Є особистості такої інтелектуальної потужності, що думка їхня, залітаючи на десятиліття вперед, уможливлює передбачене ними майбутнє. Таким є і Єжи Гедройць — поляк, котрого мало знають в Україні. Єжи Гедройць — один з тих інтелектуалів європейського масштабу, хто ще в повоєнні часи бачив майбутню незалежність України, Литви, Польщі. Гедройць не те щоб був українофілом: його прагматичний мозок усвідомлював, що «без вільної України не може бути вільної Польщі» — те, що говорив Пілсудський на початку століття. Тоді це називали політичною фантастикою.

Напередодні позавчорашнього матчу в Бухаресті наставник «Динамо» Анатолій Дем'яненко назвав визначальними чинниками у боротьбі зі «Стяуа» за путівку в Кубок УЄФА бійцівські якості та дисципліну. Хто виграє боротьбу — той виграє й матч. Після гри тренер сказав, що команда виконала його настанову та не поступалася в боротьбі. То що, виходить, динамівці зробили для перемоги все необхідне? Ні. Адже підсумок протистояння на стадіоні «Генча» — нічия, тобто «Динамо» достроково віддало румунам путівку в єврокубкову весну. Які ж тоді такі «невирішальні» чинники відіграли свою роль?

Космач мовознавці тлумачать як «Келія Сонця». В космацьких одязі, вишивці, ткацтві, писанці переважають жовто-гарячі барви. А якщо вийти на пагорб Космача і подивитися вниз на село, то таке враження, що дивишся на соняшник, утворений центром села з 32 його гірськими присілками. Це чи не найбільше в Європі село, яке розкинулося на 15 кілометрів: воно має вісім тисяч населення, вісім шкіл, лікарню та пологовий будинок. Колись було чотири клуби, на сьогодні лишився лише один. Як і більшість українських сіл, Космач занедбаний, однак тут панує дух творчості. Адже Космач називають столицею Гуцульщини, її серцем.

Дикі звірі — не плюшеві іграшки, і поводитися з ними треба обережно. Здавалося б, ця проста істина давно вже всім відома, тим паче після того, як любителі завести вдома тигра чи лева як кімнатних тваринок не раз розплачувалися за це своє бажання здоров'ям, а то й життям. Однак усе одно є охочі ризикнути (або просто похизуватися товстим гаманцем). Спадкоємиця багатомільйонної готельної імперії й світська левиця Періс Хілтон належить до цієї когорти вже давно. Якої тільки живності не тримає в себе дома розбещена багатійка, окрім своїх улюблених декоративних міні-песиків. Мавпочки, кізочки, тхори, рептилії — це далеко не повний перелік мешканців домашнього «зоопарку» Періс. А ще — ручний ведмедик. Саме бажання побавитися з малим бурмилом днями ледве не довело 25-річну мільйонерку до серйозного каліцтва.

Поттеромани, радійте — завершилися зйомки чергового, п'ятого, фільму про пригоди вашого улюбленця Гаррі, його друзів Герміони, Рона та інших учнів магічної школи Гогвардс, їхніх учителів, ворогів тощо. Як повідомляє британська газета «Таймс» (а зйомки «поттеріани» проходять саме у Британії), з нагоди завершення знімального процесу стрічки «Гаррі Поттер та Орден Фенікса» кінокомпанія «Уорнер бразерз» оприлюднила кадри з нового фільму. Зокрема, й чи не найпікантніший з усіх епізодів: перший «справжній» поцілунок подорослішалого Гаррі з його подругою Чо Чанг.

Оригінальний спосіб карати, а точніше, привчати до порядку юних бешкетників вигадали в одній із румунських шкіл. Як повідомляє сайт «Кореспондент», віднедавна за пропущені без поважної причини уроки школярі... прибирають свинячий хлів. «А що робити, якщо традиційні покарання, як-то записи у щоденниках, виклики батьків у школу й таке інше, на учнів уже геть не діють», — скаржиться директор школи Дан Магерін.

На зупинці стоїть дівчина ну в дуже вузьких джинсах. Повз неї проходить хлопець і, не втримавшись, говорить:
— І як можна залізти в такі вузькі штани?!
Дівчина:
— Спочатку в ресторан поведи...

Ініціаторами й організаторами фестивалю фотомистецтва виступили Всеукраїнська творча спілка художників «БЖ-Арт», школа фотографії Віктора Марущенка, центр сучасного мистецтва «Совіарт» та галерея «РА». Фестиваль організований, як-то кажуть, не з жиру, а швидше з розпачу. Жодною фінансовою підтримкою ні «нових» товстосумів, ні тим більше держави й не пахло. Захід організовано винятково завдяки партнерству й підтримці організацій, які розуміють, на якому «шариківському» рівні перебуває в Україні фотомистецтво. Крім галерей-волонтерів, це Чеський культурний центр, Польський інститут у Києві, Посольство Російської Федерації в Україні та фотоагенція Photographer.Ru. Цілком симптоматично, що ідею фестивалю підтримали далеко не найбагатші і не найкомерційніші столичні галереї. Адже саме вони розуміють, як важко громадити розкидане каміння. Якщо, скажімо, зразки радянського живопису вдалося зберегти, то надбання фотохудожників тієї доби практично цілком знищене. Оглядаючи левову частину вітчизняних фотовиставок останніх п'ятнадцяти—двадцяти років, можна побачити лише фінансове зростання фотографів, і аж ніяк не фахове: ця світлина зроблена на дешевій камері, ця — на дорожчій, а та он — на суперкрутому апараті за кілька тисяч «баксів».

42-річний шведський дизайнер у медіа, бізнесі та різних організаціях, а ще фоторепортер Едвард Койнберг останнім часом захопився фотографіями квітів, рослин, ботанічних садів і гербаріями. Аякже — він має сад навколо літнього будинку в провінції Упланд — тій самій місцевості, де жив і працював Карл Лінней. Едвард уже зробив виставку «Пора жнив», натхненну колекцією флори XVIII сторіччя шведського ботаніка Улофа Рудбека. Зараз працює над проектом «Під стягом зеленої флори», пов'язаним із Карлом Петером Тунбергом, учнем Карла Ліннея. А наразі Шведський інститут «прокатує» по всьому світу його підбірку фотографій квітів, присвячену Карлу Ліннею — держава пропагує загальновідомі національні бренди, до того ж наступного року батьку класифікації рослин виповнюється 300 років.

Керівники Донецька нарешті відреагували на акцію, про початок якої вже розповідала наша газета. А саме — на центральній міській площі імені Леніна так звана ініціативна група розпочала збір підписів за проголошення «незалежності Донбасу» і створення «Донецької федеративної республіки», куди ввійдуть шість областей. Певна річ, переважна більшість донеччан реагували на ці намагання новоявлених «федерастів» відповідно — крутили пальцем біля скроні. А деякі, певна річ, обурено телефонували до органів влади та правоохоронців, яким, за чиїмось емоційним висловом, ніби «повилазило» й вони не бачили, що коїться у них під самісіньким носом.