Є особистості такої інтелектуальної потужності, що думка їхня, залітаючи на десятиліття вперед, уможливлює передбачене ними майбутнє. Таким є і Єжи Гедройць — поляк, котрого мало знають в Україні. Єжи Гедройць — один з тих інтелектуалів європейського масштабу, хто ще в повоєнні часи бачив майбутню незалежність України, Литви, Польщі. Гедройць не те щоб був українофілом: його прагматичний мозок усвідомлював, що «без вільної України не може бути вільної Польщі» — те, що говорив Пілсудський на початку століття. Тоді це називали політичною фантастикою.
Гедройць — не Нострадамус: він не просто передбачав, вгадував майбутні обриси об'єднаної Європи, він робив усе для того, щоб майбутнє прийшло, і прийшло саме таким, яким він прагнув найдоцільнішим його бачити. Саме Гедройць, перебуваючи у паризькій еміграції, створив осердя політичної думки, яка підштовхувала увагу Старого континенту до Східної Європи, на той час міцно закутої в комуністичні кайдани. За цією гладкою фразою стоїть насправді багатолітня, надзвичайно жорстка дискусія польських еміграційних (і не тільки) еліт, адже в слові «Україна» поляки вбачали тільки втрачені ними «всходні креси» — східні землі, які поляки вважали своїми. Гедройць же «проштовхував» інший дискурс: найважливіше не «креси», а те, якою буде майбутня, звільнена від комунізму, Польща і як їй будувати стосунки з Україною. Саме Гедройць та його журнал «Культура» будували польсько-українське історичне примирення, яке прийшло за багато десятиліть потому, коли в 1997 році президенти України й Польщі підписали такий документ.
Те, що Єжи Гедройць — постать не лише двох чи трьох націй, засвідчує і вшанування його на рівні ЮНЕСКО. Коли, як не зараз, підбивати підсумки, тим більше нагода «золота» — столітній ювілей від дня народження цього мислителя і громадського діяча. Отже, відзначення сторіччя Гедройця проходить під патронатом ЮНЕСКО. У цьому руслі у Києві 24—26 листопада відбудеться конференція «Європа: минуле і майбутнє. Візії та ревізії», яку патронують Президент України Віктор Ющенко та президент Польщі Лех Качинський. В унісон науковому зібранню, в Національній парламентській бібліотеці відкриється виставка «Немає вільної Польщі без вільної України. Єжи Гедройць та «Культура» — український контекст».
Те, що «розмах крил» Єжи Гедройць сягав усього континенту, засвідчують і сторони, у співпраці з якими організовано конференцію, — амбасади Франції та Литви, Міжнародний фонд «Відродження», Товаристо опіки над Архівом Літературного інституту в Парижі. Теми конференційних панелей зацікавили б і самого Гедройця — «За нову візію Європи», «Оновлене суспільство, оновлена держава. Роль опінієтворчих середовищ», «Україна—Європа в ХХІ ст.», нарешті, «Феномен «Культури». А особистості, які запрошені до участі, могли б стати гідними співрозмовниками Гедройцю — Ярослав Грицак, Мирослав Попович, Роман Шпорлюк, Іван Дзюба, Григорій Грабович, Наталія Яковенко, Микола Рябчук, Юрій Андрухович, Євген Сверстюк, Максим Стрiха, відомі політологи, експерти, філософи, історики.
Я пишаюся тим, що знав велику людину, якій багато чим завдячую. Гедройць був дуже своєрідною людиною, з якою в житті не дуже легко. Але людиною без останку відданою справі — незалежності Польщі. Я не знав нікого іншого, хто був би до такої міри політичною людиною, все життя котрої було присвячено цій політичній меті. Він досягнув її, видаючи книжки та «Культуру», що стала видатним явищем світового рівня. Це ж свого роду рекорд, коли часопис з'являється щомісяця протягом стількох років, починаючи з 1947-го. Рекордною є і сфера впливу того часопису та тих книжок, що їх видавав Гедройць.
Гедройць першим на сторінках «Культури» наважився артикулювати абсолютно єретичну на той час думку: головне — не східні креси, головне — якою буде демократична Польща. І як вона досягне порозуміння з майбутніми демократичними Литвою і Україною. Гедройцеві було надзвичайно важко. Проти нього піднялися всі еміграційні «щирі патріоти» Речі Посполитої «od morza do morza». Йому було дуже складно знайти партнерів і з українського боку — інтелектуальний рівень нашої іміграції «зоставляв бажати», і наші «щирі патріоти» традиційно ставили поляків другими у списку воріженьків (після росіян)... Але Гедройць уперто працював. Йому залежало на людському іміджі українців серед поляків (і ширше — серед європейців).
Можна сказати, що сьогоднішнє ставлення польських інтелектуальних еліт до України й українських — до Польщі, що сьогоднішнє стратегічне партнерство наших держав не відбулося би без Гедройця».
Різдвяні свята для мешканців Польщі є періодом підбиття підсумків, і попри певну схильність до нарікання, більшість наших співрозмовників відзначають те, що «Батьківщина таки розвивається». Поляки почуваються цілком незле. Зрештою, як і їхні «нові» побратими з Європейського Союзу. «Молода Європа» стрімко нарощує розвиткові темпи, котрі й не снилися Росії в усіх її «єепнутих» мареннях. >>
На відкритті цьогорічного Варшавського книжкового ярмарку, 50-го за рахунком, міністр культури Польщі Вольдемар Домбровський оголосив країну-почесного гостя наступного, 51-го, ярмарку. «Україна» прозвучало несподівано — причому як для нас, так, здається, і для дирекції ярмарку. Рано чи пізно міжнародний книжковий дебют України у статусі почесного гостя мав статися — планувалося, що це буде у Франкфурті в 2007-му. >>
Проголосити Ісуса Христа королем Польщі запропонували незадовго перед Різдвом сорок шість депутатів Сейму. Ідея звучить принаймні екзотично, чи не так? Але не для поляків. У Польщі цю пропозицію сприйняли серйозно, і вона викликала неабияку дискусію. Чи не головний аргумент прихильників «коронування Христа»: якщо Діва Марія вважається королевою Польщі, то чому б Ісуса не назвати королем? >>
«...А це могла б бути блискуча, на мій погляд, фірма, — з жалем у голосі каже торговий радник-посланник посольства Польщі в Україні Анна Сковронська-Лучинська. — Це був би цікавий приклад співробітництва Польщі та України. До того ж у стратегічній для наших країн паливно-енергетичній сфері. А все так гальмується і гальмується, гальмується і гальмується...»
На прикладі «Девону» — саме про це українсько-польське підприємство розповідає пані Сковронська-Лучинська — яскраво проявляється інвестиційний клімат України. У нас чимало клопочуться про залучення іноземних інвесторів. Поле для діяльності капіталовкладника — неозоре. Але в Україні інвестора також чекає неринкова конкуренція, недосконале законодавство, а подекуди ще й тиск iз боку можновладцiв. Якщо це стосується інвестора, який збирається вкладати гроші в паливну сферу, то йому слід пам'ятати також і про газову залежність України від Росії. Ця залежність змушує державу чимдуж «закручувати гайки» на власному газовому ринку. >>
Польський інститут національної пам'яті (ІНП) досі лишається недосягненним взірцем для України. У нас створено формальну інституцію з подібним лейблом, але з порожнім змістом — є директор, Ігор Юхновський, але звикло бракує найважливішого — фахівців та грошей, немає навіть відповідного приміщення. Знову українська гора породила мишу. А боротьба між групами просовєтських і націоналістичних істориків за важелі впливу виглядає кумедною порівняно з опором «старих» структур, спрямованих винятково на відмивання бюджетних «цвинтарних» коштів.
Польща вже кілька років тому передала всі архіви комуністичних спецслужб до ІНП та ухвалила закон, який дозволяє безперешкодно оприлюднювати інформацію на всіх державних чиновників, якщо вони «стукали» «по молодості». Ось уже рік, як ІНП має нового президента — Януша Куртику, котрий заповзявся реформувати цю структуру і прискорити процеси оприлюднення «секретів», нагромаджених комуністичними спецслужбами. Януш Куртика в інтерв'ю «УМ» роз'яснив особливості нової ситуації у цiй царинi. >>
...Два роки тому фасад типового панельного будинку на проспекті Вернадського, 125 у Москві прикрасила меморіальна дошка. Зображення на ній добре впізнавані: на тлі вбраної ялинки, гітари і пляшки шампанського — актори Барбара Брильська та Андрій Мягков, виконавці головних ролей у культовому радянському фільмі «Іронія долі, або З легкою парою». Картина ця вийшла ще в 1978 році, але майже три десятиліття лишається незмінним атрибутом новорічної телепрограми. Її головних героїв за результатами соцопитувань на теренах сучасного СНД визнано найромантичнішою кінопарою століття. Але мало хто знає, що мрія мільйонів чоловіків колишнього СРСР, польська актриса Барбара Брильська, ставши для них символом витонченості, мудрості та лагідності, в особистому житті пережила чимало трагедій, опосередковано пов'язаних і з улюбленою нами «Іронією долі...» >>
