— А в мене дід 20 років у контррозвідці служив. Здоровий такий дід! Досі в лісі пеньки мохом до півдня повертає — шпигунів заплутує...

Підсумкове засідання Центральної виборчої комісії почалося вчора о 16-й годині. На жаль, станом на цей час номер «України молодої» вже доверстувався, тож ми не встигли донести до читачів офіційні цифри. Однак ці дані не надто відрізняються від тих, що були оприлюднені ще 30 березня. Після звірки електронних та паперових протоколів, а також їхнього уточнення, з'ясувалося, що йдеться лише про соті частки відсотка.

Майже чотири роки тому Олександр Єльяшкевич отримав політичний притулок у Сполучених Штатах. Одразу після парламентських виборів-2002 він виїхав з України, побоюючись за своє життя. У 2000-му на нього напали, Єльяшкевич одержав важкі травми голови. Опозиціонер звинуватив у організації нападу Леоніда Кучму, а невдовзі на підтвердження цієї версії з'явилися й плівки Мельниченка. На одному із записів голоси, схожі на мову Кучми та голови СБУ Деркача, обговорювали те, як би «добити» Єльяшкевича.
Після трьох із половиною років вимушеної еміграції Олександр Сергійович повернувся разом зі своїм напарником Миколою Мельниченком в Україну. Нині Єльяшкевич працює секретарем у Громадській раді з питань забезпечення реалізації виборчих прав громадян. Він має свій кабінет у секретаріаті Президента, хоча й працює там на громадських засадах. Нашу розмову ми почали саме з виборів.
Коли мова зайшла про Мельниченка, голос Олександра Сергійовича підвищився, а мовлення — пришвидшилося. Він неохоче розповідає про екс-майора та останні події в «касетному скандалі». Зокрема, про новий виток «тейпгейту» — записи, на яких Мельниченко сам зізнається, що задовго до оприлюднення «плівок» про «писання» Кучми знали лідер СПУ Мороз і тодішній глава РНБО Марчук. Єльяшкевич закликає не відволікатися на ці скандали і каже, що головне — це зміст записів, що викривають екс-Президента та його оточення.

Юлію Тимошенко можуть позбавити однієї з її заповітних мрій — розірвати угоду між «Нафтогазом» та «Газпромом», підписану 4 січня цього року. Адже замість неї це може зробити Господарський суд Києва, який, як повідомляє газета «Дєло», прийняв до розгляду позовну заяву Дніпровського меткомбінату ім. Дзержинського. У ній підприємство, яке входить до групи «Індустріального союзу Донбасу», вимагає визнати вищеназвану угоду недійсною. Як відомо, корпорацію ІСД контролюють відомі українські багатiї Сергій Тарута та Віталій Гайдук.

Хай там як не хочеться деяким чільникам «Нашої України» «дружити з Юлею», а таки доведеться. І не лише тому, що союз із Партією регіонів надовго, якщо не назавжди перекреслить перспективи і НСНУ як партії, і, що лякає «наших» найбільше, президентські перспективи Віктора Ющенка на другий строк. «До 2009-го точно не відмиємось», — із сумом констатують навіть ті «нашоукраїнці», які для себе особисто прирівнюють БЮТ до ПР. Однак на користь коаліції таки з Блоком Тимошенко (і Соцпартією, звісно), до аргументу про те, що в очах виборців «бандюки», проти яких стояли на Майдані, і «наша Юля» — це величини непорівнянні, щонайменше від минулої суботи додався ще один надпотужний аргумент — вимоги, які ставить «партія Януковича» тим, кого погодиться взяти до себе в коаліцію.

Право приймати у себе фінал престижного турніру накладає на команду-господаря додатковий тягар. Насамперед — психологічний (фінансові й організаційні клопоти клубу до уваги не беремо). Звісно, всі чекають від «приймаючої сторони» лише перемоги. А самі гравці сподіваються на підтримку переповнених трибун і десь у глибині душі — на прихильність суддів, нехай і незначну. Минулого уїк-енду БК «Київ», приймаючи «фінал чотирьох» клубного Кубка Європи, всупереч очікуванням, був позбавлений і першого, і другого. Тож і посів лише третє місце. Хоча з грошима проблем не було — тут допомогли генеральні спонсори, фірма «Росукренерго». Так, та сама, скандальна, з якої походить один із «батьків» «Києва» Дмитро Фірташ.

Відтоді, як ми востаннє зустрічалися з Наталкою («УМ» писала про неї у 2000-му, а про її з друзями діяльність — у 2001-му), вона змінилася. Розквітла, стала впевненішою в собі, розкутішою. Та чи й можна дивуватися, адже Наталя Осауленко за ці роки здобула освіту, знайшла покликання, отримала фахові знання під це покликання, бо воно не збіглося з освітою, має роботу. А ще разом із друзями побувала у багатьох країнах, знайшла нових друзів. Зустріла того, хто став її чоловіком, і народила сина Сашка, якому зараз півтора року. Звичайна біографія звичайної молодої жінки, скажете ви. І ми погодимось.
Ось тільки до обласного прес-клубу, де призначена наша зустріч, Наталя без допомоги чоловіка не дістанеться. Втім чиюсь ще — а ми стоїмо з готовністю допомогти — категорично заперечує: «Та що ви, ми так кожного дня на роботу й з роботи. Ми ж на другому поверсі живемо. А ліфт не працює». Коли сходинки закінчуються, вона вміло рулює коридором свого візка, на якого Наталі довелося сісти в дев'ятнадцять.

У Польщі розгорається скандал, пов'язаний з колишнім керівником комуністичної Польщі, другом і соратником Леоніда Брежнєва — генералом Войцехом Ярузельським. Так виглядає, що цього разу польська Феміда остаточно з'ясує історичну роль ветерана — чи він був злочинцем і зрадником Польщі, чи все-таки «невинним заручником» у руках Кремля.

На інавгурацію втретє обраного президента Білорусі Олександра Лукашенка не приїде жоден із закордонних лідерів. Навіть Владімір Путін, який першим привітав «бацьку» з перемогою, а потім його приклад наслідували лише три диктатори — лідери Китаю, Ірану, Куби. У прес-службі адміністрації Лукашенка пояснюють відсутність високих закордонних гостей на інавгурації тим, що їх просто не запрошували. Мовляв, такої практики щодо цієї церемонії у Білорусі немає. Водночас сьогодні подивитися на урочисте «третє пришестя» Лукашенка таки приїдуть відомі росіяни. У білоруському МЗС говорять, що здебільшого це будуть діячі культури і мистецтв.

Фідель Кастро так боїться ймовірних замахів на його життя, що одягає білизну лише раз, а після використання наказує спалювати. Адже йому здається, що під час прання на одяг можуть нанести отруту. Також Фідель та його брат Рауль завжди пересуваються кортежем із шести однакових чорних «Мерседесів-560», щоб ніхто не здогадався, в якій із машин перебуває кожен з них. При цьому обоє вони обожнюють розкішні західні автомобілі й мають показну колекцію — 300 штук.