Сьогодні наші діти із задоволенням дивляться фільми дитинства своїх батьків, а то й дідусів із бабусями: «Королівство кривих дзеркал», «Золотий ключик», «Пригоди Електроніка», «Гостя з майбутнього»... І нічого у цьому поганого не було б — бо фільми таки справді класні, — якби не той сумний факт, що сьогодні кіно для дітей в Україні не знімається взагалі. Ми навіть про це якось і забули, переймаючись, в основному, тим, що стрічок для дорослих продукуємо в кілька десятків разів менше, ніж Росія. Але нещодавно зі стану українських кіношників надійшла новина, яка цілком претендує стати переломною у цій маловтішній ситуації: розпочалися зйомки музичної казки для дітей з робочою назвою «Як Мелана долю шукала».

Нахапавши неймовірну кількість бонусів у вигляді грошей та шаленої всесвітньої популярності, Ден Браун зі своїм «Кодом да Вінчі» міг уже спокійненько вмоститися на лаврах і хоча б ненадовго розслабитися. Книжки продаються, відрахування «капають», серйозних конкурентів у темі не спостерігається... І якщо він так не вчинив, то... вже, мабуть, вийшов із «відпустки» і з усіх сил намагається надолужити згаяне. Бо свою книгу «Ассасіни» випустив ще один дослідник церковних канонів — американець Томас Гіффорд, (російською її видало видавництво «Ексмо»). Щоправда, конкурент Брауна свій роман написав на п'ятнадцять років раніше, це таким довгим виявився його шлях до читача.

Безліч уз пов'язувало уславленого архітектора Владислава Городецького із Поділлям, а зокрема з Немировом та його околицями. Перша і, очевидно, найголовніша з них була зафіксована у метричній книзі місцевої парафії, де значилося, що він народився 1863 року в селі Шолудьки у родині управляючого одним із маєтків родини Потоцьких. Тут, у міській класичній гімназії, Городецький отримав ази освіти, тут його уяву вперше зачарували архітектурні перлини, і, мабуть, насамперед — тульчинський палац Потоцьких, збудований Лакруа. Втім Немирову теж було чим похизуватись, адже чимало величних будинків у стилі класицизму тут було зведено за проектами професора архітектури Київського університету Франца Меховича (спадщина якого, до речі, досі ще належно не поцінована) — багато з них збереглися до сьогодні.

Ловити нелегалів по Глухівському району довелося цілий день. Але й знайшли їх чимало — другу за чисельністю цьогорічну групу незаконних мігрантів. Про можливий неправовий перетин кордону прикордонники знали заздалегідь. Перекрили напрямки ймовірного руху мігрантів, але ж китайців виявилося забагато, і пересувалися вони дещо «врозсипну».

Невідомо, скільки часу цей злочин залишався б нерозкритим, однак убивці не пощастило від самого початку: коли він о сьомій ранку покидав приміщення з ігровими автоматами, випадкова перехожа звернула увагу на закривавлений ніж у його руках, тому запам'ятала прикмети і відразу повідомила в міліцію. Оперативна група виявила в ігровому залі співробітницю із сімома ножовими ранами, від яких жінка померла на місці. За вказаними прикметами підозрілого молодика розшукали і затримали через дві години, і про обставини скоєного розповів уже він сам.

Суд відбувся днями у столиці. Вирок оголошений Святошинським районним судом Києва 25-річному Олександру Н., якого звинувачували у контрабанді наркотиків у особливо великих розмірах, а також у незаконному зберіганні та збуті психотропних речовин (злочини, передбачені ст.ст. 305 і 307 Кримінального Кодексу України) — п'ять років позбавлення волі.

У дві поспіль халепи дійсно глупої ночі влетіла сім'я з Харківщини. Спершу відпочивальники неподалік Василівки зазнали аварії, а невдовзі потерпіли вже від трьох молодиків у міліцейських погонах. Поведінка дільничних інспекторів (так вони представилися, перевіряючи документи харків'ян) була адекватною ситуації: своєю «Таврією», мовляв, ми вашу іномарку не подужаємо, потрібно викликати евакуатора.

Навчання в університеті, справді, коштує сьогодні недешево. Та все ж далеко не кожен додумається до такого досить специфічного способу заробляти на це гроші, як студентка одного із сумських ВНЗ. Двадцятип'ятирічна панна організувала власний бізнес. Мала «найману робочу силу» — шістьох дівчат, красивих і різних, на всі смаки. А головне — завжди готових до роботи. Полягала тяжка праця у наданні секс-послуг.

Петро Калнишевський, останній кошовий Війська Запорозького, був свого часу оберегом Пустовійтівки, залишається ним і нині. Бо й тепер, через 335 років від його народження, пустовійтівці мають бути вдячні йому за село, що міняється на краще. Вiдремонтовані дороги, паркани, оновлені колодязі — все готувалося до свята. І козацьке свято прийшло. У неділю тут відбулася і чергова, й перша «Калнишева рада». Чергова — для регіону, перша — для України, бо ж згідно з розпорядженням Президента, свято змінило свій статус і відтепер стало загальнодержавним.

Після традиційних водних процедур минулими вихідними більшості полтавців доведеться чекати повноцінного «банно-прального» задоволення чотири дні. Адже з учорашнього понеділка гарячу воду в квартири мешканців обласного центру подаватимуть лише у п'ятницю, суботу і неділю з шостої до двадцять четвертої години. Такі суттєві обмеження введено з огляду на величезні збитки, яких зазнає обласне підприємство «Полтаватеплоенерго» після підвищення з 1 липня цін на газ.