Хто його знає, яким було би засідання ради «Народного союзу «Наша Україна», якби на нього не приїхав її почесний глава Віктор Ющенко. Президент не раз пробував посунути від керівництва тих людей, яких охрестили штампом «любі друзі». Але останнім завжди вдавалося чинити політичні відкати і берегтися біля партійного стерна. Як-не-як, саме вони були серед основних організаційних фундаторiв НСНУ, відтак зберігали потрібні впливи. Цього разу Президент вирішив довести-таки справу до кінця й особисто прийшов на раду НСНУ. Він порадив призначити тимчасовим головою ради «НУ» керівника свого секретаріату Віктора Балогу. Цю кандидатуру у кілька спроб — рада партії таки затвердила. Главою виконкому став «нашоукраїнський» «гуру» Роман Безсмертний.

Надіями киян на те, що столичний градоначальник скасує своє розпорядження про підвищення в 3,5 раза тарифів на житлово-комунальні послуги, тепер перейнявся і Президент. Адже, зважаючи на ситуацію в Київраді, сподіватися у цьому на міських депутатів фактично вже немає сенсу. Ще лишається, правда, надія на правосуддя, але суди не розглядатимуть позови, поки разом iз ними не отримають розпорядження щодо тарифів з оригінальним підписом Леоніда Черновецького. А наразі у депутатів на руках є лише документ із факсимільним підписом, а дістати іншого вони ніяк не можуть.

Нещодавно «УМ» писала про нагородження відомого перекладача з японської мови Івана Дзюба орденом Вранішнього Сонця, Золотих Променів із Розетою за видатні досягнення у справі популяризації японської культури. Ця нагорода вручається вперше в історії українсько-японських взаємин. Ми виконуємо свою обіцянку і друкуємо інтерв'ю з паном Іваном Дзюбом. Щоправда, оповідати про те, як саме і за яких ситуацій його плутали із академіком Іваном Дзюбою фізик і перекладач Іван Дзюб не захотів. Мабуть, уже набридло. В тонкощі етимологічних відмінностей прізвищ Дзюб та Дзюба так само не став вдаватися. Можливо, щоб випадково когось не образити. Крім того, з письменником і академіком Іваном Дзюбою вони добрі приятелі. Делікатність пана Івана — часом просто незбагненна, достоту японська. Хоча в неформальній обстановці на презентації японського доробку видавництва «Фоліо» Іван Петрович пояснив, що слово «дзюб» — це синонім слова «дзьоб», а «дзюба» — це подзьобана віспою людина. Точнісінько таке ж пояснення цих слів дає і словник української мови Бориса Грінченка. Й нічого страшного і неделікатного в їхньому етимологічному походженні немає.
Іван Дзюб майже сорок років працює як перекладач з японської, яку (нагадаємо) доктор фізико-математичних наук, колишній працівник Інституту теоретичної фізики опанував самотужки. Викладав японську в Національному університеті ім. Т. Г. Шевченка, працював радником з питань науки і технології в українській амбасаді в Японії. Переклав Кобо Абе, Ясунарі Кавабата, Харукі Муракамі та інших письменників. Спільно з японськими колегами працює над адаптацією для японських читачів українських народних казок. Найавторитетніша японська газета «Асахі» (її наклад — вісім мільйонів примірників) друкувала статтю про Івана Дзюба. Щонайвищої думки про нашого славетного драгомана й російські японісти.

Для того щоб поспілкуватися із Сантою, не обов'язково тепер їхати у Лапландію. В Україні є свій головний розпорядник новорічних свят, не гірший від «імпортного», — святий Миколай, а віднині й у нього буде власна «резиденція». Проект, що включатиме розважально-ігрові поляни, оформлені за мотивами українських народних казок, спортивно-ігрові майданчики, театр, дитячу залізницю, музей, аквапарк, пошту, комплекс котеджів та сам Будинок святого Миколая, у якому діти відзначатимуть свята й просто весело проводитимуть час, постане перед малечею у всій своїй красі 19 грудня у Косові Івано-Франківської області. За задумом авторів проекту, тут діточки з різних куточків нашої держави зможуть «доторкнутися до культурних традицій України та виховати у собі духовність, консолідацію та добро».

Ім'я Семена Глузмана називали в числі не так імовірних, як просто бажаних претендентів на посаду Уповноваженого з прав людини. Як знає наш читач, після відставки Ніни Карпачової крісло омбудсмана залишається вільним. Тож зараз у парламентських фракціях мав би тривати процес обговорення наступника Карпачової, адже закон вимагає, аби це питання було розв'язане у певні строки. Хоча жодного пожвавлення у цьому процесі поки що не спостерігається, і політики, зайняті вкотре більш актуальними питаннями (бюджетом тощо), не квапляться визначатися з претендентами. Що тільки зайвий раз доводить вторинність інституту омбудсмана в нашій країні. Однак ідеться зараз не про це. Поки що на тему «нової Карпачової» висловлюються тільки експерти і політологи. Дехто з них, до речі, припускає повернення в активне політичне життя Віктора Медведчука, яке, буцімто, може відбутись саме за рахунок того, що колишній голова кучмівської адміністрації займе крісло Уповноваженого. Залишимо це наразі без коментарів, тим паче що така версія існує лише на рівні припущення... Що ж стосується Семена Глузмана — людини трагічної і неординарної долі, — то він, по-перше, цілком реалістично оцінює власні шанси, а по-друге, заздалегідь відмовляється від подібної «честі», посилаючись на вік і втому від усієї абсурдності теперішніх українських реалій. Та про це — трохи згодом, а поки що до Глузмана є інше питання.

У головному вечірньому випуску новин Польського телебачення прозвучала інформація, що середні температури першого тижня грудня в Польщі були вищими від середніх температур першого тижня цьогорічного травня. Люди збирають у лісах гриби, на черешнях набухають бруньки, на луках висипали весняні квіти, набрали весняного росту озимі, спуски на популярних лижних курортах вкриті не снігом, а зеленою травичкою, і власники готелів намагаються заманити не лижників, а шанувальників екстремальних спусків на гірських велосипедах.

До Нового року залишається менше місяця, і любителі веселощів уже починають ламати голови у пошуках варіантів майбутнього святкування. Чи не найважливіший елемент дійства — це оздоблення приміщення й самої ялинки, мода на яке змінюється щороку.

Останні матчі групового етапу найпрестижнішого клубного змагання Старого світу записали в історію турніру кілька визначних фактів. Так, до 1/8 фіналу пробилися команди, які при жеребкуванні були «посіяні» у першому й другому кошиках, тобто створити сенсацію ніхто з нижчих за рангом клубів не зумів.

Такою вже є специфіка українського гуманітарного простору, що кожне помітне явище супроводжується не лише фаховими дискусіями, часом гострими суперечками (що властиво кожному більш-менш демократичному суспільству), а й дрібними інтригами і мишачою метушнею. Так сталося і з проектом «Мистецький арсенал», який з огляду на свої масштаби не міг не напружити політикум і мистецьку спільноту, особливо «відомих культурних діячів» і «відповідальних посадовців». Але зводити всі суперечності навколо цього стратегічного культурного об'єкту лише до зіткнення корпоративних інтересів і особистих амбіцій не варто, це лише звузить сприйняття. Давайте подивимося на те, що відбувається довкола «Мистецького арсеналу», з точки зору конфлікту світогляду і цінностей, загострення якого притаманне перехідним суспільствам. Отже, маємо ініціаторів й ідейних натхненників, експертів, професіоналів і виконробів. Першим притаманний ідеалізм, другим — критичність і аналітичне мислення, третім — прагматизм і меркантильні установки.