Після подій Помаранчевої революції тема газових перемовин — єдина, якій вдалося довести українське суспільство до стану, подібного до громадського збудження. Про ціни на газ говорять скрізь — як у Києві, так і в Москві. Відчуття причетності до боїв на газовому фронті посилила активність читачів і глядачів у ЗМІ, експерти навперебій пропонують свої аналітичні висновки і рекомендації, Президент присвячує цій темі своє радіозвернення до народу. Лише полiтики не виявляють своєї державницької позиції — такі велемовні у своїх висловлюваннях на різні теми спікер Володимир Литвин, глава виборчого блоку свого імені Юлія Тимошенко та інші, певно, тримають свої козирні карти в кишені. Тим часом із Москви вчора повідомили, посилаючись на неназване джерело в російській делегації, що прем'єр-міністри Росії та України не домовилися щодо умов постачання російського газу в Україну.

Захоплення відбувалося у центрі столиці, поруч із Софіївським собором, адже саме тут, по вулиці Володимирськiй, 34, розташована адміністративна будівля НАК «Надра України». Цікаво, що навпроти неї — центральний офіс СБУ, але це не завадило невідомим провести «маски-шоу» за всіма законами жанру.

На суботньому з'їзді Соцпартії Олександр Мороз розповів, що напередодні розмовляв із Президентом. І Віктор Ющенко намалював йому схему майбутньої парламентської коаліції. «Він, — зазначив Мороз, — написав:«НУ» плюс СПУ плюс БЮТ.

Родина наших великих грузинських друзів до останнього не хотіла знати, кого ж принесе їм лелека — хлопчика чи дівчинку, але ще кілька місяців тому вирішили, що хлопчика обов'язково назвуть Ніколозом, на честь батька Михаїла Саакашвілі. І це ж треба було так постаратись, щоб міцний карапуз з'явився на світ точно на свято Миколая — у день, коли всі чемні та добрі люди отримують подарунки, а новонароджені хлопчики — ще й гарне ім'я на додачу.

16 років родина «беркутівця» Петра Зайця чекала на цю «трикімнатку». За цей час підросло двійко дітей, а дружина вже й не сподівалася змінити гуртожиток на власне житло. Мрія збулася лише цього року напередодні Дня міліції, який правоохоронці відзначають сьогодні. Загалом по Україні професійне свято поєднали з новосіллям приблизно 800 міліцейських родин. Усі вони стояли в черзі на житло більше десяти років.

Польський Інститут національної пам'яті має вкрай важливу функцію — досліджує архіви комуністичних спецслужб, передані в його користування. Завдяки IНП, директор якого має ранг міністра, кожен пересічний поляк зміг довідатись, що ж на нього «накопали» польські кадебісти, ба навіть дізнатись, хто ж їм у цьому секретно допомагав. Доступність цієї інформації жодним чином не «розколола» польське суспільство, а навпаки, згуртувала його здорові сили в процесі національного відродження. Передання архівів польського КДБ до окремої, не «гебешної», установи не спричинило «полювання на відьом», оскільки було розроблено жорсткі інструкції з упорядкування і збереження даних. У разі потреби польські «секретні війська» сміливо звертаються по інформацію до IНП. Пропонуємо вашій увазі інтерв'ю з професором Анджеєм ПАЧКОВСЬКИМ, членом Колегіуму IНПу й одним із найавторитетніших польських істориків, який займається історією польських комуністичних спецслужб.

Завтра своє тисячоліття святкуватиме одне з найстаріших та водночас найменших міст України — Белз, що на Львівщині. За свою довгу історію він пам'ятає славу княжої столиці та центру воєводства і занепад у радянські часи. Сьогодні від славної минувшини міста, яку спільно творили українці, поляки та євреї, залишилися лише пам'ятки архітектури та історії. Їх у Белзі майже сімдесят як всеукраїнського так і європейського значення. Донедавна всі вони були в жахливому стані й, напевне, така ситуація тривала б ще не один рік, якби не уродини Белза: держава виділила майже 20 мільйонів гривень, аби привести древнє місто до ладу.

Селище Білки на Закарпатті відоме багатьма іменами та подіями. Досить згадати знаменитого силача Івана Фірцака (Кротона). Але до родзинок Білок належить і Свято-Успенська греко-католицька церква. Вона унікальна тим, що її в середині XIX століття розписував відомий художник Фердинанд Видра. І, на відміну від інших церков, його розписи тут збереглися. У першу чергу тому, що за совєтського режиму білківчани не дали перетворити свою греко-католицьку церкву на склад, а зробили з неї музей атеїзму.

Місцевий гумор таки теж має свої особливості й обов'язкову прив'язку до місцевості та реалій. Приміром, коли в центрі міста починають зводити черговий фешенебельний заклад, донеччани звично кивають у той бік: «Мабуть, ще одну бібліотеку відкриють...» І самі ж сміються, задоволені власною дотепністю.

Не згадати про Кобзаря, розповідаючи про гурт «Гайдамаки», гріховно: на їхньому виступі в одному з київських пабів у середу зібралися «такі, бачте, люди: все письменні, друковані» (міністр у справах сім'ї та молоді Юрій Павленко, Андрій Шевченко з дружиною, Марія Бурмака, гурт «Ґринджоли» майже у повному складі, вокалісти гуртів «Мед Хедз» Вадим Красноокий та «Тартак», Олександр Положинський, режисер Віктор Придувалов, музичні критики, редактори та журналісти). А самі «гайдамаки» органічно зміксували в собі образи всіх наших правічних лірників, перебендь, мандрівних дяків, додали джаз-рокові шматки, забійні ритми ска, цокіт кінських копит і крики степової волі, перемісили все і всіх з енергією сонця й арійськими началами. Навіть «Нірвану» згадали.