Якось випадково натрапила на телешоу «Наші» на каналі НТН. Темою розмови були покинуті батьками діти. Точніше, навіть не покинуті, а викинуті — на смітники. Когось із немовлят врятували перехожі, інших знайшли вже мертвими. Тема була, звісно, моторошною, але мене вразило не це. А голос ведучого. Він тоном суворого судді засуджував «нелюдів», які так розправляються з власними дітьми. Звісно, немає виправдання батькам, які або викидають власну дитину, або ж побоями та пиятиками доводять її до того, що вона сама втікає з дому. Проте проблема, на мій погляд, глибша. І полягає вона в тому, що масштаби згаданої соціальної проблеми вже давно стали більшими за «середньостатистичний» відсоток нелюдів, які існують у кожному суспільстві. Адже як 20-річна мати дійшла до того, що викинула на смітник свою дитину? А може, вона саме тому це й зробила, що вже стикалася у своєму житті з тими, хто виносив їй вирок: нікчема, гуляща, питуща? Може, тому й не стала публічно залишати свою дитину в пологовому будинку, бо побоялася поглядів благополучного персоналу? А може, вона вже має дитину і знає, як воно, не маючи шматка хліба і даху над головою, оббивати пороги наших добропорядних державних установ? Не знаю. Не візьмусь давати оцінку. Знаю лише, що навряд чи публічне судилище над соціально неблагополучними елементами дасть реальний результат. Бо, по-перше, сумніваюся, що вони дивляться гострі соціальні телешоу. А по-друге, життєві драми соціально неблагополучних людей дають хліб усім тим, хто працює у галузі соціально спрямованої журналістики, в державних соціальних службах, інтернатах, притулках, колоніях для неповнолітніх. Тюрмах, зрештою. Я про це пишу без жодних претензій. Просто коло замикається.

«Ми розуміємо, що при владі бути важко. Але хто, як не ми?». Приблизно так, надавши обличчям серйозно-скорботного виразу, при обранні Прем'єр-міністра відповідали представники Партії регіонів на запитання журналістів про те, чи не бояться вони, прибравши до своїх рук Кабмін, розгубити свій високий рейтинг. Однак, схоже, це твердження стало не так свідченням готовності «професіоналів» із ПР покращувати добробут народу, як виправданням, чому вони цього не роблять. Мовляв, передбачали ж, що одразу засипати людей манною небесною не вдасться, і розуміли, що слід очікувати втрати популярності в народі... Нічого, мовляв, не вдієш — така вже доля тих, хто при владі. А що народ чекав виконання передвиборчих обіцянок «регіоналів» — покращити життя «вже сьогодні», знизити ціни, підвищити зарплати й пенсії — то хто ж тому народові винен, що він такий наївний?

Учора в центрі Києва можна було спостерігати рідкісний приклад самоорганізації народних мас. Востаннє таке, мабуть, було ще під час Помаранчевої революції. Її другу річницю й вийшли святкувати активісти та прихильники Майдану. Ще до обіду на центральній площі Києва можна було побачити групи людей із помаранчевою символікою. Із принесених динаміків лунало «Разом нас багато!». Польові командири на чолі з Юрієм Луценком, який єдиний із них зберіг посаду в уряді, прогулялися по місцях колишньої «бойової» слави і випили в кафе по чарці.

Є особистості такої інтелектуальної потужності, що думка їхня, залітаючи на десятиліття вперед, уможливлює передбачене ними майбутнє. Таким є і Єжи Гедройць — поляк, котрого мало знають в Україні. Єжи Гедройць — один з тих інтелектуалів європейського масштабу, хто ще в повоєнні часи бачив майбутню незалежність України, Литви, Польщі. Гедройць не те щоб був українофілом: його прагматичний мозок усвідомлював, що «без вільної України не може бути вільної Польщі» — те, що говорив Пілсудський на початку століття. Тоді це називали політичною фантастикою.

Напередодні позавчорашнього матчу в Бухаресті наставник «Динамо» Анатолій Дем'яненко назвав визначальними чинниками у боротьбі зі «Стяуа» за путівку в Кубок УЄФА бійцівські якості та дисципліну. Хто виграє боротьбу — той виграє й матч. Після гри тренер сказав, що команда виконала його настанову та не поступалася в боротьбі. То що, виходить, динамівці зробили для перемоги все необхідне? Ні. Адже підсумок протистояння на стадіоні «Генча» — нічия, тобто «Динамо» достроково віддало румунам путівку в єврокубкову весну. Які ж тоді такі «невирішальні» чинники відіграли свою роль?

Космач мовознавці тлумачать як «Келія Сонця». В космацьких одязі, вишивці, ткацтві, писанці переважають жовто-гарячі барви. А якщо вийти на пагорб Космача і подивитися вниз на село, то таке враження, що дивишся на соняшник, утворений центром села з 32 його гірськими присілками. Це чи не найбільше в Європі село, яке розкинулося на 15 кілометрів: воно має вісім тисяч населення, вісім шкіл, лікарню та пологовий будинок. Колись було чотири клуби, на сьогодні лишився лише один. Як і більшість українських сіл, Космач занедбаний, однак тут панує дух творчості. Адже Космач називають столицею Гуцульщини, її серцем.

Дикі звірі — не плюшеві іграшки, і поводитися з ними треба обережно. Здавалося б, ця проста істина давно вже всім відома, тим паче після того, як любителі завести вдома тигра чи лева як кімнатних тваринок не раз розплачувалися за це своє бажання здоров'ям, а то й життям. Однак усе одно є охочі ризикнути (або просто похизуватися товстим гаманцем). Спадкоємиця багатомільйонної готельної імперії й світська левиця Періс Хілтон належить до цієї когорти вже давно. Якої тільки живності не тримає в себе дома розбещена багатійка, окрім своїх улюблених декоративних міні-песиків. Мавпочки, кізочки, тхори, рептилії — це далеко не повний перелік мешканців домашнього «зоопарку» Періс. А ще — ручний ведмедик. Саме бажання побавитися з малим бурмилом днями ледве не довело 25-річну мільйонерку до серйозного каліцтва.

Поттеромани, радійте — завершилися зйомки чергового, п'ятого, фільму про пригоди вашого улюбленця Гаррі, його друзів Герміони, Рона та інших учнів магічної школи Гогвардс, їхніх учителів, ворогів тощо. Як повідомляє британська газета «Таймс» (а зйомки «поттеріани» проходять саме у Британії), з нагоди завершення знімального процесу стрічки «Гаррі Поттер та Орден Фенікса» кінокомпанія «Уорнер бразерз» оприлюднила кадри з нового фільму. Зокрема, й чи не найпікантніший з усіх епізодів: перший «справжній» поцілунок подорослішалого Гаррі з його подругою Чо Чанг.

Оригінальний спосіб карати, а точніше, привчати до порядку юних бешкетників вигадали в одній із румунських шкіл. Як повідомляє сайт «Кореспондент», віднедавна за пропущені без поважної причини уроки школярі... прибирають свинячий хлів. «А що робити, якщо традиційні покарання, як-то записи у щоденниках, виклики батьків у школу й таке інше, на учнів уже геть не діють», — скаржиться директор школи Дан Магерін.

На зупинці стоїть дівчина ну в дуже вузьких джинсах. Повз неї проходить хлопець і, не втримавшись, говорить:
— І як можна залізти в такі вузькі штани?!
Дівчина:
— Спочатку в ресторан поведи...