Жнивує Луганщина в доволі сприятливих умовах. Принаймні великих злив не було, вітри теж помірні до сильного, і десь поділася традиційна липнева спека під 40. Так, градусів двадцять — двадцять п'ять. Не знаю, як збирати ранні зернові, а їздити по полях, збираючи матеріали про героїчну працю селян у таких погодних умовах — суцільне задоволення. Утім воно швидко розвіюється, коли черговий голова колгоспу... чи то пак, директор СТОВ починає розповідати про свої проблеми.

УЛьвові відбулася резонансна крадіжка. Просто з-під носа у керівництва міста і міських обранців шахрайська група за сприяння окремих чиновників, в тому числі з Ратуші, поцупила 15 земельних ділянок загальною площею понад 25 тисяч квадратних метрів. Нинішній власник ласих шматків спільне україно-англійське підприємство у формі ТзОВ «Західна нафтова група» (яку пов'язують із західноукраїнським олігархом, заступником голови партії Литвина Ігорем Єрємєєвим), віддавати їх місту не збирається, оскільки має відповідні держакти на право власності.

У Ратуші все це викликало шок, оскільки там нічого за вказаними адресами не продавали. Проте «ЗНГ», називаючи себе добросовісним покупцем (оскільки де-юре купила ці ділянки на вторинному ринку) позивається до міськради, щоб та надала їм дозволи на будівництво автозаправок на викраденій землі.
За словами представників Ратуші, суть усієї справи та схема, за якою вона фабрикувалася, лежить на поверхні, й потрібне лише бажання відповідних слідчих і караючих органів, аби винуватці отримали по заслузі. Проте насторожують слова голови тимчасової депутатської комісії Львівської міськради, створеної з приводу цього земельного скандалу, Віри Лясковської. Після того як пані Віра зробила першу гучну заяву щодо цього прецеденту, до неї прийшов регіональний представник центральних правоохоронних органів і попросив «не лізти, куди не слід». Мовляв, ніхто не буде цю справу активно просувати і розслідувати — ні СБУ, ні прокуратура.

Масове «працевлаштування» у шахтарських містах Сніжному та Торезі у останні роки майже копія рядків із «Кобзаря» — «Жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки». Із тією, звісно, різницею, що дорослі і навіть діти подалися копати вугілля у нелегальних «норах», прихопивши не рогачі, а інший підходящий інструмент. І повністю віднадити їх від цього промислу, що після закриття тутешніх шахт дає можливість заробити «живу копійку», досі нікому не вдавалося. На «копанки» влаштовували облави, загортали їх бульдозерами, проте самодіяльні гірники згодом відновлювали роботу і продовжували свій ризикований промисел, ніби й нічого не сталося. А про причину ось такої «живучості», якій може позаздрити сам Кощій Безсмертний, відомо навіть тутешньому дошкільняті — кожна «копанка» повинна мати не тільки міцну крівлю, а й не менш надійний «дах».

Цей знак було встановлено на фасаді першого корпусу Державного технічного університету (так нині називається ВНЗ) у 1983 році, невдовзі після смерті Генерального секретаря Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу.

Три з половиною місяці тому в Миколаївському зоопарку пума Ірма народила двох «кошенят». Проте, як і в попередні рази, вона виявилася зовсім непутящою матір'ю. Ірма відмовилася годувати своїх новонароджених малюків.

В індустріальному Запоріжжі — черговий «наступ на довкілля»: упродовж трьох діб люди засипали скаргами мобільний екопост міської СЕС. Як повідомив завідувач відділу гігієни навколишнього середовища Євген Тулушев, смог є «дарунком» десяти підприємств промислового майданчика.

Подія, яка сталася тиждень тому вночі у прикордонній Добрянці Ріпкинського району, що на Чернігівщині, сколихнула все селище. Подібного звірства тут не знали. Близько п'ятої години ранку за кілька десятків метрів від залізничної станції «Горностаївка» було знайдено закривавлений, спотворений труп дівчини. Верхня частина тіла жертви — Тетяни Т. — була буквально посічена ножем.

Кіношного Попандопуло, якщо пам'ятаєте, аж ніяк не назвеш скнарою. Він залюбки міг поділитися із ближнім грішми, примовляючи: «Бери, бери, я собі ще намалюю...» Схоже, саме ось така щедрість надихнула на «творчість» і 15-річного мешканця Маріуполя. Тим більше що він мав під рукою техніку, яка навіть не снилася отому комедійному персонажу із напівзабутої кінострічки.

Не зрівняти прибутки, які мала б 50-річна мешканка села Нове Гуляйпільського району від насіння соняшнику і макового поля. Аби сховати від людських очей понад дві тисячі (!) кущів опіумного маку, надто підприємлива селянка зусібіч густо обсадила їх соняшниками. Утаїти «наркошило» в мішку жінці не вдалося.

Ось так завжди! Замість того, аби радіти чесно заробленій відпустці, вилежуючи боки на золотому пісочку, замість того, аби купатися у найчорнішому (і найбруднішому, напевно...) Чорному морі, мушу бігати по Одесі й шукати офтальмолога, аби з'ясувати, як краще позбутися відчуття піску в очах. І хоча несподіване падіння гостроти зору трапляється зі мною не вперше, я щоразу до нестями лякаюся і біжу до лікаря. Окулісти, щоправда, мало чим допомагають: розкажуть, як робити зарядку для очей, якісь краплі пропишуть. А пояснити, що саме відбувається з моїми очима, не можуть! Тому цього разу я вирішила звернутися до світил офтальмології, які працюють в Інституті хвороб очей і тканинної терапії імені Філатова. Цей заклад, який уже понад 90 років акумулює та виховує найкращих офтальмологів України, добре знають не тільки в нашій державі, а й за її межами. Якщо тут мені не допоможуть, то вже, мабуть, ніде...
Після оформлення картки я потрапила до діагностичного кабінету, де розглядала у спеціальному апараті намальоване дерево, дивилась на зелений вогник в оточенні червоних цяток, сиділа хвилин 15 у темній кімнаті, а потім слідкувала за траєкторією руху жовтої крапки на круглому полі. Не обійшлося і без традиційного читання літер на таблиці. А потрапивши до кабінету завідуючого поліклінікою Інституту імені В. П. Філатова Сергія Кацана, не втрималася й почала розпитувати...