Прикро, що історії про матерів-зозуль у нашій країні не рідкість і що дуже часто через байдужiсть i забудькуватiсть батьків гинуть діти. Двом братикам — п'ятирічному Сашку та трирічному Мишку — із Городні, що на Чернігівщині, теж не пощастило з батьками. Але принаймні їм вдалося дивом врятуватися. Сашко і Мишко на довгих три доби стали в'язнями власного будинку. Їхня мати, 25-річна Галина (назвемо її так), пішла до сестри в сусіднє село відзначати свято. За словами жінки, повернутися додому вона збиралася того ж дня, дітей же залишила на свого співмешканця (до речі, будинок належить йому). Чоловік же стверджує, що, в свою чергу, доручив доглянути за хлопчиками рідній сестрі. Як там усе було насправді, ніхто не знає, проте факт залишається фактом — діти майже чотири дні провели в зачиненій холодній хаті без світла, їжі й майже без води. Таке сьогоднi не те що пережити — уявити важко. Жахіття для дітлахів скінчилося, можна сказати, випадково — на будинок прийшов глянути потенційний покупець (співмешканець Галини збирався продати дім) і побачив у вікні двох заплаканих малюків. Кинувся до сусідів, разом викликали міліцію, «швидку». І дітей звільнили.

Потужна армія бездомних в Україні продовжує рости. Лише за минулий рік, за офіційними даними Міністерства внутрішніх справ, правоохоронці взяли на облік 17 тисяч 221 особу без постійного місця проживання.

«Усе нове — не більше ніж добросовісно забуте старе». Цей афоризм неодноразово спадав на думку авторові цих рядків під час підготовки матеріалу. Для прикладу досить узяти нинішню «новинку» — альтернативне пальне біологічного походження, про яке останнім часом точиться стільки розмов. Однак навіть на другому плані не виникає яскравий історичний факт: ще 1900 року Рудольф Дизель продемонстрував, як сконструйований ним двигун успішно працює на рослинній олії. Тоді експеримент не набув поширення, бо виробництво мінерального пального було набагато дешевшим.
Після того як перспектива швидкого вичерпання природних енергетичних ресурсів та екологічні реалії кінця сторіччя примусили провідні держави повернутись обличям до біопального (інакше кажучи, до біодизеля), в Україні згадали ще один якщо й не забутий, то надовго відсунутий на задвірки почин. У Європі основною сировиною для виготовлення біодизеля слугує рапсова олія (на відміну від США, де віддають перевагу соєвій олії). На початку минулого століття рапс успішно вирощували в північно-західній половині нашої країни, і площі його розширювались.
Збудований після війни у Вінниці олійножировий комбінат у першу чергу спеціалізувався на переробці насіння рапсу. Та, оскільки на полях цiлком запанував соняшник, практично зайнявши становище олійної монокультури, подільські олійножировики змушені були, починаючи з 1957-го, переробляти лише його насіння. І тільки з початку дев'яностих років, коли рапс повернувся на лани, переробні підприємства згадали про свою первинну спеціалізацію. Вінницький олійножировий разом із Чернівецьким олійножировим комбінатом стали утримувати монополію у виробництві рапсової олії. В окремі роки частка вінничан становила 80—90 відсотків від обсягів національного валового виробництва цього продукту.
Тож коли постала проблема створити вітчизняний біодизель, Вінниця мала всі необхідні предумови для початку проекту, насамперед — технологічні потужності та інженерні кадри. На підприємстві одразу оцінили багатообіцяючі перспективи виробництва цього пального. Отож уважно придивилися до закордонних розробок і як результат — нещодавно в лабораторних умовах отримали перший зразок біодизеля. Оскільки в Україні поки що відсутні стандарти на новий вид пального (профільний науково-дослідний інститут лише розробляє технічні умови), його передали для вивчення та випробування в Німеччину, яка нині є законодавцем моди в цій сфері. На час написання цього матеріалу результати дослідження у Вінницю ще не надійшли, але начальник управління регіонального розвитку та євроінтеграції облдержадміністрації Владислав Мормітко (попередня посада — керівник олійножирового комбінату) не сумнівається в добрих кондиціях пілотної розробки.

Лікарня — не найприємніше місце для проведення часу, особливо якщо пацієнтові цілий день треба ходити на уколи, прогрівання чи перев'язки. Втім перебування на лікарняному ліжку може викликати й позитивні емоції — якщо тобі дійсно пощастить із медсестрою, і в неї будуть веселий характер і «легка» рука. Вона не заходить, а залітає до палати, щиро цікавиться самопочуттям кожного пацієнта, весело щебече у відповідь, і за цими розмовами ти навіть не помічаєш, як тоненька голочка проколює шкіру і ліки починають перетікати зі шприца у твоє тіло. Навіть болючий вітамінний укол (той, кому кололи групу В1, В6 і В12, чудово розуміє, про що я) дивовижним чином не викликає бажання заритися головою у подушку і розридатися від болю.

Любителі гідромасажу разом із задоволенням від водної процедури можуть «підчепити» нову хворобу. Такого висновку дійшла мікробіолог з Техаського університету Рита Мойєс після аналізу 43 проб води, взятих із приватних та громадських джакузі, передають «Медновини». За словами дослідниці, у всіх перевірених джакузі бурхливо розмножувалися ті чи інші види мікробів, причому їх концентрація була набагато більшою, ніж у звичайній воді з водогону. Американська вода з-під крана містить до 138 бактерій у чайній ложці, а деякі зразки взагалі є стерильними, пояснила пані Мойєс. А в чайній ложці води, взятої з джакузі, жило більше двох мільйонів бактерій. При цьому майже в кожній пробі, яку відправили на мікробіологічний аналіз, учені знайшли кишкові бактерії, у 81 відсотку випадків — хвороботворні грибки, а в третині джакузі спокійнісінько плавали стафілококи — бактерії, які становлять потенційну загрозу для здоров'я людини, що вирішила насолодитися ванною з бульбашками. За словами Мойєс, мікроби, які можуть викликати інфекції сечостатевих шляхів, шкіри та легенів, становлять найбільшу небезпеку для людей з ослабленим імунітетом, а також для дітей і людей похилого віку.

Учені з Університету Градец Кралове розробили вакцину проти середніх отитів, призначену для захисту малят від цієї інфекції, інформує Медум на сайті. Захворювання, широко розповсюджене у дітей першого року життя, найчастіше виникає як ускладнення застудних захворювань. Отити характеризуються сильними болями у вухах, підвищенням температури тіла, в деяких випадках захворювання може спричинити зниження слуху.

Людмила Жукова — біоенергетик зі світовим ім'ям. У Швеції вона занесена до енциклопедії як видатна цілителька, Всесвітнім біографічним інститутом (США, Північна Каліфорнія) включена до міжнародного довідника «Хто є хто серед ділових жінок і жінок-професіоналів-2002», їй присвоєно диплом «Професійна і ділова жінка» і пам'ятний знак iз визнанням досягнень пані Жукової. Вона — член Української федерації сприяння охороні здоров'я, лауреат міжнародних нагород «Золотий Меркурій», «Європейський Знак якості», ордену «Святої Софії», міжнародної нагороди імені Сократа, академік Української Академії наук, професор, директор медцентру «Енергетика», єдина жінка з України і Європи, яка відзначена Зіркою королеви Вікторїї «За честь, гідність і доблесть».
Про Людмилу, про дар біоенерготерапевта ми не раз писали на сторінках нашої газети. Її здатність діагностувати і лікувати людей дійсно унікальна. Багато хвороб підкоряються Жуковій, серед них такі як гастрит, холецистит, гіпертонія, інсульти та ін. Велика кількість позитивних результатів лікування хворих, проведених Людмилою Жуковою, підтверджені клінічними аналізами, зробленими до і після лікування.
Цього разу з Людмилою Петрівною ми зустрілися у неї вдома. В розмові брав участь Володимир Юрійович Горчаков, доктор біологічних наук, друг, колега пані Людмили. За чаєм ми розмовляли про діяльність Людмили Петрівни, як вона повертає здоров'я людям, більшість з яких вже мало не втратили надію на одужання, про стан медицини в нашій країні...

Складно у це повірити, але колись головними на церемонії вручення «Оскара» були фільми. Так жартують іронічні західні критики, описуючи «головне шоу» вечора, який, на перший погляд, нібито присвячений врученню премії Американської кіноакадемії. Адже насправді прохід по червоному килиму перед палацом «Кодак» у Лос-Анджелесі, де, власне, і роздають «золотих чоловічків», уже давно цікавить публіку принаймні не менше, ніж результати самого нагородження. І кінозірки, які нерідко готуються до цього проходу цілий рік, шиючи вбрання у найкращих дизайнерів світу, цьому тільки раді. Ще б пак, адже «Оскара» отримають лише деякі, а по килиму дефілюють усі. І часом, убравшись у вдало (або, навпаки, ну дуже вже невдало) підібраний туалет, можна стати не меншою героїнею (чи героєм, хоча це трапляється таки рідше) вечора, ніж номінанти й навіть переможці.

На ринку:
— У вас кури свіжі?
— Так, тільки вчора чхали!