Створення післявиборчої коаліції, або, як називає її Юлія Тимошенко, — «каоліції», стало для українських політиків великим і складним тестом — на вміння прощати, йти на компроміси, поступки, але водночас, зрештою, на вміння підтверджувати свої задекларовані принципи «не словом, а ділом».

Сьогодні вже майже з цілковитою впевненістю можна казати, що «каоліція» постане, і її забарвлення не міститиме синіх відтінків. Ця єдність, як висловлюються деякі депутати-соціалісти, буде «помаранчево-рубіновою». Щоб підтвердити цю теорему — «знайся віл з волом», — знадобиться фактично два місяці. Хоча спочатку планувалося, що такі очевидні речі, як необхідність об'єднання лише БЮТ і Соцпартії з «Нашою Україною», будуть зафіксовані на папері вже наступного ранку після оголошення несподіваних для багатьох результатів виборів. Та це навіть добре, що Роман Безсмертний не прийшов (точніше, його не пустили) 27 березня об 11-й годині ранку ставити підпис під коаліційною угодою з Юлією Тимошенко та Олександром Морозом...

Формувати коаліцію — те саме, що бути наголів'ям у маятника, який безперервно хитається з одного боку на інший. Як тільки учасники переговорів сягнуть якогось прогресу в розробці документів, на поверхню піднімається ще щось, і знов відштовхує їх один від одного. Цей цикл, здається, повторився вже вчетверте. Спочатку переговори обірвалися за місяць до виборів, потім — у перший тиждень після голосування, втретє — після відмови «Нашої України» від шостого пункту протоколу про створення коаліції. Позавчора під вечір інформаційні стрічки майоріли повідомленнями: от, мовляв, документи вже готові, соціалісти тепер везуть їх до Юлії Тимошенко, потім доправлять і на вулицю Спаську, де розташувався штаб «Нашої України». Але — знову облом.

Роль і значення особи Василя Січка в українському спротиві радянському тоталітаризму часів Брежнєва—Андропова—Черненка—Горбачова і в зародженні вітчизняного політичного плюралізму наприкінці вісімдесятих—початку дев'яностих років минулого століття вочевидь потребує грунтовнішого дослідження, ніж дозволяють можливості щоденної газети. Його життя обірвалося на сорок першому році в американському мегаполісі Чикаго за досі остаточно не з'ясованих обставин. У густих вітчизняних політичних заростях зачахло і Січкове дітище, яке спершу іменувалося Українським християнсько-демократичним фронтом (УХДФ). Написавши програму і статут УХДФ, Василь ще 14 листопада 1988 року звернувся до президії Верховної Ради СРСР із заявою про реєстрацію організації і надання їй офіційного статусу. Рада московських компартійних старців, звісно, не могла благословити зухвалий виклик «групки українських націоналістів», котрі основною метою своєї діяльності декларували вихід України зі складу СРСР, створення національної армії, запровадження синьо-жовтого прапора та тризуба як політичної символіки. Однак, незважаючи на пряму й приховану протидію радянських силових структур, Василь Січко з однодумцями, передусім батьком Петром, 13 січня 1989 року в Львові провели установчий з'їзд УХДФ. Через 15 місяців фронт реорганізувався в Українську християнсько-демократичну партію, яка активно поринула в розбурхану горбачовською перебудовою політичну стихію.

Цьогорічна частина чемпіонату України не виявила нових яскравих гравців, які б могли претендувати на місце у національній збірній на чемпіонаті світу. Таким став хіба що воротар Богдан Шуст, придбаний «Шахтарем» у «Карпат» за мільйон доларів. У такій ситуації до української заявки на «мундіаль» потрапляли насамперед ті футболісти, які подолали з командою марафон відбіркового турніру. Напередодні останнього дня для подачі списків — 15 травня — уболівальникам залишалося гадати тільки про наповнення чотирьох позицій — другого й третього воротаря, захисника й форварда.

Сьогодні увечері пройде церемонія відкриття 59-го Каннського міжнародного кінофестивалю — найпрестижнішого щорічного кінофоруму світу. Ведучим церемоній відкриття та закриття і головним тамадою всього фестивального дійства буде популярний французький актор Венсан Кассель. Його дружина, італійська акторка Моніка Беллуччі, входить до складу головного фестивального журі. Головою цього «судового органу» в складі восьми осіб, який перегляне 20 фільмів головного конкурсу з 13 країн світу і 28 травня оголосить свій вердикт, є режисер із Гонконгу Вонг Кар-Вай. Хоча за головний фестивальний приз «Золоту пальму» будуть змагатися роботи багатьох відомих майстрів кіно, але організатори фестивалю стверджують, що цього разу вони дали шанс молодим. І на доказ цього наводять факт, що серед конкурсантів є лише один режисер, який у попередні роки здобував «Золоту пальму» — італієць Нанні Моретті (у 2001 році переміг із фільмом «Кімната сина»). Тепер він виносить на суд журі та публіки гостросатиричний фільм «Кайман» про екс-прем'єр-міністра Італії Сильвіо Берлусконі. Кажуть, ця стрічка, прем'єра якої в Італії відбулася незадовго до парламентських виборів, сприяла перемозі лівих та поразці правого табору Берлусконі. Минулого року в головному конкурсі були роботи чотирьох режисерів, які вже відбували додому з Канн із «Золотою пальмою».

Скарлетт Йоханссон — дівчина хоча й красива, і розумна, але, як виявилося, непостійна. Через що тепер має певні проблеми — косметична компанія L'Oreal, «обличчям» якої Скарлетт нещодавно погодилася бути, може розірвати з нею контракт.

Раніше британця Піта Догерті всі знали як скандального рокера і соліста гурту Babyshambles. Потім наркоман і музикант прославився ще й тим, що закрутив пристрасний роман із найдорожчою манекенницею Британії й однією з найкращих топ-моделей світу Кейт Мосс, яку, схоже, незабаром таки поведе під вінець. А насправді, як виявилося, під личиною гнилозубого любителя року й кокаїну ховався справжній художник. Не в переносному, а в самому прямому значенні: наприкінці травня серія картин Догерті буде виставлена в одній із лондонських галерей.

Феномен Енді Уорхола (він же — Андрій Воргола, син бідних емігрантів із Закарпаття) не може не шокувати й досі, хоча, здавалося б, за півстоліття час уже до нього й звикнути. Звичайний хлопчик, який панічно всього боявся, до самої смерті так і не навчився грамотно писати й говорив англійською якимось страшним суржиком, назавжди увійшов в історію мистецтва завдяки малюнкам... звичайних консервних банок. Ну і ще доларових купюр, пляшок «Кока-коли», фотографічних знаменитостей на кшталт Мерилін Монро тощо.

— Я на тренажерний зал витрачаю 500 баксів на місяць!
— Ну ти крутий!.. А чого так багато?
— Та, блін, пиво в них у буфеті дороге...