Свіженькі, кольорові, глянцеві, яскраві, товстенькі журнали валялися на східцях Українського дому в центрі Києва і безжально мокли під дощем. «Рятуйте», — стиха промовляли журнали, гортаючи на вітрі з останніх сил свої мокрі сторінки. Більшість свідків загибелі журналів споглядали це дійство з посмішкою та самовдоволенням. Правда, були окремі спостерігачі, серця яких не витримували цієї жорстокої картини, і зі словами «Блін, це ж зовсім свіжий номер!», крадькома ховали одного-двох «новонароджених» у портфель. А одна жіночка врятувала одразу десь п'ять гарненьких, хоча і мокрих дамських журналів. Хоча при цьому з винуватим поглядом додала: «Чесно, я вашу акцію підтримую... Але так хочеться їх почитати...».