— Папа, а я зможу стати таким, як ти?
— Зможеш, якщо за тебе проголосують кардинали.

У нацистському концтаборі Заксенхаузен, що в берлінській околиці Оранієнбург, загинуло майже 100 тисяч людей різних національностей. Сьогодні на теренах колишнього концтабору є музей. Багато держав, громадяни яких були силоміць відправлені на той світ із цієї «фабрики смерті» або ж мордувалися тут, встановили меморіальні дошки на місці, де був Заксенхаузен. У листопаді 2004 року таку дошку встановила й Українська держава. Утім досі широкий загал в Україні майже нічого не знає про ув'язнених і закатованих у Заксенхаузені земляків — і червоноармійців, і вояків та ідеологів національно-визвольної боротьби.

Хоча древня Керч (у вересні їй виповниться 2607 років) знана далеко за межами півострова передусім античною минувшиною, все ж найбільший інтерес у її гостей викликає саме цей екскурсійний об'єкт про події минулої війни. Військові історики, певно, зможуть назвати чимало епізодів безмежної мужності та героїзму народу, проте випадків, де вірність присязі була рівнозначною повільному і нестерпному скону, а людська стійкість межувала з незбагненним фанатизмом, можна перерахувати на пальцях однієї руки. До них, безперечно, належить Аджимушкайська епопея, названа так завдяки селищу, що розташувалося на околиці Керчі.

До цього відрядження я була переконана, що тільки моє рідне Полісся зберегло ще прадавні, прадідівські весільні традиції. Може, тому, що поліщуки пізніше «добігли» до цивілізації і це коріння не вдалося збороти новітнім звичаям.
Хоч із сумом доводиться констатувати: наше весілля нині вже мало чим нагадує колишнє яскраве дійство. Феєрверки, естрада, фото і відео витіснили головну його сутність. Бажання наречених зробити «щось таке», що ще ні в кого не було, і так, як книжка пише, перетворює весільне дійство у безлику і велику вечірку, де всі п'ють, жують і не дочекаються, коли можна буде провітритися на вулиці. Із відходом у світи інші цілого покоління старших людей, які берегли традиції й знали звичаї та пісні, збідніло й наше весілля, хоч столи вгинаються від сучасних наїдків, а душі — немає...
Пощастило хіба тим селам, де збереглися фольклорні колективи, які записали від старожилів весільні обряди свого регіону й не дають їм канути у Лету. Перемилю щодо цього справді пощастило. Гурт «Перемильські переспіви» і місцевий аматорський драматичний колектив перемильське весілля перетворили на виставу, якою будуть незабаром насолоджуватися навіть мешканці української столиці. Бо саме перемильці представлятимуть Горохівщину в Києві на фестивалі зеленого туризму, де частуватимуть глядачів і весільними піснями, й наливочкою, і короваями. Я потрапила в Перемиль, коли сільські артисти готувалися до цієї поїздки. Те, що почула й побачила, кардинально змінило мої стереотипи про глибинку горохівську. Виявляється, остання не гірше зберегла свої місцеві звичаї, а може, ще й краще! Бо коли розповіли артисти, що у них на весіллях витворяють, — не вірилося, що цей дивовижний куточок біля славного Берестечка міг уціліти й вистояти у вирі сучасності! А несподіванки розпочалися з Миколи...

Цьогорічний 60-й Міжнародний Каннський кінофестиваль відбудеться з 16 по 27 травня. Хоча цей найшанованіший форум світового кіно входить у «пенсійний вік», він сумлінно намагається тримати молодечу форму. Iз більш, як півтори тисячі стрічок, які були запропоновані з 95 країн світу, комісія відібрала 21 для головного конкурсу та 49 для показу в рештi офіційних програм. За головну фестивальну нагороду «Золоту пальму» змагатимуться фільми переважно вже відомих майстрів світового кіно.

26 квітня депутати Київради прийняли рішення про реорганізацію та об'єднання в комунальне підприємство «Київкінофільм» 19 муніципальних кінотеатрів Києва. Рішення централізовано управляти 11 дорослими («Братислава», «Лейпциг», «Ленінград», «Молодіжний», «Росія», Київська Русь», «Флоренція, «Жовтень», «Екран», «Імені Шевченка» та «Імені Гагаріна») та вісьмома дитячими кінотеатрами («Єреван», «Алмаз», «Старт», «Факел», «Імені Чапаєва», «Пролісок», «Промінь», «Салют») у міськраді аргументують реальними в майбутньому прибутками до бюджету міста від прокату, підвищенням якості та конкурентоспроможності українського кіно.

Цей винахід, що спроможний економити близько 25 відсотків газу, придумали львівський газовик Михайло Полуситко та його п'ятеро колег. За словами винахідника, нового типу газовий пальник уже пройшов усі необхідні випробування та відповідає державним стандартам. Утім досі на державному рівні ніхто не взявся впроваджувати цю енергозберігаючу технологію.

У День Перемоги додаткову сльозу ностальгії з очей ветеранів «спровокує» запорізький підприємець Дмитро Позняк. На кшталт того, як це було 9 травня 2006 року, коли центральним проспектом Запоріжжя гордо «продефілювали» легендарні «катюші» (багаторазові пускові установки «завалялися» і в кількох інших регіонах України, однак тільки в руках пана Дмитра вони ожили — наполовину, бо ж їздять та не стріляють!).

Насправді чемпіон здав свої позиції ще раніше, коли гірники взялися дедалі активніше тиснути на арбітрів і були переконані, що саме це — основна складова гри, яка приносить результат. А ще — коли досвідчений румунський тренер Мірча Луческу зупинився у творчому зростанні в українській першості, зробивши ставку на індивідуальні технічно-артистичні дані легіонерів. Навіть справжнім шанувальникам традицій «Шахтаря» й футболу загалом було гидко дивитися на падіння донецьких варягів за найменшого дотику, а ще частіше — й без контакту взагалі. Позавчора гірники грали з ФК «Харків», і, склалося враження, більшість штрафних у бік харків'ян «сіренький» арбітр Сіренко присудив за трюки, які по-баскетбольному можна назвати «фолом у нападі». Свій переляк перед господарями Донбасу сімферопольський суддя показав в усій красі призначенням 11-метрових. Ідеться навіть не про ті два пенальті, які не змогли реалізувати Срна та Елано, а про історію зі скасуванням ще однієї «точки». Лише після консультацій із лайнсменом рефері зрозумів, що рукою у володіннях героя матчу, голкіпера ФК «Харків» Худжамова зіграв не захисник гостей, а Олексій Белік!