В об'єктиви телекамер та на шпальти провідних ЗМІ потрапив черговий скандал зі столичною нерухомістю. Звісно, це не рівень «Еліта-Центру», але знову йдеться про зловживання чиновників на престижному Подолі, де нещодавно «випливла» унікальна гаражна афера, що відбулася «за сприяння» колишньої київської влади. Пересічному киянину добре відомо, скільки коштує гараж у столиці, бо оренда такого «стійла» для власного «залізного коня» сьогодні не поступається цінам на оренду житла у Києві ще два роки тому.

Невід'ємним атрибутом сучасного пейзажу навколо малих і великих міст стали розкішні кількаповерхові хатинки — палаци, в яких розкошують нові українці. Нерідко грошовиті власники зводять ці маєтки на прихопленій за допомогою несумлінних посадовців земельній ділянці незаконно. Втім здебільшого кричущі факти стають хіба що предметом обурливих розмов трудового люду, від яких «крутим» хлопцям ні холодно ні жарко. Бо правоохоронці зухвалі оборудки не завжди вміють помічати.

Рік тому, 1 червня 2005 року, «УМ» опублікувала матеріал «Війна на замку, ключ у ректора» — інтерв'ю з професором Київського національного університету ім. Шевченка, доктором історичних наук Віктором Королем. Редакція не мала підстав не довіряти доктору Королю (автору п'яти сотень публікацій на тему Другої світової війни), про якого отримала схвальні відгуки від істориків України і діаспори. Тоді я не почула від викладача майже нічого нового. Про те, що гуманітарні — «ідеологічні» — факультети Національного університету, передусім історичний, не зазнали кардинальних змін після перетворення державного ладу в Україні з тоталітарного на демократичний, мені як оглядачу відділу освіти в газеті доводилося упродовж останніх років вислуховувати і від викладачів, і від студентів, і від їхніх батьків. Здивувало інше. А саме, що на вимогу громадської організації ректор вільного державного ВНЗ намагався «вплинути» на викладача. Адже Віктор Король «посмів» опублікувати дослідження про битву за Київ, базоване не на радянській ідеології, а на свідченнях очевидців.
У вересні 2005 року редакція газети «Україна молода» отримала позов до Шевченківського районного суду на основі публікації «Війна на замку, ключ у ректора». Вимога: спростувати відомості, наведені в інтерв'ю Віктора Короля.

У своїй хатинці «на курячих ніжках» Олександра Семенівна Макаренко мешкає одна. Донька з Дніпропетровська навідується рідко. По сусідству хат на їхньому хуторі немає взагалі — у Заоріллі, що в Царичанському районі, їх залишилося не більше десятка. Ото й тільки навпроти сім'я з Дніпропетровська придбала садибу, до якої інколи приїздить. А так навіть слівцем перемовитися ні з ким. Тому бабі Саньці (так вона представилася кореспондентові «УМ») доводиться сподіватися лише на саму себе.

Такого несподіваного висновку дiйшли працівники контрольно-ревізійного управління в Черкаській області, коли перевірили 130 лікувальних установ та закладів Шевченкового краю. «Неефективний розподіл медичних препаратів iз виконання державних програм «Цукровий діабет», «Онкологія» та «Туберкульоз» Міністерством охорони здоров'я, яке відповідає за централізоване їх постачання, просто дивує, — розповідає «Україні молодій» прес-секретар контрольно-ревізійного управління у Черкаській області Інна Хімічук. — Адже область одержує лікарські засоби від цих недуг у значно більшій кількості, ніж їх потребує. Черкаський онкодиспансер направляв на адресу МОЗ України листи з проханням перерозподілити медикаменти в інші регіони, але відповіді так і не одержав. Оскільки не використані вчасно ліки підлягають знищенню, то державнi кошти знову летять на вітер».

Терапевти й дієтологи тепер, як і півстоліття тому, радять людям побільше вживати вітаміни «з грядки», аби не потерпати від нестачі в організмі корисних речовин. Хто не знає, що людям треба їсти моркву (в ній багато каротину), гризти яблука (вітамін С), жувати крiп та петрушку (джерело фолієвої кислоти тощо), ласувати вишнями (вітамін Р) і не відмовлятися від малокалорійних салатиків із огірків, помідорів та капусти (багато «правильної» води, вітамінів В2 і В6). Ось тільки ми отримуємо значно меншу «вітамінну дозу» з кілограму спожитої зелені, ніж наші бабусі й дідусі. Як стверджують дослідники з Техаського університету в Остині, фрукти й овочі сьогодні містять менше вітамінів і мінералів, ніж 50 років тому.

Погідний день грудня 2005 року. Центр Києва. На вулиці Малопідвальній паркується 600-й «Мерседес», із представницького авто виходить не менш представницький чоловік. Сотню метрів він проходить пішки сам — до рогу Володимирської. При цьому якось ніби сторожко роззирається на різні боки. Біля кам'яного будинку Служби безпеки України його зустрічає солідного виду мужчина. Вони проходять усередину...
Пан із «Мерседеса» — Віктор Пшонка, заступник Генерального прокурора України у часи Помаранчевої революції (кажуть, саме він був одним з ініціаторів «силового» варіанта придушення Майдану), екс-прокурор Донецької області, а тепер — один із помітних «регіоналів», зв'язковий Ріната Ахметова і Ко. Біля «контори» його зустрічав Анатолій Мудров — нинішній заступник голови СБУ, а в минулому — також працівник Генпрокуратури. Мудров провів Пшонку до керівника Служби безпеки Ігоря Дріжчаного — в них мала відбутися зустріч. Про що вони говорили? Ми можемо тільки здогадуватися.
Звісно, немає нічого кримінального в тому, що керівник державної структури, хай навіть спецслужби, зустрічається з емісаром опозиції. Утім описане вище рандеву голови СБУ та довіреної особи Януковича, проведене в конфіденційному режимі, не було одноразовим. До того ж до Пшонки пан Дріжчаний зустрічався з іншим зв'язковим «донецьких» — Миколою Обіходом (у часи Кучми — одіозним заступником Генпрокурора та голови СБУ). Мали місце також таємні побачення Ігоря Дріжчаного з керівниками СДПУ(о) та Блоку Литвина на «спецоб'єкті №1» Служби безпеки в Чапаєвці під Києвом. Це ланки одного великого ланцюга, яким нинішній керівник СБУ від певного часу вирішив прив'язатися, про всяк випадок, до «бiло-синiх» сил. Усі ці контакти — елементи невтішної картини під назвою «деградація СБУ». Про цю картину ми й поговоримо нижче.
Про деградацію СБУ — це не журналістські вигадки. Про деградацію як чергове «де-» в розвитку головної спецслужби країни — після декомунізації, деКДБізації, девоєнізації — говорять самі працівники СБУ. І не лише говорять — намагаються бити у дзвони, пишуть доповідні керівництву відомства, уряду та держави. Інша річ, що, скажімо, голова секретаріату Президента Олег Рибачук перебуває з Ігорем Дріжчаним у вельми приязних стосунках, і тому листи від свідомих і чесних офіцерів на Банковій здебільшого ігноруються або ж до Президента, якому вони адресовані, не доходять.
Що залишається небайдужим службовцям СБУ? Іти на контакт із пресою. Так ця непроста, майже недоступна для ЗМІ тема стала надбанням журналістів «України молодої».

«Він уже повернувся в Київ. Зараз він знаходиться вдома, відпочиває, зустрічається з мамою і друзями», — жваво запевняє пресу колишня «хазяйка» Київщини i подруга колишньої першої леді України Людмили Кучми народний депутат (тепер від Партії регіонів) Тетяна Засуха. За її словами, оскільки її чоловіку більше не загрожує ув'язнення (на минулому тижні Інтерпол зняв із міжнародного розшуку колишнього «губернатора» Київщини), то Анатолій Засуха мав змогу спокійно повернутися на Батьківщину. Мало цього, пані Засуха запевняє, що найближчими днями відбудеться прес-конференція, на якій Анатолій Засуха розповість про свої поневіряння за кордоном, i взагалі про все те, що «йому довелося пережити за цей рік».

Учора уряд розглянув диференційовані тарифи на газ для населення. «У цілому підхід такий: нормативи встановлено давно, ми їх залишаємо, — повідомив Прем'єр-міністр Юрій Єхануров, відкриваючи засідання уряду. — Для тих, хто споживає до 350 кубометрів газу на місяць, ціна залишається така ж сама, яка зараз є з 1 травня» (тобто 22 копійки за кубічний метр за наявності лічильника і 24 копійки — за його відсутності. — Авт.).

1 червня традиційно згадують про дітей і їхній захист. Чиновники відвідують інтернати, добродії збирають пожертви на потреби сиріт та проводять благодійні концерти. У нашій державі діти потребують захисту від усього — від страшних хвороб, на лікування яких не вистачає грошей, від жорстоких батьків, на яких ніяк не знайдуть управу, від корупції в освіті й медицині... Статистика — річ уперта й, на жаль, не надто солодка. Здоров'я українських дітей — не з найкращих, за даними Академії медичних наук, лише 10 відсотків наших дітей, які досягають повноліття, можна назвати абсолютно здоровими.