Цікавий спосіб підзаробити й водночас зробити собі невеличку піар-кампанію придумали керівники ФК «Карпати». Як відомо, у травні планується розпочати повну реконструкцію домашньої арени львівської команди — стадіону «Україна». Нинішній газон уже не відповідає вимогам часу. Тому йому на зміну прийде нове ультрасучасне покриття. Але старий газон у клубі вирішили не викидати, а... розпродати по шматочках фанатам львівської команди. Подібний спосіб прощання з історичною травичкою не новина: так нерідко роблять в Європі, особливо ж в Англії.

«Гвалт! Утік! Зрадив!», ледве що не «побив і вбився» — так напалася преса на бідолашного Кіта Урбана — відомого в Австралії кантрі-співака і чоловіка «оскароносної» кінозірки Ніколь Кідман. А все через те, що журналісти рознюхали, ніби Кіт утік із реабілітаційної клініки у США, де лікується від алкоголізму. Перцю до й без того гострої новини додала модель Аманда Уайатт, яка напередодні Нового року «зізналася» «по секрету всьому світу», що Урбан зраджував із нею Ніколь — уже тоді, коли був заручений.

Є місце, де сила земного тяжіння сягає максимально можливої величини. Це диван навпроти телевізора.

Давненько вже не бачили ми під дверима двійко хлоп'ят із поліетиленовими кульочками, які клянчать: «Руб неважний, дайте долар бумажний!». Важко назвати їх «Божими вісниками», тобто колядниками. А може, цього року нарешті пощастить і після раптового дзвінка у двері почуємо гомін колядницьких дзвоників і «Нова радість стала!»?

Від 3 до 6 січня у президентській резиденції «Синьогора», що в селищі Гута на Прикарпатті, зимові канікули проводять родини двох президентів — України Віктора Ющенка та Грузії Михаїла Саакашвілі.

«Під ялиночку» Верховна Рада отримала від Президента чергове вето. Цього разу глава держави скористався своїм правом «завернути» закон щодо дуже болючого, важливого і двозначного рішення парламенту — продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення до 1 січня 2008 року.

Вважається, що батьківщиною фігурного катання є Голландія, де в XIII-XIV столітті з'явилися перші залізні ковзани. До формування ж цього виду спорту причетні й британці, які описали перші обов'язкові фігури. Утім не всі знають, що успіх української школи фігурного катання було передбачено ще давнішою історією. Річ у тім, що на сьогодні найдавнішими ковзанами в історії людства вважають ті, що було знайдено на березі Південного Бугу. Щоправда, ті «праковзани» виготовляли з кінських копит, але все ж...
Одна з провідних шкіл фігурного катання в Україні — одеська. Тепер ніхто не пам'ятає, коли востаннє заливали лід у Палаці спорту Південної Пальміри. Але маленька тренувальна ковзанка «Крижинка» в Одесі ще працює. Там у фойє є стенд із портретами відомих усьому світові фігуристів та їхнiх тренерів — Галина Змієвська та Валентин Ніколаєв, Віктор Петренко, Оксана Баюл, В'ячеслав Загороднюк, Олена Грушина та Руслан Гончаров, Ірина Романова та Ігор Ярошенко, Оксана Грищук та Євген Платов, багато інших. Такою кількістю зірок може похвалитися не кожна держава, не кажучи вже про окрему спортивну школу.
На жаль, Одеса найближчим часом позбавлена можливості побачити своїх земляків на льоду — більше пощастило Києву, куди вихідці з берегів Чорного моря стабільно привозять свої професіональні шоу. На цей Новий рік у столиці як організатор льодової вистави дебютував В'ячеслав Загороднюк. Він подарував глядачам своє шоу Magic on Ice («Чари на льоду»). Зазвичай «одеська колонія», котра давно вже мешкає у США, в Україні перебуває лічені дні чи навіть години. Але Загороднюк заспокоїв кореспондента «УМ», зазначивши, що відтепер він перебуватиме на Батьківщині значно довше. Чим заінтригував перед інтерв'ю, яке відбулося наступного після шоу дня.

З Людмилою Таран ми зустрілися в одній з кав'ярень мережі «Кофi-хауз» на Ярославовім Валу, попиваючи зелений чай. Найоригінальнішим у нашій зустрічі є те, що ми колеги не тільки в широкому, а й у кількох вузьких сенсах: обидві поєднуємо літературну творчість із журналістикою, обидві близькі ідеологічно, бо ідентифікуємо себе як феміністки й не боїмося цього. Людмила й сама провела зі мною цікаву розмову, а нині ми помінялися ролями.

«Фофудья», безумовно, — один із найяскравіших блог-вірусів 2006 року, який можна вважати зразковою реакцією української інтернет-громади на чорносотенну риторику, що нею послуговуються у «висвітленні» подій в Україні не лише російські ЗМІ, а й вітчизняні політичні сили, котрі невтомно спекулюють «двоязичними» мантрами та оповідають затурканому виборцю, як порушують його права на мовну та культурну самоідентифікацію. Живучість такого штибу проповідей, шовіністичних за суттю та пропагандистських за формою, — явище не менш абсурдне, ніж довіра деяких виборців до нинішніх носіїв червоної ідеології, а тому давно вже не заслуговує на серйозне обговорення чи жорстку критику. Можна було б просто ігнорувати все розмаїття пульсацій потьмареної російськомовної публіки, яка цілком серйозно вбачає у нашому суспільстві «жахіття українізації». Але ж ці історії радісно спонсоруються увагою різноманітних радикалів, чиє надзавдання — підтримувати міф про міжетнічну напругу в Україні. Відтак явище це потребувало систематизованої альтернативи, котра взялася б винищувати ворога на його ж території. Оцю функцію й взяла на себе так звана «Свята Фофудья».