Дівчина йде темною вулицею, боїться. До неї підбігає хлопець:
— Дівчино, а давайте познайомимося?
— Я буду кричати!!!
Хлопець відповідає спокійно й улесливо:
— Це буде потім. А поки давайте просто познайомимося.

Заанонсований приїзд в обласний центр Прикарпаття Юрія Луценка з чималим гуртом знаних політиків, письменників та музикантів зібрав опівдні минулої неділі на площі Ринок, що біля міської ратуші, рекордну, як для вертепних дійств, кількість іванофранківців. Її екс-міністр внутрішніх справ з товаришами — Тарасом Чубаєм, Миколою Вереснем, Юрієм Покальчуком та ще з десятком відомих українців — не розчарували. Вертеп у їхньому виконанні з оригінальною назвою «Самооборона» поєднав у собі традиційні мотиви із сучасними злободенними проблемами. На ньому в ролі козака виступив сам Юрій Луценко. Роль Меланки зіграв ді-джей Майдану Євген Ніщук, Цигана — Юрій Покальчук, Ангела — Олесь Доній. Також у вертепі взяли участь Сергій Архипчук, Юрій Покальчук, Тарас Чубай та інші митці.

Візит Віктора Ющенка на Закарпаття в недiлю—понедiлок був важливий передусім з точки зору інтеграції України в Європу. Адже найзахідніша область України межує аж із чотирма країнами Євросоюзу, і цього разу на Закарпатті український лідер зустрівся з чільниками Угорщини та Румунії.

Продовження земельного мораторію ще на рік, яке відбулося тиждень тому, після подолання вето Президента конституційною більшістю голосів, вже викликало хвилю аргументів як «за» так i «проти» заборони продажу землі. Вкотре спливли «міфи» земельних ділків, знову в політикумі розводять руками, мовляв, що поробиш, ринок землі в нас досі не врегульований законодавчо, тож віддати селянам право розпоряджатися своєю власністю — землею — ой як зарано! З іншого боку, немає ніяких гарантій, що необхідна законодавча база «народиться» під куполом Верховної Ради саме протягом цього року.
А тим часом у багатьох керівників обласного та районного рівня опускаються руки: їм нічого сказати інвесторам та бізнесменам, які розраховували вже у 2007 році вкласти гроші у привабливі проекти — зі створенням нових робочих місць, бюджетними надходженнями тощо. Домовленості влади i бізнесу є, гроші «пішли», але створити щось перспективне для регіону «в повітрі» не вийде, бо землі знову немає.

Упередостанній раз словосполучення «всеукраїнський референдум» вживали в контексті перегляду конституційної реформи. Ясна річ, що захід не відбувся, хоч його проведення і прогнозували (зокрема, тодішній секретар Ради нацбезпеки і оборони Анатолій Кінах) ще у середині минулого року. Дивно було б, якби сталося навпаки — адже, коли Кінах рівно рік тому робив свою заяву, народ (а саме він, і тільки він, може, згідно з законодавством, ініціювати референдум) ще нічого не почав «організовувати» — себто ніхто не збирав підписів за проведення акції тощо. І хоч зараз йтиметься не про конституційну реформу, ця згадка знадобилась для підкреслення відразу кількох моментів: по-перше, Закон «Про всеукраїнський та місцевий референдуми» був прийнятий ще 1991 року (тож зайве й казати, наскільки він застарів і прийшов у невідповідність до деяких норм Конституції); по-друге, навіть за шістнадцять років його існування політики не потурбувалися як слід вивчити закон, а відтак, напевне, дехто з них плекає якісь пов'язані з проведенням референдуму ілюзії; по-третє, організація плебісциту — річ громіздка, марудна і недешева, а от практичні результати — більш ніж сумнівні... Хоча останнє, звісно, залежить від того, ХТО і ЯК формулює питання для референдуму.

Головний редактор «ШО» Олександр Кабанов завчасно попереджав запрошених приходити в столичну кав'ярню-книгарню «Бабуїн» раніше. Позаяк замість ста квитків було продано триста, плюс невизначене (але солідне) число окремо запрошених гостей, плюс шість із гаком десятків осіб «журналістської статі», ну і, звісно ж, певна кількість розумників, яким хитро вдалося «заникатися» у кав'ярні задовго до початку презентації.

Старий Новий Рік — дивна словесна конструкція, яка багатьох українців причаровує навіть більше, ніж «просто Новий рік». Бо чудес в оту староноворічну ніч буває більше, ніж з 31-го на 1-ше. Українці стали двічі святкувати Новий рік після реформи календаря у 1918 році. 14 січня — це свято за старим стилем.

«Музика лунає весь грудень скрізь і всюди: в крамницях, холах установ і навчальних закладів, у портах і вокзалах, — описує Різдвяні свята одна з емігранток нової хвилі до США. — І як було не сторопіти, уперше почувши в цьому потоку рідну мелодію: «Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка...» Виявилося, що «Щедрик» нашого Миколи Леонтовича — одна з найулюбленіших і найпопулярніших серед американців різдвяних мелодій. Вона звучить, до речі, і в грандіозному традиційному різдвяному щорічному шоу в Radio-City Нью-Йорка, подивитися на яке приїжджають з усієї Америки й навіть інших країн і яке виконують тут півтора місяця двічі на день...

У печі домліває борщ, підходить тісто у діжі. Жінки і діти прикрашають рушниками стіни, завішені старовинною зброєю. На одній iз них — картина «Козак Мамай». Усі в українських святкових строях. Це на козацьку заставу в село Великий Букрин на Київщині з'їхались козаки зі своїми сім'ями, щоб зустріти за звичаєм Новий Рік, дітей традиції навчити та й самим пригадати, як треба.

На Щедрий вечір (13 січня) готують скоромну (тобто збагачену м'ясом і маслом) вечерю: пироги, налисники, гречані млинці зі шкварками, тушковану з м'ясом капусту, вареники з сиром у сметані, різноманітні традиційні солодощі, узвар. У деяких місцевостях України готують другу кутю — Щедру. Пропонуємо кілька рецептів для святкового вжитку.