Щоб утерти носа есдекам на попереднiх мерських виборах, Олександрові Омельченку довелося навіть робити стійку на руках. Так він відкидав закиди свого головного опонента, члена СДПУ(о) Григорія Суркіса, у тому, що пенсіонерам, мовляв, треба лежати на дивані, а не керувати столицею. І навряд чи тоді він міг прогнозувати, що політична сила, яка випустила проти нього всю свою важку артилерію, з часом раптом дійде думки, що Омельченко насправді є навіть дуже достойним кандидатом. І, мабуть, мало хто міг подумати, що на підтримку Омельченка зголосяться політичні сили з такими різними гаслами — «Так!» і «Не так!». Але, хоч як це дивно, «Наша Україна» та СДПУ(о) таки зійшлися в поглядах на кандидатуру київського міського голови.

Після президентського призначення на посаду голови Севастопольської міськдержадміністрації Сергій Іванов насамперед поставив за мету домогтися законності у болючому питанні виділення міськрадою землі в місті. Адже земелька на чорноморському узбережжі коштує чимало, а в Севастополі — й поготів. Натомість місцевим чиновництвом земельні ділянки роками «херсонесилися» ледь не за безцінь.

Поки українська влада тішиться зі своєї перемоги, російська — радіє, що теж не без вигоди (зрештою, в результаті «Газпром» скільки хотів — 230 доларів за тисячу кубометрів газу, — стільки й отримає) для себе викрутилася із несподівано жорсткої сутички з «помаранчевим» керівництвом України, а експерти з обох сторін із калькуляторами в руках чухають потилиці, підраховуючи, хто ж таки кого «обставив» і кому досягнуті домовленості щодо постачання і транзиту газу вигідніші, політики гнуть своєї. Ще б пак — вибори ж на носі, і не скористатися такою «гарячою» темою просто гріх. Тим паче що, коментуючи як саму «газову війну», так і її розв'язку, завжди можна про щось змовчати, щось — виставити наперед, словом, «обсмоктати» ситуацію зі свого боку і з користю для себе.

Пам'ятаю, на перших курсах факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, коли ми затримувалися у факультетській бібліотеці, з великої, 350-ї, аудиторії часто виходили старшокурсники. Виходили всім курсом. Ми дивувалися, тому що так пізно, та ще й навчаючись на п'ятому курсі, коли більшість уже працює, прийти на пару цілим потоком — небувала історія. Тільки потім, коли у нашому розкладі занять з'явився курс «Зарубіжна преса», і ми познайомилися з Йосипом Дмитровичем Лосем, то так само приходили у посутенілі аудиторії і старанно записували все, що казав викладач. Потім ці конспекти були на вагу золота. Ми безтурботно, по-студентському пародіювали жести та манеру розмови Йосипа Дмитровича, жартували з його відомої фрази «бачити великі істини» та говорили одне одному вислів Карлейля, яким незмінно закінчувалися всі лекції «Зарубіжної преси»: «Працюйте, як зорі, без метушні, але не знаючи спочинку». Але майже кожен після його лекцій виніс для себе щось особливе, добре і людяне.
У Йосипа Дмитровича завжди напоготові багато цікавих, і, як виявилося, особисто мені навіть потрібних у майбутньому, сентенцій: вони сховані не тільки за його окулярами, а й у численних папках, вирізках, пожовклих та помережаних професорським розмашистим почерком листочках. І кожного разу, коли приїжджаю до Львова, обов'язково забіжу його провідати, і таких, як я — багато. Під час одних відвідин і народилася ця розмова.

— Якби до вас не було музикантів, які б вели подібні програми, чи погодились би ви взяти участь у кулінарному проекті?
— Так. Мені подобається готувати. Хоча для себе я це роблю нечасто. Лише коли приїжджають гості. Та оскільки таке трапляється мало не щодня, то останній тиждень, наприклад, я взагалі весь час куховарив. А в цій програмі, принаймні дуже на це сподіваюся, я зможу підвищити свою кулінарну кваліфікацію. Довідаюсь якісь нові рецепти.

Після вдалих телевізійних проб на власній дачі Олександр Пономарьов запропонував узяти в експлуатацію приміщення власної кухні в новенькій квартирі, до якої співак вселився перед Новим роком.

Цього року, попри всі ілюзії та хоч і безнадійні, але все-таки сподівання, ми так і не дочекалися від українського телебачення нічого схожого на передріздвяне святкове піднесення. Тричі перевіривши на свіжість домашні харчі, телеексперти разом зі звичайними українськими громадянами змушені були констатувати, що причина їхньої нудоти зовсім не у пісних передріздвяних стравах, а у верескливому хатньому монстрові з мерехтливим екраном. Тому, вітаючи наших читачів з Різдвом Христовим, ТелебУМ змушений порадити: «Шановні! Якщо ви маєте вдома відеомагнітофон, то наймудріше буде всі новорічні свята поспіль дивитися улюблені художні стрічки на касетах. Але ні в якому разі не вмикайте «ящика». На Різдвяні свята він навряд чи зможе вас потішити. Принаймні до сьогоднішнього дня жодних натяків на те, що ваше хатнє чудовисько має бажання перетворитися на казкового принца, наші експерти не помітили.

Вечір напередодні Різдва у різних краях України зветься по-різному: Святвечір, Канун, Вілія, Багата кутя. Свято це сімейне: весь рід має зібратися за святковим столом цього вечора, щоб протягом наступного року всі трималися вкупі й жили дружно. В Україні християнські традиції різдвяного святкування тісно переплетені з прадавніми аграрними звичаями й обрядами. На святковий період виносили з хати все, що нагадувало про повсякденну роботу (кросна, прядки й інший господарський реманент), адже працювати протягом усіх святок (від 25 грудня до 6 січня за старим стилем) вважалося гріхом. Оселю старанно чепурили, прибирали найкращими рушниками, вікна прикрашали витинанками з мережаного паперу, перед іконами чіпляли фігурки голубів, до стелі підвішували павуків — виплетені з житньої соломи геометричні конструкції. За народними переказами, павук обснував світ, а також спас святе сімейство, заснувавши вхід до печери, де від переслідування царя Ірода переховувалася Діва Марія з немовлям Ісусом.

Подія, яку святкує цими днями увесь християнський світ, змальована в другому розділі Євангелія від Луки. Саме євангеліст Лука найповніше розповідає нам про той великий день, що започаткував новий період в історії розвитку людської цивілізації, днем витоку нової якості у взаємовідносинах Бога з людьми, днем зачину Нового Заповіту...

Для мільйонів християн у всьому світі Різдво є найочікуванішим і найулюбленішим святом. Дарма, що ми відзначаємо його у різні дні та по-різному. Головне — це саме відчуття свята. Тямущі в тонкощах цього дійства люди кажуть, що в багатьох європейських країнах у святкуванні Різдва переплетені християнські й поганські традиції. І в кожній країні є своя «родзинка» славлення народження Христа.