Коли Італія в середині ХIX століття визволилася з-під чужоземного панування, італійською мовою розмовляв лише один мешканець із сорока (!), то італійський уряд не питав, хто з італійців хоче навчатися французькою, а хто — німецькою, а мобілізував усі педагогічні сили, щоб навчити всіх італійців рідної мови. Відроджена Держава Ізраїль теж не питала євреїв, якою мовою проводити навчання в школах, навіть в армії було запроваджено 180-годинний курс навчання івриту для тих, хто недостатньо ним володів. Та ось у мене на столі лежить газета «Сегодня» за 12 жовтня цього року з нібито інтерв'ю віце-прем'єр-міністра України Дмитра Табачника Олесеві Бузині.

За півмісяця починається Рік книги в Україні. Таке розпорядження підписав Президент Віктор Ющенко. Реальних причин чи підстав для покращення «побутових умов» української книжки на батьківщині в 2007 році — ніяких: нові книгарні не відкриваються — конкурувати з банками, гастрономами, юридичними консультаціями щодо орендної плати книжковим магазинам дуже важко, старі книгарні невпинно закриваються, протекціонізму з боку держави до свого духовного продукту ніде не помітно, а гроші, які виділяються з держбюджету на цю сферу, витрачаються так бездарно і хвацько «повз касу», що всі нормальні видавці зрозуміли: з цими чиновниками каші не звариш.
Крім глобальних, у галузі є й локальні проблеми. Ну, візьмемо навздогад переклад — чималу частку книжкового асортименту складає перекладна література. Не секрет, що недобросовісність деяких видавництв видає, зокрема, і «неохайний переклад», натомість видавці-перфекціоністи прагнуть досконалості в кожному слові. Так є чи нема в Україні своєї школи перекладу i якi «кораловi рифи» стоять на шляху перекладiв вiтчизняних письменникiв «туди» й iноземних — «сюди», спробувала дізнатися журналістка «УМ».

Свинство заполонило Україну — однак для того, аби достойно зустріти Рік кабана, придбати якусь дрібничку зі свинячим рильцем вочевидь не достатньо. Потрібно щонайменше завести собі справжнього друга-кабанця. Відомий Ялтинський зоопарк у цьому всіляко сприяє. Як розповів «УМ» його співробітник Юрій, напередодні Нового року зоопарк «Казка» активно торгує в'єтнамськими поросятами — нині охочі вже розхапали близько п'яти хряків. На часі — ще десяток. Однак працівники одразу цікавляться: для яких потреб покупець збирається придбати «п'ятачка»? Адже віддавати поросятко відважуються лише в хороші руки, як друга, а не новорічну «закусь». В'єтнамські свинки, кажуть у зоопарку, дуже вірні товариші й ні в чому не поступаються собакам — така собі «екстравагантна» домашня тварина. А коштує таке задоволення у зоопарку 500 гривень. До речі, за словами Юрія, напередодні Нового року поросят активно беруть також «на прокат» — для новорічних «вогників», вистав.

У четвер стали відомі останні п'ять із 24 команд, що подолали груповий етап другого за рангом клубного турніру Європи. Примітно, що всі британські команди — три з Англії й одна з Шотландії — завершили цю стадію на перших місцях у своїх групах.

Учора в швейцарському Ньоні відбулося жеребкування весняних раундів обох єврокубкових турнірів. Єдиному представнику України на цій стадії — донецькому «Шахтарю» — в 1/16 фіналу Кубка УЄФА в суперники дістався французький клуб «Нансі» — переможець Кубка ліги 2006 року. У минулому чемпіонаті своєї країни команда посіла 12-те місце, а зараз іде сьомою. Тож цей суперник для чемпіона України, схоже, має бути «прохідним». Цікаво, що свого часу кольори команди з Лотарингії захищав наш Олександр Заваров, тут же в 2003 році він тренував молодіжний склад «Нансі».

Член збірної команди України з плавання 18-річна Анна Хлістунова, яка нещодавно здобула чергову перемогу на чемпіонаті Європи у Фінляндії, наступного року, вочевидь, матиме у Рівному власну однокімнатну квартиру. З пропозицією забезпечити Анну житлом до міської влади звернулося Міністерство в справах сім'ї, молоді та спорту України. На черговому засіданні рівненського міськвиконкому всі його члени проголосували за виділення у наступному році з місцевого бюджету коштів для придбання чемпіонці житла на вторинному ринку.

Сьогодні вже мало хто пам'ятає, як починалася акція «Україна без Кучми» — своєрідний пролог до великого Майдану-2004. Нагадаємо: 15 грудня 2000 року на Майдані з'явилися перші намети, щоб привернути увагу до інформації, оприлюдненої Олександром Морозом, про причетність вищих посадовців держави до зникнення журналіста Георгія Гонгадзе. Опозиційні до кучмізму сили створили Громадянський комітет захисту конституційних прав та свобод людини, а 14 політичних партій та сім громадських об'єднань підписали декларацію про створення руху «За Україну без Кучми!». І це був лише початок. Далі були демонстрації i оперативна реконструкція майдану Незалежності тодішньою владою, намети уздовж Хрещатика та їх знесення, провокації, затримання протестантів, яке досягло свого піку в Шевченків день — 9 березня 2001 року. Сутички на Банковій, масові затримання на вокзалах та в метро, абсурдна «справа 9 березня» та 16 політв'язнів — переважно з УНА-УНСО.

Сумську обласну прокуратуру цього року вже двічі перевірила Генеральна. Одна перевірка була плановою, наступна, яка закінчилася буквально напередодні професійного свята прокуратури, досліджувала ті ж питання, що й попередня. Як м'яко пояснив прокурор області Олександр Горбань, Генеральний прокурор не знайшов вичерпних відповідей щодо певних позицій у матеріалах першої перевірки. Отож приїхала група в іншому складі — доперевіряти.

Ідеться про робочий кабінет «дорогого Леоніда Ілліча» у Запоріжжі. За версією сьогоднішніх комуністів, Брежнєв у 1946—1947 роках жив і працював на вулиці Жуковського, майже в центрі Запоріжжя. Схоже, що місцевим партбосам просто до вподоби одна з історичних споруд, і вони вибрали колишній маєток під майбутній музей колишнього генсека. Старожили ж й історики згадують, що там у 1940—50-х роках був обкомівський готель, персонал якого, бувало, влаштовував щось на кшталт нічних гулянок-оргій для першого секретаря обкому Брежнєва та його гостей.