Відтоді як декілька років тому колишній флотський офіцер-механік Микола Максимов (цьогоріч йому «стукнуло» 60) «обзавівся» двома дачними ділянками у степу під Джанкоєм, він постійно експериментує. Тобто нащеплює, перещеплює, відбраковує свої дички і сортові яблуні, груші, персики, ківі, озимину, чорний інжир, зизифус — загалом з однорічними — 62 культури. У цю травневу пору фруктові дерева у нього густо обліплені цвітом буквально до самої землі, де рясно квітне полуниця. Тоді як у сусідів-дачників пана Миколи я подібного буйноцвіття не угледів. Цим, либонь, і пояснюється, що відставний капітан 2-го рангу і на суходолі йде правильним курсом.

Майже за рік до затвердження указу в Києві зібралася поважна «Нарада про українофільство»: міністр народної освіти, обер-прокурор Синоду, головний начальник ІІІ відділення царської канцелярії. Напросився й голова Київської археографічної комісії Михайло Юзефович (той самий, який свого часу доніс на Шевченка й Кирило-Мефодіївське товариство). Головував міністр внутрішніх справ. Обговорювали важливе питання держбезпеки: поширення українських книг, недільних шкіл і театральних вистав. У записці, підготовленій експертом для наради, зокрема, сказано: «Можно с полной безопасностью для целости России смотреть на возникновение литературы, например, у латышей, но допустить обособление, путем возведения украинского наречия в степень литературного языка 13-ти миллионов малороссов было бы величайшею политическою неосторожностью». Ще в 1863 році, коли Росія гасила багаття, розпалене волелюбними поляками, публіцист Михайло Катков писав, що «окрема малоросійська літературна мова значно небезпечніша, ніж польське повстання».

Перше враження від акції «Музейна подія року» — це відчуття відчиненого вікна в простір, де щойно прогриміла злива і тепер повітря сповнене озоном. Щось раптово змінилося в музейному житті — всього за рік. Злива болючих повідомлень (про крадіжки, брак обладнання, несучасність) омила й незаперечну красу нашої спадщини, яка збереглася не зважаючи на війни, нищівні кампанії «проти пережитків» і освічену байдужість. «Нам треба змінити стереотип щодо музеїв. Музеї — це насправді красиво, це цікаво», — каже голова правління Центру розвитку музейної справи Олексій Копитько.

Як зазначають у Міноборони, фотовиставку може відвідати кожен бажаючий киянин, але проіснує вона у малій виставковій залі Українського дому лише кілька днів. Після чого з фотовиставкою почнуть ознайомлюватися у регіонах, переважно військові з гарнізонів.

Уже майже чотирнадцять років Україна бере участь у міжнародних миротворчих операціях, до яких за цей час залучалося понад 25 тисяч військовослужбовців ЗСУ, більш як три тисячі одиниць різноманітної техніки та 38 вертольотів. Усе починалося ще в 1992 році, коли незалежна Україна вперше відправила 240-й окремий миротворчий батальйон до колишньої Союзної Республіки Югославія. Вже через два роки Україна приєдналася до Програми НАТО «Партнерство заради миру», а на сьогодні наша країна за обсягом завдань i місій увійшла до першої двадцятки найбільш активних держав-миротворців.

Коли завершився матч у Португалії, більшість уболівальників напевно подумала про одне — як часто в кар'єрі Олексія Михайличенка-тренера трапляються голи на останніх хвилинах. Це прокляття коштувало йому посади в «Динамо», бо «нефартовий» олімпійський чемпіон втратив у груповому турнірі Ліги чемпіонів очки аж у трьох матчах саме через голи на останніх хвилинах. Найсумніше, що наші хлопці ні в чому не поступалися найтитулованішій збірній світу в молодіжному форматі. Взагалі до команди в цьому матчі з італійцями немає жодної претензії, окрім цих фатальних «90+3».

Після двох програних матчів у Маріуполі чемпіон України, «Київ», опинився на відстані однієї поразки від втрати свого титулу. Відступати підопічним Ренато Паскуале було нікуди, й вони мобілізували всі свої резерви, аби не дозволити «Азовмашу» підняти над головою чемпіонський кубок уже в неділю у столичному спорткомплексі «Меридіан».

Минулих вихідних Україна відзначала день гандболу. На столичному Майдані Незалежності в рамках свята виступали дитячі команди, а от національній жіночій збірній було не до райдужного настрою: команда Леоніда Ратнера вступила у двохраундове протистояння зі словачками за право зіграти наприкінці цього року на континентальній першості у Швеції.

Минулої неділі добігла свого завершення перша велика багатоденна велогонка нинішнього сезону — «Джиро д'Італія», що проходила на Апеннінах 89-й раз. Традицію перемагати господарям траси слідом за Саволделлі, Кунего, Сімоні продовжив Іван Бассо зі стайні «CSC». Востаннє іноземець святкував успіх в Італії десять років тому — тоді перше місце виборов росіянин Павло Тонков.