Питанням, скільки ж я буду платити по-новому за свою квартиру, нині переймаються мало не всі пересічні українці. Із 1 вересня чиновники «ощасливили» нас підвищенням на 25 відсотків вартості електроенергії. А влада на місцях, виходячи з власних розрахунків, підвищує й собі тарифи на комунальні послуги — без цього, кажуть, ніяк не обійтися: газ же й світло дорожчають. Де управлінці більш «гуманні», там підвищення вiдбувається поступово вже кілька місяців, без особливих стресів для населення. Але у більшості регіонів про нові цифри у рахунках за комунпослуги повідомили раптово — ще й підвищили ціну удвічі-тричі. Як тут не запанікуєш! Тепер практично по всіх обласних центрах, де вдалися до «підігрівання» тарифів, у середньому класична трикімнатна квартира 60—65 метрів квадратних обійдеться її власнику гривень у 500 щомісяця. За умови мінімальної зарплати в Україні 375 гривень таке підвищення виглядає просто знущанням.
Звісно, будуть субсидії. За даними Мінпраці, у грудні кількість отримувачів житлових субсидій зросте на 760 тисяч — до 1,6 мільйона українців. Але хто по ту кляту субсидiю бігав, той знає, що то за каторга — вибивати у нашій державі якісь пільги.
І найобразливіше, що, заплативши такі пристойні гроші за комунальні послуги, ви навряд чи зможете розраховувати на краще виконання обов'язків тих же ЖЕКів. А це знову означає — брудні, темні, смердючі під'їзди, «профілактичне» відключення води на цілу вічність і п'янi сантехніки, які вимагають хабарів.
Сподіватися на милість місцевої влади не доводиться. І хоча деякі політичні партії називають це підвищення незконним і закликають створити тимчасову слідчу комісію Верховної Ради України з розслідування об'єктивності підвищення тарифів на газ для населення, шансів на успіх небагато.

Це симпатичне обличчя часто бачила в ефірі «5-го каналу», але маючи виплекану ще з совєцьких часів стійку недовіру до прогнозів погоди, ніколи не вслухалася в те, що ж говорить глядачам смаглява Габріелла Массанга. Нещодавно, через власну лінь затримавшись на дивані, я таки послухала прогноз погоди «від Габі» і була щонайприємніше вражена. Насамперед здивувалася з чудовезної української вимови цієї дівчини, яка в жодне порівняння не йде ні з вимовою галичан, ні зі штучними «шчо», «аканнями» та «дзєньканнями» багатьох ведучих провідних телеканалів. Тож і взяла мене неймовірна цікавість, звідки це дівчисько перейняло практично бездоганну, невимушену та м'яку мову. Та й узагалі, хто вона, ота загадкова Массанга?

Криві посмішки і скептичні переморгування — так не надто тепло зустріли троє ірландських хлопців юну дівчину, яка прийшла до них прослуховуватися на вокалістку. Брати-гітаристи Хогани, Ноел і Майк, разом з ударником Фіргалом Лоуреном шукали солістку на зміну своєму першому фронтмену Ніаллу. На диво, оголошення амбітного гурту The Cranberry Saw Us («Журавлина бачила нас») не зібрало черги претенденток під дверима. Прийшла тільки ця тендітна старшокласниця з іспанським ім’ям Долорес. Що з неї візьмеш — хіба в церкві гімни виспівувати. Ні, тільки подумати, ця нахаба ще й витребенюється — прийшла пробуватися зі словами: «Привіт, хлопці, анумо продемонструйте, що ви вмієте!». Однак робити нічого — треба ж справді бодай когось прослухати. Тому парубки покривились, але кілька акордів «малій» таки зіграли. Дівчина кивнула й пішла, а на ранок повернулася з написаною за ніч піснею. Мелодійну баладу Linger вона присвятила своєму хлопцеві, і текст був не менш доладний, ніж музика. Але хто той текст слухав! Щойно «старшокласниця» (насправді їй на той час було вже 19 років) відкрила рота й заспівала, вражені рокери пороззявляли роти й собі — від подиву. Круто!

Днями прес-служба лідера об'єднаних демократичних сил Білорусі Олександра Мілінкевича повідомила деякі інформагенції про те, що знімальна група державного телеканалу відвідала Бершти, рідне село політика, начебто для того, щоб зняти про опозиціонера фільм. Гостей найбільше цікавив дерев'яний будинок, що належить Мілінкевичу, а також думки односельців про особу пана Олександра. Потусувавшись у селі з годину, «телевізійники» забралися геть. Слово «телевізійники» взято в лапки насамперед тому, що на Білоруському телебаченні цю інформацію категорично спростували. Справді, треба бути невиправним романтиком, щоб бодай припустити таку зацікавленість особою опального політика у спiвробiтникiв підпорядкованого «бацькові» телебачення. Під час виборчої кампанії село Бершти ретельно контролювали спецслужби. Міліціянти з кийками перевіряли документи в кожного, хто в'їжджав чи виїжджав із села. А в покинутій будівлі на околиці Берштів «окопалися» люди, що постійно спостерігали за хатою Мілінкевича.

— Пане Сергію, на прес-конференції з нагоди старту проекту «Книжки незалежного 15-річчя, які вплинули на український світ», ви говорили, що готові побачити серед результатів опитування зовсім не ті книжки, які «треба» читати? Що це значить?
— В інтелектуальній літературі, в гуманітаристиці є різні категорії книжок. Найбільш вартісні ті, які прокладають новий шлях, які дійсно становлять подію, внаслідок якої змінюються якісь культурні ситуації, розсуваються горизонти розуміння, виникають нові ідеї. Це категорія найбільшого креативного потенціалу — такі книжки сміливо можна називати «найкращими».

Видавничий дім Дмитра Бураго планує наступної весни видати білінгву Томаса Венцлови. Переклади українською та російською у виконанні, відповідно, Володимира Цибулька та Дмитра Бураго. Добре, коли класик живий. Томас Венцлова обіцяв власноруч вибрати з вибраного — 20—30 найкращих, на авторський погляд, поезій, — скласти детальний підрядник, «запакувати» його в електронну скриньку й відіслати київським перекладачам. «Ми чекаємо від Томаса підрядників, щоб почати роботу», — пояснює Бураго.

Початок осені у Харкові тепер важко уявити без масового паломництва письменників-фантастів і людей, які заробляють на цій індустрії гроші. Як тільки минуть дощі й на вулицю прийде перше бабине літо, пишуча братія одразу ж збереться у «вирій». Цього разу місто готується прийняти майже 370 гостей з України, Росії, Білорусі, Німеччини та Італії. Крім, власне, літераторів, їдуть видавці, критики, художники, літературні агенти, перекладачі, журналісти. Усіх їх, як завжди, крім фантастичної програми з феєрверком, концертами, чемпіонатом з пейнтболу і «Пікніком на узбіччі», чекає довгий перелік семінарів, диспутів і зустрічей із читачами. Тобто, перш ніж отримати обіцяну розважалівку, письменники змушені будуть вже традиційно попрацювати в поті чола на розвиток та популяризацію рідного жанру і близької до нього науки.

Закарпаття унікальне у своєму розташуванні. Воно межує з усіма чотирма західними сусідами України — Румунiєю, Словаччиною, Угорщиною і Польщею. Тільки-от якщо з першими трьома можна спiлкуватися, то з поляками жодних «комунiкацiй» немає. Кордон можна переїхати тільки у Львівській чи Волинській областях. Закарпатці їздять до Польщі навіть через Словаччину. Село Лубня, що притулилося в закутку біля польського кордону, вважається «безперспективним». Хоча по той бік кордону, всього за якийсь кілометр, тісно від євротуристів, які платять шалені гроші, аби побувати в цих краях.

Шахраї та аферисти різних мастей постійно вигадують щось новеньке. От узяти хоча б шоу-бізнес — важко порахувати, скільки на теренах СРСР у 80-ті роки подорожувало з «гастролями» псевдоШатунових з «Ласкового мая», або на рубежі столітть — двійників Вєрки Сердючки по усьому СНД. Але апетити шахраїв зростають. Тепер вони можуть «закосити» i під відомі світові музичні бренди. Як от сталося на початку вересня на оспіваному Ільфом i Петровим півдні України — тут у Херсоні гідні нащадки літературного Остапа Бендера влаштували неабияке шоу.

Майже тиждень розшукували правоохоронці десятирічного хлопчика з Дніпрорудного, що у Василівському районі на Запоріжжі. Його 70-річна бабуся-опікун у заяві до міліції повідомила, що онук пішов із ровесниками на місцевий ринок... і не повернувся. За версією однолітків зниклого, той міг гайнути до моря, про яке давно мріяв. Однак працівники кримінальної міліції у справах неповнолітніх не задовольнилися одним напрямком пошуків і продовжували працювати за всіма можливими версіями. Зокрема, відпрацьовували і місцевих мешканців, щодо яких була бодай найменша інформація про кримінальні нахили стосовно дітей.