Про закриття карної справи у середу повідомив журналістам прокурор Донеччини Олексій Баганець: «Оригінали самих постанов президії обласного суду ми не знайшли, бо вони знищені». За словами прокурора, в ході досудового слідства вдалося натрапити тільки на дві копії цих постанов. Однак копія, навіть якщо вона підроблена, все ж не є офіційним документом. Тому після всіх безрезультатних пошуків, каже Баганець, «законно було прийнято рішення про закриття карної справи».

Усі казки закінчуються маршем Мендельсона — далі, як відомо, починається справжнє життя. Якщо «Не родися вродливою» все ж таки схожа на казку, то новий 100-серійний проект «1+1» — телероман «П'ять хвилин до метро» (знімає компанія ПРО-ТБ) — це наші будні. Це під'їзд будинку, в якому ми живемо, це проблеми з роботою, це плітки і розлучення, це закоханість і ревнощі... Це реальність.

Я не належу до безтямних фанаток серіалів. І не тому, що брати участь у масовому психозі якось незручно — часу не вистачає навіть для зайвого дзвінка подругам. Які вже за такого постійного цейтноту серіали!.. На Пушкарьову я вийшла досить випадково, і перше моє знайомство з головною героїнею серіалу «Не родись вродливою» відбулося на власній кухні — благо, телевізори сьогодні прийнято ставити ледь не в кожному кутку — восени, десь, мабуть, на тридцятій серії цієї гіпнотизуючої історії кохання. Вона була в брекетах, я у фартусі. Вона тоді складала фінансовий звіт, а я смажила котлети... Так починалася моя особиста «пушкарьовоманія». До якої згодом почали потихеньку приєднуватися і домочадці включно з донькою-першокласницею. Доходило до патології: коли не встигала подивитися чергову серію — дзвонила подрузі й розпитувала в неї, що ж там нового сталося.

Для Елайджі Вуда, який виконав першу головну роль у кіно у трирічному віці, картина «Ті, що прагнуть угору» стала вже одинадцятою!!! 30 липня о 14.30 канал «1+1» демонструватиме чутливу і зворушливу історію двох братів, чиїми заповітними мріями стали уявні подорожі на «блакитному гелікоптері».

У першу еміграцію з Києва Олена поїхала 17-річною. Тоді, навесні 1925 року, вона з матір'ю та братом Сергієм вирушили до Чехії, де батько, Іван Шовгенів (колишній міністр шляхів в уряді УНР), був ректором Української господарської академії у Подебрадах. І хоч у самому Києві дівчина прожила всього років дванадцять, це місто, де так гарно цвіли каштани, запало в душу навічно. Дитинство її минуло в Москві та Петербурзі. А українською заговорила тільки в Чехії. З принципу. «Я була тоді у товаристві блискучих кавалерів, ми сиділи при столику і пили вино, — згадувала Олена згодом бенкет комітету російських монархістів. — Невідомо хто і невідомо з якого приводу почав говорити про нашу мову за всіма відомими «зарізяку на пузяку», «собачій язик»... Усі з того реготалися. А я враз почула в собі гострий протест. У мені дуже швидко наростало обурення. Я сама не знала чому. І я не витримала цього напруження, миттю встала, вдарила кулаком по столу і обурено крикнула: «Ви хами! Та собача мова — моя мова! Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!» З того часу я почала, як Ілля Муромець, що тридцять три роки не говорив, говорити лише українською мовою».

Упродовж останніх чотирьох десятиліть не згасає талант і слава канадського кінорежисера, продюсера, сценариста та актора Нормана Джуїсона. На відміну від своїх колег молодшого покоління, славетний кіномайстер є представником тієї вимираючої генерації режисерів, які вміють захопити глядача не спецефектами, а досконало й захопливо викладеною з екрана історією. В цьому автора таких шедеврів, як кіномюзикл «Скрипаль на даху», екранізації рок-опери «Ісус Христос — суперзірка» тощо, вважають одним із кращих за всю історію Голлівуду.
Серед фільмів, які зняв Джуїсон, фактично немає «прохідних». Його ім’я — це «знак якості», це стиль, із яким варто ближче познайомитися й молодим любителям кіно.

На засіданні уряду позавчора підбивали підсумки роботи економічного блоку за перше півріччя. Нагадаємо, зростання ВВП України в червні становило 9,3 відсотка, за підсумками першого півріччя — 5 відсотків. Позитивну динаміку промисловості (3,6 відсотка) найбільшою мірою визначало зростання у машинобудуванні, металургії і харчовій промисловості. За 9 місяців промислове зростання очікується на рівні 4 відсотків, зазначається у висновках Мінекономіки, оприлюдених на відомчому сайті. Крім того, за висновками міністра економіки Арсенія Яценюка, у першому півріччі вповільнилися темпи зростання імпорту при відновленні експортних показників. Він також висловив упевненість, що підсумки третього кварталу будуть ще кращими. Крім того, за попередніми даними, в першому півріччі до України надійшло близько двох мільярдів доларів іноземних інвестицій, що в чотири рази більше, ніж у минулому році.

Учора Верховна Рада знову довго не мучилась: обмінявшись репліками й політичними образами, депутати констатували, що новостворені комітети ще не встигли напрацювати законопроектів, аби в сесійній залі було чим займатись, і розійшлися. Щоправда, переди тим таки встигли організувати собі «почин»: ухвалили перший у цьому скликанні закон — «Про приєднання України до Конвенції про стягнення аліментів за кордоном». Не «розмочила» рахунок законодавчих голосувань тільки фракція Блоку Тимошенко: за півгодини до розгляду цього питання «тимошенківці» вийшли із залу й пообіцяли, що й ногою туди не ступлять до 25 липня. А після 25 липня ступати, сподівається БЮТ, у нинішньому складі вже й не доведеться — адже з цього дня Президент, за умови, що доти не буде затверджений уряд, матиме право розпустити парламент.

Без помісної Української православної церкви, із центром у власній, а не будь-якій чужій державі, не буде й незалежної України. Цю тезу патріарх Філарет проголошує давно, послідовно й щиро. У 1997-му, через два роки після сходження на патріарший престол, у Москві йому оголосили анафему й тепер саме ім'я «розстриги» Михайла Денисенка (як уперто називають його по-мирському «там»), викликає у російських церковників лють. Його святість Філарета ненависть не лякає. І не тільки тому, що він, як каже сам, не з лякливих, а й через те, що добре розуміє справжні причини цієї ненависті: Російська держава, із якою Російська церква віддавна пов'язана надто тісними узами залежності, понад усе боїться втратити свій вплив на Україну. І патріарх Філарет, який виступає за створення незалежної церкви в незалежній державі, їй як більмо в оці.
Нині УПЦ КП має всі шанси опинитися під перехресним вогнем: проти нього воює, по-перше, УПЦ Московського патріархату, а по-друге, Філарет може стати об'єктом гоніння ще й для нового урядового керівництва України (не забуваймо про конституційну реформу). Адже Партія регіонів і комуністи — одні з найзатятіших ворогів Київської патріархії, та й Соцпартію навряд чи назвеш добрим другом «філаретівців». Тож хоча Церква й повинна перебувати окремо від держави, прихід у владу «антикризової» коаліції, безперечно, не може не непокоїти Патріарха, котрий стояв разом із людьми на помаранчевому Майдані й молився за створення коаліції демократичних сил. Тож природно, що наша розмова починається саме з цього — обговорення нинішньої політичної ситуації.