З ініціативи місцевого Союзу української молоді всі бажаючі тернополяни візьмуть участь у незвичайній акції «Сопричастя», приуроченій до річниці Голодомору. Люди нічого не їстимуть із сьомої ранку 24-го до 16-ї години 25 листопада, тобто 33 години, або майже півтори доби, після чого молитимуться за душі тих, хто загинув у 1933-му.

Через пересічне щеплення, проведене в сільській школі на Хмельниччині, село Строки на кілька днів опинилося в центрi пильної уваги рятувальників МНС, фахівців МОЗ, санепідслужби. Приводом для занепокоєння стало те, що через годину після уколу 20 дітей віком від 10 до 15 років зі скаргами на запаморочення, головний біль, слабкість та підвищення температури потрапили до лікарні. Точної причини такої бурхливої реакції дітей на введений імуноглобулін сьогодні не знає ніхто. Відповідь на це питання дасть слідство.

Головним заходом на вшануваннi третьої річниці Революції троянд було встановлення пам'ятника Свободи у Тбілісі. Багато грузинів сьогодні вже неоднозначно ставляться до подій осені 2003 року, коли внаслідок виборчих фальсифікацій Едуарда Шеварднадзе знов було оголошено президентом країни, але парламент та мешканці Тбілісі, які проводили цілодобові стотисячні маніфестації, переламали ситуацію — і головою держави став популярний опозиціонер Михаїл Саакашвілі. Безкровна зміна влади була прикрашена сотнями троянд, які внесли в парламентську залу опозиційні політики та «люди з вулиці». Свобода і демократія виявилися для грузинів — як для народу, так і для політиків — випробуванням не меншим, аніж для українців. Проте троянди грузинської революції не настільки зів'яли, як помаранчі — української.

Широкий загал уперше дізнався про постать Сергія Луценка, коли він, протестуючи проти членства Соцпартії в «антикризовій» коаліції, публічно спалив свій партквиток. Зараз він виявляє свою активність в іншій формації — «Антикримінальному виборі». Нещодавно ця громадська організація провела велелюдний мітинг біля Генпрокуратури і залишила на Різницькій знущальний «монумент» химери у вигляді жаби з людськими сідницями — «сракожаб».
Саме Генпрокуратура стала одним із ворогів Сергієвого брата — Юрія Луценка. Міністр внутрішніх справ часто нарікає на ГПУ, коментуючи ситуацію, за якої бандити все ще не в тюрмах. У надрах Різницької також зародилися два протоколи про корупцію (керманич МВС нібито незаконно присвоїв одному чоловіку іменну зброю, а іншого — підвищив у званні), через які суд виписав Луценку кількасот гривень штрафу. Тож нині гарячий час і для Юрія, і для його старшого брата, котрий із молодшим заодно...

Є люди, яких годиться вважати взірцем, прислухатися до їхньої думки і цитувати при нагоді їхні праці. Легендам нашого часу не слід помилятися. Але молоді завжди притаманно сперечатися, не погоджуватися з канонами і ставити під сумнів думку авторитетів. Нещодавно, на презентації книжок видавництва «Смолоскип» з нагоди 100-річчя Івана Багряного та Олени Теліги, молодь вразив виступ доктора філософії, колишнього політв'язня Євгена Сверстюка. Він залюблено відгукувався про еліту 1930-х років і заперечував існування хоча б трішки подібних сучасників. Філософ із плеяди шістдесятників вважає, що сьогодні немає націоналістів. Я не можу з цим погодитися, бо знаю таких особисто. Та невже сперечатимуся з самим Євгеном Сверстюком?

Без Терещенків було б усе по-іншому. Ця родина довела світові, що українські хлопці з Глухова здатні завдяки розуму й вправності заробити солідний капітал, стати одними з найбагатших людей у Європі. І при цьому користуватися повагою у простих і чесних людей. Без Терещенків у Києві не було б щонайменше чотирьох провідних музеїв, десятка лікарень, університетів, храмів. Вони були естетами-колекціонерами й меценатами, визнаними підприємцями і фінансистами Європи. А ще — вигнанцями, «капіталістами-кровопивцями» за радянських часів. Мішель Терещенко є онуком видатної особистості в історії ХХ сторіччя — Михайла Івановича Терещенка, міністра закордонних справ та фінансів у Тимчасовому уряді Керенського. Він народився і виріс у Франції, й лише за часів незалежної України зміг приїхати на історичну батьківщину своєї родини. Тепер Мішель опікується родинним гніздом, де починали й закінчили свій земний шлях його предки, — містом Глухів. Вирощує льон, експортує до Франції український мед, хоче розвивати столичні музеї, створені на основі колекцій Терещенків. І всерйоз замислюється над тим, щоб узяти українське громадянство.

Пригадується, два роки тому, під час Помаранчевої революції, орієнтований на кандидата Януковича донецький «Шахтар» тимчасово відмовився від своїх традиційних оранжевих футболок і почав грати в білих. Але вже тоді було доведено: фартовим для гірників є саме помаранчевий колір. І позавчора ввечері, напевно, багатьом хотілося вкласти в першу перемогу донецької команди в груповому турнірі Ліги чемпіонів-2006 саме кольоровий підтекст. Ще одна «помаранчева» перемога — рівно за два роки після тріумфальних подій на столичному Майдані. Як і тоді в політиці, тепер в українському футболі з'явилися великі надії — теоретично «Шахтар» має шанс навіть на вихід до 1/8 фіналу ЛЧ. Хоча небезпека залишитись без єврокубкової весни не зникла. Проте головне, що донеччани тепер знають, яка на смак всеохопна надія на краще.

Темнокоса американська красуня Шеннон Догерті, яку просто обожнюють шанувальники серіалів «Беверлі-Хіллз 90219» та «Всі жінки — відьми», вирішила спробувати себе в новому амплуа — телеведучої власного ток-шоу на одному з телеканалів США.

Незважаючи на те, що пильні папараці стежать за кожним їхнім кроком, голлівудським зіркам iнодi таки вдається приховати навіть значні події свого особистого життя. Так, днями журналісти з подивом дізналися, що зірка телесеріалу «Цілком таємно» Джилліан Андерсон народила дитину, причому вже понад три тижні тому — 1 листопада! Як всюдисущі репортери прогавили цей факт, для них, схоже, й досі залишається загадкою. Тим паче що Джилліан особливо не крилася — народжувала під власним ім'ям, у відомому і престижному лондонському госпіталі «Портленд».

Мало хто із толкієністів вірив у те, що трилогію Джона Роналда Руела Толкієна «Володар перснів» узагалі можливо екранізувати, не кажучи вже про те, щоб зробити це вдало. Однак режисерові Пітеру Джексону вдалося — він не лише не зіпсував оригінальний твір, а й, на думку багатьох кіноманів, спромігся зробити з нього дуже вдалий фільм. Однак «Володар перснів» — не перша книга з серії про фантастичний світ Середзем'я. «Прологом» до цієї історії є роман «Хобіт», у якому розповідається про те, як знайшовся перстень всевладдя, як його втратив Голум і підібрав Більбо Беггінз, дядько Фродо — головного героя «Володаря перснів». А отже, було б цілком природно перенести на широкий екран ще й «Хобіта». І кому ж, здавалося б, це робити, як не Джексону?