Тоді як уся Україна гуляла, святкуючи Різдво, наші кращі лижники змагалися на трасах Італії в «Тур де скі». І недаремно вони пропустили свято, бо дебютний комерційний турнір для українців склався успішно. Передусім для однієї з кращих лижниць світу — Валентини Шевченко.

Перекритий на російсько-білоруському кордоні нафтовий кран, якщо уважно подивитись на карту, теоретично дає шанс Україні «перекинути» частину транзитних потоків на свою територію. А це, якщо врахувати, що через Білорусь в Європу торік було перекачано понад 100 мільйонів тонн нафти, могло б принести чималі прибутки. Спробуємо порахувати, скільки.

Odisk більше доби тягнули від самого зовнішнього рейду Ялтинського морського порту великим буксиром нашого військового флоту «Кременець». І знову ж до того самого пірсу Керченського торговельного порту, де тиждень тому судно під прапором африканської країни Сьєрра-Леоне завантажилося двома тисячами тонн виробленого на російському Новокузнецькому меткомбінаті ферросиліцію — речовини, яка використовується у металургії для виплавлення високоякісної сталі, — і взяло курс до турецьких берегів. Проте вже наступного дня та ще й у шторм в Odisk відмовив двигун. Команда у складі десяти чоловік (семеро — громадяни України і троє — Росії) безуспішно намагалася його полагодити. Натомість отруїлася фосфином (газом, що належить до сильнодіючих отруйних речовин), що, за висновками фахівців МНС, міг утворитись від взаємодії морської води і ферросиліцію. Його концентрація у трюмах перевищила гранично допустиму норму аж у 200 разів, що й спричинило смерть двох членів екіпажу — 23-річного українця і 26-річного росіянина.

Сьогодні виповнюється 70 років заступникові директора Інституту історії України НАНУ, доктору історичних наук Станіславу Кульчицькому. Він — визнаний у країні й за кордоном дослідник одного з найдраматичніших періодів національної історії — між двома світовими війнами. З-під пера Кульчицького вийшли численні монографії й тисячі наукових та науково-популярних статей в українських і закордонних виданнях.
Ім'я Станіслава Владиславовича відоме викладачам шкіл і вузів як співавтора підручників і посібників із історії України. У Києво-Могилянській академії він викладає історію України для магістрів. Своє кредо він висловив у зверненні до швейцарських школярів, що увійшло до видрукуваного в Цюріху навчального посібника «Забути чи згадати?» — про найстрахітливіші сторінки в історії людства і народовбивства у XX столітті. «На жаль, наслідки (вивчення Голодомору. — Авт.) не потрапляють у поле зору широкої громадськості, бо вона заклопотана сьогоднішніми проблемами, — пише український історик. — Але часто проблеми минулого мають велике значення для сучасності».
Кульчицький пройшов складний шлях від ортодоксального радянського вченого до об'єктивного дослідника подій національної історії. На цьому наголошено і в доповіді Комісії з дослідження голоду в Україні Конгресовi США, оприлюдненій 1988 року у Вашингтоні. Наукові висновки Кульчицького сприяють осмисленню трагічного минулого української нації і мають державотворче значення.
В «УМ» Станіслав Кульчицький неодноразово виступав як експерт з проблеми Великого голоду 1932—1933 років. Сьогодні він ділиться думками про причини суперечливого ставлення у суспільстві до діяльності ОУН і УПА, наголошуючи на необхідності визнання їхнього внеску у боротьбу за незалежність України.

Село Городок розкинулося на берегах річки Усті, порослих очеретом та осокою. В одному місці річка примхливо роздвоїлася, двома рукавами охопила клаптик землі, створила острів і понесла свої води далі. Саме тут, на острові, стояв старовинний замок, церква святого Миколая, а в'їзд на острів був через вузенький дерев'яний місток, перекинутий через річку. Зовсім поряд, за селом, височить дивної краси Вишнева гора. Місцевість густо поросла карликовою степовою вишнею, що й дала назву горі. Весною, в період цвітіння вона перетворювалася в біло-рожеву хмаринку, що на якусь хвильку спустилася на землю. Ось такий надзвичайно красивий, мальовничий куточок Волині неподалік від Рівного придбав у 1878 році в нащадків угорського графа Естерхазі спеціаліст із будівництва залізничних шляхів, німець за походженням барон Рудольф фон Штейнгель.

Надсекретна колись «поштова скринька», Донецький казенний завод хімічних виробів, віднайшов унікальну підприємницьку нішу, почавши спеціалізуватися на утилізації старих боєприпасів. Їх вдосталь залишив незалежній Україні радянський ВПК. Зрозуміло, із вибухонебезпечною продукцією треба вміти впоратися, а ще знати підходи до столичних і натовських чиновників, від яких залежать замовлення.
Завокзальне селище на околиці Донецька, серед якого стоїть ДКЗХВ, між іншим, «за сумісництвом» є малою батьківщиною найбагатшого вітчизняного олігарха Ріната Ахметова. Але здебільшого народ тут мешкає простий, для якого «режимне» підприємство, поряд iз навколишніми шахтами, традиційно служило місцем заробляння на життя. Ризики не повернутися додому з бетонних боксів «снарядного» чи то з вибоїв вугільних копалень оцінювалися населенням Завокзального однаково високо, а втім, і зарплатня була адекватною.
Щодо легендарних кадебістських вигадок з метою спантеличити всюдисущих агентів імперіалізму, то у селищі на те не дуже зважали. Режимний об'єкт уперто іменували «снарядним», а якщо хтось цікавився, тому охоче пояснювали, що на сусіднім об'єднанні «Точмаш» (прикрашеному для введення в оману ворогів макетами тракторів та сільськогосподарських сівалок) у чотири зміни точать корпуси для артилерійських снарядів. Далі болванки транспортують на Завокзальний, аби у броньованих бункерах залити туди розплавлений тротил та оснастити потужну зброю висадниками. Такі от «хімічні вироби». Ну а якщо колись таки бабахне — до великого міста дістати не мусить...

Як не крути, а новорічно-різдвяний марафон — це не тільки велика радість від практично цілодобового лежання перед телевізором, набивання кендюха грандіозною (куди тільки вміщається?) кількістю страв, швидкісного спустошення горілчаних і винних пляшок, горлання пісень під ялинкою, загравання з незнайомими Дідами Морозами та Снігуроньками й традиційного обміну (часто нерівноцінного, але то вже кому як пощастить) приємними подарунками. Святкова метушня й не менш святкове байдикування — це ще й великий стрес для людського організму. Тож нерідко після затяжного уїк-енду жінки з жахом розуміють, що жорсткі передноворічні дієти зійшли нанівець. Скинуті з величезними зусиллями кілограми повернулися на місце, талія «попливла», а на симпатичному обличчі звідкись узялося подвійне підборіддя. Числа так 14-го глянеш на себе в люстерко — і свякового настрою наче й не було... А для тих, хто не хоче «розкабаніти» протягом святкового січня, існує цілий арсенал засобів.

Пам'ятаєте кадри з фільму про знаменитого супермена-агента 007, в яких Бонд дещо картинно надриває конверт і виймає з нього пакетик? Захопивши кінчиком ножа білого порошку, суперагент кидає його в келих із шампанським. На запитання, що він робить, Бонд відповідає, що, мовляв, хоче прийняти бензедрин, щоб не втрачати голову від випитого. Після Нового року дуже часто буває серйозніша ситуація: голова ніби-то й на місці, але «тріщить і розвалюється». Тому хочеться випробувати всі відомі народні знеболювальні. Але, на жаль, допомагають вони не кожному.