Опалювальний сезон начебто вже почався, але температуру в більшості українських квартир важко назвати комфортною для життя. У когось батареї ледь теплі, у когось — узагалі холодні (краще б уже не було зовсім!), тож із ванної до спальні не побіжиш в одному халатику і в маєчці по кімнаті не походиш. А за вікном — навіть не мінусова температура. Що ж буде, коли до нас прийдуть морози? Нічого страшного, якщо заздалегідь запастися електрообігрівачами й теплими ковдрами.

Після торішньої «цукрової кризи» трохи нижчі ціни на упаковках рафінаду ми сприймаємо як велике благо. Але більшість фахівців твердить: низькі ціни можуть розвалити галузь. Причому чим більше цукру вироблять наші заводи, тим гірше буде для них самих. І жодного парадоксу — звичайне перевиробництво!
Власне кажучи, українці завжди виробляли цукру більше, ніж могли з'їсти. В деякі, особливо врожайні роки, навіть утричі! Але до 1991 року проблеми як такої не існувало: безмежні простори однієї шостої частини суші з величезним задоволенням споживали всю без винятку продукцію вітчизняного АПК. Останні ж 15 років цукрова галузь нагадує поганого плавця, який під водою проводить значно більше часу, ніж на поверхні. Тенденції тих років — зупинки та занепад цукрових заводів, зменшення площ, зайнятих під цукровий буряк, і на кожному кроці — борги, борги, борги.
В 1997 році російський уряд зробив українським цукроварам тонкий натяк, що, м'яко кажучи, не хотів би більше бачити наш рафінад на своєму ринку. Приблизно це ж саме ми могли спостерігати в січні нинішнього року, але український цукор тоді, на відміну від «неякісного» м'яса і «шкідливого» молока, не звинувачували в усіх гріхах, а просто обклали високим митом. Оскільки звичайний рафінад — це не предмет розкошу, пересічний російський покупець від українського товару відвернувся на ціле десятиліття, а галузь почала тихо помирати.

Велика це штука — любов. Заради неї можна відмовитися і від кар'єри, й від почестей — аби лише кохана людина була задоволена. Потім, звісно, рано чи пізно про свою жертовність доведеться пошкодувати, але це вже з іншої казочки. Наречена Тома Круза Каті Холмс наразі про прикрощі не думає й робить усе задля щастя свого зіркового бойфренда. Тільки подумайте: вона навіть відмовилася від номінації на «Оскар» — нагороду, про яку кожен актор мріє ледве не з пелюшок!

Анонс: «Він був старшим за неї на 10 років. Вона сіла йому на шию й звісила ноги... Дивіться 30 травня у всіх школах — останній дзвоник».

Коли у жовтні засоби масової інформації облетіла звістка про те, що новим начальником Головного управління культури стала Світлана Зоріна, мистецька еліта Києва напружено принишкла. Пам'ятаю, з якими труднощами шукала бажаючого прокоментувати це призначення для «України молодої»: хтось категорично відмовлявся, багато хто чесно говорив, що зі Світланою Зоріною не знайомий, а тому не знає, що сказати... Кілька слів «з приводу» погодився наговорити на диктофон галерист Євген Карась, який знову ж таки казав і про те, що Зоріну як діяча культури представники сучасного мистецтва знають мало. З огляду на те, що саме Світлана перемогла в конкурсі на посаду, яку наприкінці літа звільнив Олександр Биструшкін, цей факт видавався щонайменше дивним. А після того, як нещодавно пані Зоріна заявила про те, що на Окружній треба побудувати публічний дім, нестерпно захотілося дізнатися про цей конкурс детальніше. Які умови конкурсу, хто конкурував з пані Зоріною і чому саме їй довірили кермо столичної культури?
Як розповів директор Українського центру мистецтв Іштван Геді, який також брав участь у конкурсі на цю посаду, «кастинг» відбувався у кілька турів.

Звичайний київський кінотеатр. Ми з сином дивимося кіно. На душі у мене легко і приємно. Нарешті українці у своїй країні переглядають фільм рідною мовою. «Пірати Карибського моря — 2» аж ніяк не шедевр світового кіно. Проте переклад і дубляж українською мовою — просто чудовий. Повна зала людей, всі задоволені.

Вечірку-презентацію одного з найочікуваніших фільмів року її розпорядники вирішили «забабахати» в дусі власне «бондіани». Щоправда, у якомусь спрощеному варіанті — всім запрошеним до кінотеатру «Україна» рекомендували одягнутися, як Бонд, або як дівчина Бонда. А от ідею, яка лежала на поверхні, — запустити між публікою акторів у образах Агента 007 та його супутниці — чомусь проігнорували. Мабуть, вона їм видалася занадто банальною...

Таку заяву зробив під час прес-конференції міністр освіти Станіслав Ніколаєнко. За його словами, пластикові студентські дипломи, які з 2000 року видають випускникам усіх українських ВНЗ, мають шість рівнів захисту (графічний, голографічний та інші). Ніколаєнко розповів, що диплом змінює колір, якщо його розірвати або переламати навпіл.

Подвійний парадокс української історії! Правда про найбільшу національтну трагедію вперше прийшла до нас з-за окену. Так само визнання Голодомору актом геноциду української нації і вшанування його жертв також почалося за кордоном.

Нещодавно на каналі «ТВ1» з'явилася передача «VIP-культура», яка варта уваги не тільки тому, що вона чи не єдина «культурна» на вітчизняному телебаченні, а й тому, що в ній намагаються події в галузі культури висвітлювати нестандартно. Це iнформацiйна програма про культуру, в якiй знаходиться мiсце для рiзних напрямiв — для класики та року, для поетiв, письменникiв, художникiв i музикантiв... Але програма презентує лише подiї, якi дiйсно вартi уваги глядача з високими смаками. Ведуча програми, журналіст та критик Наталя Катериненко поділилася з «УМ» своїми поглядами на ситуацію культурного вакууму в телеефірі.