«Орли Луценка» врятували Верховну Раду від захоплення. Напередодні вчорашнього засідання парламенту міліція затримала мікроавтобус із ланцюгами, замками та дерев'яними брусами, загорнутими в пакети з надписами «Пора». Як революціонер, пікетник і «блокатор» із неабияким стажем міністр внутрішніх справ Юрій Луценко одразу розкусив, що до чого: «Міліція знає про підготовку до блокування і ймовірного захоплення приміщення Верховної Ради, — попередив керівник МВС в інтерв'ю «Українській правді». — Ми ретельно відслідковуємо ситуацію і будемо робити все, щоб депутати могли потрапити до парламенту».

«Здоровий глузд переміг і тепер почнеться нормальна робота». Так тішилися представники фракції Партії регіонів (у даному випадку — в особі Тараса Чорновола), підсумовуючи події вчорашнього парламентського дня, точніше, його першої половини. «Вихід на конструктивізм» на ранковому засіданні таки справді відбувся. По-перше, фракції Блоку Тимошенко та «Нашої України», які раніше категорично відмовлялися подавати свої кандидатури в парламентські комітети, нарешті це таки зробили. А по-друге, «Наша Україна» наразі припинила метання й визначилася зі своїм статусом: перейшла в опозицію. Причому, що характерно, заяву про це офіційне рішення оголосив Анатолій Кінах, якого раніше підозрювали в прагненні влитися у «широку» коаліцію з «Регіонами».

На відчайдушний крок зважилися свідки та жертви трагедії на Скнилівському летовищі у Львові — вони пішки планують вирушити до Страсбурга, де Європейський суд із прав людини розглядатиме подані ними позови проти держави Україна. Чотири роки тому, 27 липня, під час авіашоу винищувач СУ-27, виконуючи маневри, упав на юрбу глядачів — загинуло 77 людей (із них — 28 дітей), інвалідами стали 12 осіб, понад 500 визнані потерпілими.

У листопаді—грудні 2004 року я була учасницею Помаранчевої революції. Я пам’ятаю щирі та відкриті обличчя людей того Майдану, котрі підтримували «помаранчеву» команду, їхню доброту та радість, бажання досягти правди та справедливості. Сьогодні в Україні набирає сили контрреволюція — «сині» витісняють «помаранчевих» із влади, в тому числі за допомогою власного «Майдану», організованого в Маріїнському парку. Волею долі я опинилася в цьому «синьо-білому» таборі, тож можу порівнювати два «майдани» й дещо розповісти про нахили та характери прихильників Партії регіонів, котрі зараз живуть у наметах біля Верховної Ради.

20 липня о 15.30 Львівська залізниця відправить у перший рейс електропоїзд, названий на честь Георгія Кірпи, повідомляє УНІАН. Кірпа-поїзд коштує 22 млн. гривень, а у свою першу мандрівку вирушить у день народження покійного керівника «Укрзалізниці».

Ця трагедія сталася вночі 14 липня у селі Літки Броварського району на Київщині. Під час сильної грози в один з сільських будиночків влучила блискавка, розповіла «УМ» начальник Центру пропаганди Головного управління МінНС у Київській області Вікторія Рубан. Старенька дерев'яна споруда вмить загорілася. У цей час у будинку спокійно спали п'ятеро людей — господарка хати 64-річна Наталя Нагаєвська, її 33-річний син Федір, 32-річна невістка Лариса та двійко малолітніх онуків. Уся хата була охоплена полум'ям, коли чоловік цілком випадково встав сходити до вітру і, відкривши двері в кухню, перший зазнав опіків. А в кімнаті спали діти і жінки, тому чоловік, тамуючи біль і задихаючись, на руках виніс з вогню спочатку діток. А потім жінку та маму. Всі вони отримали дуже сильні опіки шкіри та дихальних шляхів, а найбільше постраждали дітки — 6-річний Вадимко та 11-місячна Віка зараз перебувають без свідомості на апаратах штучного дихання у стані глибокого шоку.

У Монголії вважають, що їхні пісні та дівчата — найкращі у світі. Але найбільшим предметом гордості на внутрішній та зовнішній вжиток незмінно вважається найбільший з усіх монголів — Чингісхан. У Монголії ця історична фігура має суперкультовий статус. Це ніби бог, який колись жив на цих землях і «прославив» Монголію у світі. Минулого тижня триденним загальнонаціональним святом (11—13 липня) в Монголії відбулася інавгурація року святкування 800-річчя Чингісхана. Власне, не самого Чингісхана, а об'єднання ним 1206 року всіх монгольських племен та початку його походу на Захід і Південь.

Сьогодні наші діти із задоволенням дивляться фільми дитинства своїх батьків, а то й дідусів із бабусями: «Королівство кривих дзеркал», «Золотий ключик», «Пригоди Електроніка», «Гостя з майбутнього»... І нічого у цьому поганого не було б — бо фільми таки справді класні, — якби не той сумний факт, що сьогодні кіно для дітей в Україні не знімається взагалі. Ми навіть про це якось і забули, переймаючись, в основному, тим, що стрічок для дорослих продукуємо в кілька десятків разів менше, ніж Росія. Але нещодавно зі стану українських кіношників надійшла новина, яка цілком претендує стати переломною у цій маловтішній ситуації: розпочалися зйомки музичної казки для дітей з робочою назвою «Як Мелана долю шукала».

Нахапавши неймовірну кількість бонусів у вигляді грошей та шаленої всесвітньої популярності, Ден Браун зі своїм «Кодом да Вінчі» міг уже спокійненько вмоститися на лаврах і хоча б ненадовго розслабитися. Книжки продаються, відрахування «капають», серйозних конкурентів у темі не спостерігається... І якщо він так не вчинив, то... вже, мабуть, вийшов із «відпустки» і з усіх сил намагається надолужити згаяне. Бо свою книгу «Ассасіни» випустив ще один дослідник церковних канонів — американець Томас Гіффорд, (російською її видало видавництво «Ексмо»). Щоправда, конкурент Брауна свій роман написав на п'ятнадцять років раніше, це таким довгим виявився його шлях до читача.

Безліч уз пов'язувало уславленого архітектора Владислава Городецького із Поділлям, а зокрема з Немировом та його околицями. Перша і, очевидно, найголовніша з них була зафіксована у метричній книзі місцевої парафії, де значилося, що він народився 1863 року в селі Шолудьки у родині управляючого одним із маєтків родини Потоцьких. Тут, у міській класичній гімназії, Городецький отримав ази освіти, тут його уяву вперше зачарували архітектурні перлини, і, мабуть, насамперед — тульчинський палац Потоцьких, збудований Лакруа. Втім Немирову теж було чим похизуватись, адже чимало величних будинків у стилі класицизму тут було зведено за проектами професора архітектури Київського університету Франца Меховича (спадщина якого, до речі, досі ще належно не поцінована) — багато з них збереглися до сьогодні.