Нафтові плацдарми «західняків»

02.08.2006
Нафтові плацдарми «західняків»

«Західна нафтова група» уже має у Львові десять заправок мережі WOG.

      УЛьвові відбулася резонансна крадіжка. Просто з-під носа у керівництва міста і міських обранців шахрайська група за сприяння окремих чиновників, в тому числі з Ратуші, поцупила 15 земельних ділянок загальною площею понад 25 тисяч квадратних метрів. Нинішній власник ласих шматків спільне україно-англійське підприємство у формі ТзОВ «Західна нафтова група» (яку пов'язують із західноукраїнським олігархом, заступником голови партії Литвина Ігорем  Єрємєєвим), віддавати їх місту не збирається, оскільки має відповідні держакти на право власності.

      У Ратуші все це викликало шок, оскільки там нічого за вказаними адресами не продавали. Проте «ЗНГ», називаючи себе добросовісним покупцем (оскільки де-юре купила ці ділянки на вторинному ринку) позивається до міськради, щоб та надала їм дозволи на будівництво автозаправок на викраденій землі.

      За словами представників Ратуші, суть усієї справи та схема, за якою вона фабрикувалася, лежить на поверхні, й потрібне лише бажання відповідних слідчих і караючих органів, аби винуватці отримали по заслузі. Проте насторожують слова голови тимчасової  депутатської комісії Львівської міськради, створеної з приводу цього земельного скандалу, Віри Лясковської. Після того як пані Віра зробила першу гучну заяву щодо цього прецеденту, до неї прийшов регіональний представник центральних правоохоронних органів і попросив «не лізти, куди не слід». Мовляв, ніхто не буде цю справу активно просувати і розслідувати — ні СБУ, ні прокуратура.

 

Грошовий «сюрприз» у міській казні

      Усе розпочалося з того, що в лютому цього року фінансове управління міськради під час планової перевірки стану надходження коштів за продаж земель у 2005 році виявило на рахунку міста зайвих 1,129 млн. гривень. З'ясувалося, що ці кошти в серпні 2005-го надійшли від приватного підприємства «Галицькі страви» за купівлю земельних ділянок. Після чого було направлено лист до управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин із проханням надати інформацію про продаж цих земель. На що там відписали фінуправлінню —  жодної інформації щодо згаданого продажу землі цій фірмі немає, як і не існує ухвали міськради, яка вказувала б на те, що ці ділянки взагалі планували продавати.

      Про цю дивну ситуацію, як розповіла УМ» начальник фінуправління Людмила Максимович, вона запискою повідомила в.о. мера Зеновія Сірика. Той знову написав  в управління природних ресурсів, звідти вдруге відписали те саме. На тому з'ясовування ситуації припинилося.

      Не відомо, скільки б тривало подальше неадекватне в такій ситуації нереагування з боку керівництва міськради, якби в квітні представники «Західної нафтової групи» не прийшли у міськраду за дозволом на проектування 15 заправних  станцій. На підтвердження своїх прав власності на земельні ділянки підприємці принесли відповідні держакти, згідно з якими вони викупили цю землю у ПП «Галицькі страви».

Передноворічні «чудеса»

      Згідно з цими актами, перший покупець уклав із міськрадою договір про купівлю-продаж ще в 2001 році. Одним із найцікавіших нюансів є той, що угода датована 31 грудня. Звісно, що практики укладати договори, а тим паче з бізнес-структурами, в останній день року в Ратуші ніколи не існувало. «Окрім того, я ніколи не повірю, що 31-го числа людина прийде в міськраду заради такої серйозної справи... Це ознака того, що все оформлювали заднім числом  і потрібна була дата, коли поля в журналі реєстрації не заповнені», — коментує «УМ» новообраний секретар міськради Володимир Квурт, який очолив ще одну комісію мерії з цього питання, створену за розпорядженням нового міського голови Андрія Садового.

      Другий підозрілий факт — що землю, яку було куплено нібито в 2001 році, її власники чомусь упродовж чотирьох років жодним чином не використовували.  Викликає питання й те, яким чином, підписавши угоду у 2001 році, гроші за земельні ділянки заплатили лише в 2005 році. У договорі купівлі-продажу, який отримала на руки «УМ», йдеться про відтермінування повної сплати за ділянки на чотири роки. Хоча згідно з положеннями про продаж землі, якщо на ній не розташоване нерухоме приватизоване майно, відтермінування виплати дозволяється не більше ніж на один рік за умови початкового внеску в розмірі 50 відсотків від вартості покупки. Довше відтермінування дозволяється лише тоді, якщо забудова на цих землях має якусь соціальну або інвестиційну значимість для міста. Звісно, це не може стосуватися випадку з АЗС.

      Далі — ще більш інтригуючі факти. Сплачуючи у 2005 роцi кошти за придбані ділянки, «Галицькі страви» розрахувалися за цінами 2000 року, коли ця земля нібито виставлялася на продаж. Лише таким чином покупці «нагріли» місто на мільйони гривень. Адже шість років тому один квадратний метр землі коштував як мінімум вдесятеро менше, аніж у 2005-му. Важливо і те, що в ухвалі сесії, на підставі якої підписувався договір про купівлю, не йшлося про можливість якогось відтермінування зi сплатою коштів.

      Договір, на основі якого видавалися держакти, викликає підозру і в тому, що його укладено одразу на всі 15 ділянок, хоча, згідно із відповідним положеннями, на кожну ділянку передбачається окрема угода.

      Через низку суперечностей щодо договору комісія міськради дійшла висновку, що він, імовірно, був сфальсифікований. «Не виключено, що співучасниками оборудки були співробітники попереднього складу міськради», — зазначає Володимир Квурт.

      Ця угода підписана від імені директора департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міськради Івана Федіва та директора «Галицьких страв» Романа Дудка. Є й відповідні печатки, в т. ч. міськради. Оскільки в договорі вказані адреси, за якими прописані особи, котрі його укладали, то через довідкову вдалося дізнатися їхні телефони. Проте, пана Дудка вдома застати так і не вдалося, хоча він, як було зрозуміло зі слів членів його родини, там дійсно постійно проживає та горя не знає. Засновник «Галицьких страв» Михайло Салопанов зміг повідомити «УМ» лише те, що коментувати нічого не буде. «Чому? Тому що», —  пояснив  він.

      На жаль, у керівництва фірми-покупця так і не вдалося дізнатися, чому, діючи на ринку з 1996 року, вони на початку цього року раптом припинили своє існування — одразу після перепродажу ділянок. А також чому, займаючись із самого початку чебуречним бізнесом, «Галицькі страви» оперативно  переєструвалися і зайнялися земельними операціями. Без відповіді залишилося й питання, чи не могли їх використати як підставну фірму.

Якась дивна неуважнісь

      Далі постають запитання уже до чиновників, у яких договір, укладений із низкою порушень, не викликав запитань, і на його підставі вони спокійно видавали державні акти права власності на землю (держакти видаються вже після повної сплати покупцями вартості покупки, що, нагадаємо, було зроблено в серпні 2005 року). При цьому деякі акти, попри заборону це робити, видавалися «Галицьким стравам» уже в період, коли ті подали заявку на ліквідацію свого підприємства.

      Зокрема, під актами стоїть автограф начальника міського управління земельних ресурсів, яке відокремлене від міськради, Юрія Солярчука. Після того акт на підпис ішов до керівництва Ратуші, де його засвідчив на той час заступник мера з питань містобудування та землеустрою Василь Лозинський, а на кількох актах є автограф іншого заступника міського голови — Ігоря Базарника (хоча він займається не земельними, а питаннями житлово-комунального господарства). На актах також є гербова печатка виконкому Львівської ради.

      До речі, прізвище Лозинського свого часу вже фігурувало в земельному скандалі, який завершився трагічно — самоспаленням господаря присадибної ділянки, незаконно проданої містом. Тоді «Львівська газета» писала про наявність документів, котрі підтверджують, що пан Лозинський знав про заборону суду щодо продажу цієї землі i свiдомо її допустив на аукцiон.

      І ще один момент, який вказує чи то непрофесійність, чи то персональну зацікавленість осіб, які оформляли право власності на 15 ділянок. Ці державні акти видавалися не на конкретні адреси. Наприклад, в одному з них йдеться, що ділянка розташована просто на вулиці Стрийській, в іншому — що на Пасічній. І так далі. При цьому Стрийська та Пасічна є одними з найдовших у Львові вулиць.

      Загалом без точної юридичної адреси в актах вказані всі земельні ділянки. Правда, у договорі купівлі-продажу є певні уточнення щодо місцерозташування наділів. Наприклад, «поряд іподрому, біля об'їзної». «Так це кілометр в одну і другу сторону!» — обурюється з приводу «точності» в оформленнях документів пан Володимир Квурт. «Або перед мостом біля автобусного заводу. Так перед мостом є цілих 50 гектарів... А що означає «за мостом, ліва сторона»? Так це смуга довжиною 20 км! Такого дива, щоб так оформлялися документи, ще не було!» — доповнює голова тимчасової депутатської комісії Віра Лясковська. До всього, одну ділянку, яка нібито була продана, міська рада давно віддала в довготривалу оренду під автостоянку.

Архів обкрадають, ухвали підробляють

      І найголовніше. «Коли людина підписує подібний документ, вона мала би звіряти з первинним документом, на підставі якого відбувається оформлення», — каже «УМ» секретар ради пан Квурт. Цілком ймовірно, що, якби це було зроблено, справа б не дійшла до незаконної передачі землі.

      Адже після того, як вже у квітні «Західна нафтова група» прийшла за дозволом на будівництво заправок, чиновники, не розуміючи, на що претендує новий покупець, пішли в архів, аби нарешті все звірити з оригіналом ухвали № 688 від 29 червня 2000 року, згідно з якою ці 15 ділянок нібито  виставлялися на продаж. Ухвалу під таким номером знайшли, але в її додатку, де вказувався перелік вільних ділянок, які мали виставлятися на конкурс, було сказано лише про п'ять наділів. При цьому жодна з них не відповідала адресі, на які були видані держакти для «Галицьких страв», і продавалися вони під магазини й офіси, а не автозаправки.

      За фактом імовірної підробки ухвали, на яку посилалися покупці, міськрада звернулася в прокуратуру. І коли справа для когось запахла смаленим, з архіву ради якимось дивом зникли оригінали документів, що могли стати доказом у цьому резонансному злочині. А зникла не лише ухвала та її додаток, а й усі супровідні документи, зокрема додатки до рішень міськради, прийнятих ще у 1999-му, щодо погодження  місця розташування ділянок та надання дозволу на збір матеріалів попереднього погодження, та до рішення міськвиконкому від 16 червня 2000 року «Про затвердження матеріалів попереднього погодження...». Начальник архівного відділу міськради Ярослав Стецький лише знизує плечима і з розпачем каже, що не знає, як могла відбутися ця крадіжка. Проте пломбу з архіву ніхто не зривав, тобто  документи не могли зникнути без участі когось із співробітників архівного відділу.

      На щастя, у Ратуші таки збереглися дублікати ухвал. Окрім того, перебіг сесії ради, на якій ішлося про цифру 5 і не більше ділянок для продажу, було відтворено завдяки аудіозаписам.

      За нетривалий час теки з викраденими документами, але вже підробленими, були підкинуті чомусь у СБУ.

      Додаток ухвали, до якої дописали додаткових 15 ділянок, був сфальсифікований доволі непрофесійно, цинічно і, вочевидь, з упевненістю, що автори фальшивки не будуть за це покарані. Адже окрім того, що немає точних юридичних адрес наділів, біля прізвища тодішнього начальника міського управління земельних ресурсів Ігоря Кузьмука стоїть зовсім не його автограф, а підпис, дуже схожий на розчерк вищезгадуваного Юрія Солярчука.

І я не я, і хата не моя...

      Пана Солярчука знайти у Львові «УМ» не вдалося — він перебуває у відпустці. Його заступник Олег Добра відмовився від зустрічі, посилаючись на зайнятість. А як повідомив «УМ» Володимир Квурт, письмові відповіді Солярчука на запити тимчасової комісії не містили якоїсь конкретики.

      Поцікавилися ми аргументами і «Містопроекту», який розробив містобудівні обгрунтування на ці скандальні ділянки. При тому що багато з наділів перебувають у межах червоних ліній, а під ними є комунікації та трубопроводи. На це в державному інституті повідомили, що вони все робили згідно із замовленням «Західної нафтової групи» та відповідного скерування від начальника управління архітектури та містобудування міськради Василя Каменщика. Чому ж «Містопроект» давав обгрунтування на можливість розміщення автозаправок у межах червоних ліній або над трубопроводами, так і залишилося не зовсім зрозумілим. «Я ніколи не повірю, що наша архітектура настільки бездумно  підходить до бізнес-замовлень», — висловлюється з приводу дій «Містопроекту» пан Квурт.

      Василь Каменщик як головний архітектор Львова запевняв «УМ», що заправки можуть бути побудовані в межах червоних ліній. Днями його звільнили із займаної посади. Натомість у висновку комісії міськради йдеться про те, що земельні ділянки, згідно із Земельним кодексом України, в межах червоних ліній вулиць і розв'язок належать до земель загального користування і продажу не підлягають. А будівництво на них АЗС «унеможливить реалізацію крупних містобудівних проектів».

Усі біди — від безкарності?

      «Як на мене, то в нашому місті втричі більше заправок, аніж потрібно», — коментує «УМ» начальник управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Богдан Кунтий. «Для мене то все дико і неймовірно... В голові не вкладається, як можна таке було понаписувати в ухвалі. Думаю, лише в межах міської ради зробити це було неможливо», — зауважує Кутий. За його словами, спочатку ця справа була в усіх на вустах, а потім «щось притихло». «Невже воно просто так пройде і ніхто нічого не зробить?» — додає начальник управління.

      «Якби силові структури справді розслідували, то таких проблем не було б», — підсумовувала депутат Віра Лясковська. Вона зауважила, що найбільша корупція в Україні пов'язана якраз із землею. І продовження такої думки — в безкарності земельних злочинів.

      Водночас у СБУ цю справу характеризують як «тяжку». Як повідомили «УМ» у Львівському управлінні Служби безпеки, на початку червня було порушено кримінальну справу, проте наразі лише за фактом цієї земельної махінації, а не проти конкретних осіб. Перед тим майже три місяці тривала перевірка інформації. Поки що нікому обвинувачень не висунуто, хоча СБУ має коло визначених осіб, які можуть бути причетні до цього резонансного злочину. Немає обвинувачених — немає і затриманих. Головне, щоб ніхто з цих «визначених» за цей час раптом не подався «у біги». Хоча, за неперевіреною інформацією «УМ», нібито є проблеми із місцезнаходженням нотаріуса, який засвідчував договір купівлі-продажу, і пана Федіва, підпис якого стоїть під угодою.

      Тим часом «Західна нафтова група» через суд намагається добитися визнання за собою статусу добросовісного набувача, зобов'язати міськраду затвердити містобудівні обгрунтування на надати дозвіл на проектування АЗС.

      При цьому в секретаря міськради Володимира Квурта залишається питання, чому така поважаюча себе фірма, отримавши  перший сигнал щодо підозр у незаконності продажу їхньої землі, не знайшла тих осіб, які продали ці ділянки. Зокрема не спробувала повернути свої гроші та притягнути продавців до відповідальності. «Ви повірите, що таку велику компанію надурили і вона цим просто знехтувала? Адже насамперед у такому випадку страждає репутація «ЗНГ». Невже їм хочеться бути покупцями краденого?» — підсумовує пан Квурт.

  • Бізнес на безробітті

    Арешт директора Державного центру зайнятості Володимира Галицького та його дружків і вилучення у них за один раз валюти, коштовностей і золотих злитків на 7 млн. доларів наробив великого галасу. Цю подію восени 2011 року висвітлили чи не всі ЗМІ України. Наприкінці року завершилася ревізія КРУ всіх центрів зайнятості України та Фонду загальнообов’язково­го державного соціального страхування на випадок безробіття, через який вони фінансуються. Чогось серйозного ревізори КРУ не виявили, бо всі оборудки мають вміло побудоване юридичне прикриття. Як це робиться, можна легко простежити у будь–якому міському чи районному центрі зайнятості. Візьмемо для прикладу Бродівський районний центр зайнятості (РЦЗ) на Львівщині. >>

  • Геть із пляжу! «Прокурорського»...

    Влітку полтавці здавна заздрять мешканцям села Петрівка, що за якийсь десяток кілометрів від обласного центру. Ще б пак! Якщо спільна для всіх Ворскла протікає через місто добряче забрудненою відходами, то розташоване «під боком» у нього, але вище за течією село розкошує біля чистої води. Тож саме сюди, у Петрівку, сусідні Кротенки та інші довколишні села, у спеку щодня вирушають сотні чи навіть тисячі полтавців. Пляжі тут вважаються найчистішими. Тож ця місцина ще з радянських часів обростала базами відпочинку, «дачами» і «дачниками», відсоток яких у порівнянні з аборигенами зараз лише збільшується. Тож лист до «УМ», підписаний 33 жителями Петрівки, тамтешніми «дачниками», їхніми дітьми та внуками, на перший погляд, видається парадоксальним. Адже йдеться про фактичну втрату їхнього головного «козиря» — річки... >>

  • Цвинтарні війни

    Жити нині нелегко, але й відійти на той світ часто–густо теж непросто. У тому розумінні, що багато кому на цьому так і хочеться по­гріти руки. У Кривому Розі людей допекли настільки, що іншого виходу вони не бачать, як ініціювати всеукраїнський рух проти монополізації ринку ритуальних послуг. Бо де монополізація, там і цінова сваволя. Певна річ, відбувається це не без протекції з боку влади. >>

  • Утопія «закритого типу»

    Місто Ірпінь на Київщині ставало «героєм» публікацій «УМ» уже неодноразово. На жаль, йшлося не про досягнення тамтешньої владної верхівки, яка руками представників провладної партії міцно тримає штурвал колись мальовничого населеного пункту за курсом «роздай, що залишилося». Цього разу нашу увагу привернули не розбиті круглий рік дороги, посипати які взимку влада, схоже, просто не бачить потреби. І навіть не безкарний дерибан сакральних для міста земель — ділянки в районі парку Героїв, де поховані останки 57 загиблих воїнів. Ідеться про місцеву загальноосвітню школу №3. Точніше про частину її приміщення в центрі міста, яке дивним чином відділили від цілісного майнового комплексу навчального закладу і передали у приватні руки. Причина, як завжди, банальна: у бюджеті немає коштів на ремонт чималої частини школи з надбудовою під дитячий басейн. >>

  • Земля мерців і землекрадів

    Навіть герої вже пішли «по руках», а корінні ірпінцi й досі виборюють право стати законними власниками декількох соток міської землі. Нещодавній скандал із розбитими на ділянки і розданими невідомим людям землями навколо святого для міста місця — парку Героїв, де поховані останки 57 загиблих воїнів, сколихнув широку спільноту. >>

  • Чи є життя на «острові невезіння»?

    Місяць тому «УМ» розповіла про проблеми мешканців донецького «острова невезіння», оточеного залізничними коліями. За кілька днів ми отримали роз’яснення від прес–служби ДП «Донецька залізниця» із запевненням, що підприємство не усунулося від проблем мешканців цих будинків. Відтак кореспондент «УМ» вирішив на власні очі подивитися, як живеться мешканцям так званих колійних казарм.

    Із Донецького залізничного вокзалу переходжу підземним переходом на протилежний бік. До «острова невезіння» вирішую йти пішки. «Тут недалеко — приблизно кілометр», — на диво досконалою українською підказує один з аборигенів. За якихось десять хвилин повз мене пролітає кілька вантажних ешелонів, шокуючи як швидкістю пересування, так і висотою децибел. Аж ось помічаю три будинки, що виглядають із–за бетонного паркану. Поруч одразу 12(!) колій, причому з обох боків. >>