Позавчора свої найжорсткіші заяви щодо політичної ситуації Віктор Ющенко зробив, перебуваючи «на половині поля суперника» — в Донбасі. «Сьогодні я не просто вважаю — я переконаний, що процес переформатування коаліції є глибоко і неконституційним, і недемократичним. Він межує з узурпацією влади і зміною конституційного ладу в Україні, — заявив Президент на прес-конференції в Луганську. — Виборець своє слово сказав. Ніхто в країні не має права робити ревізії політичних результатів [народного] волевиявлення. Крапка. Я не збираюся проводити дискусії з цього питання. Моє завдання як Президента — забезпечити, щоб воля виборців була реалізована».

Позавчора, перебуваючи з робочим візитом на рідній Донеччині, глава Кабміну не припиняв дивуватися. Найперше, звісно, його спантеличило повідомлення про ймовірний розпуск Президентом парламенту, а також негативна оцінка діяльності уряду. Ця звістка застала Віктора Януковича на нараді в Харцизьку, і під час підходу до преси лідера Партії регіонів уже аж трохи тіпало від обурення. «Давати такі заяви — це безвідповідвально! — переконував себе і всіх присутніх Прем'єр. — Це помилка Президента, робити такі заяви».

Хоч як це прикро, але другий день поспіль фінальні запливи у Мельбурні обходяться без наших плавців. Учора лише київський брасист Валерій Димо був запасним у вирішальному старті на 200 м брасом, але шансу вийти на доріжку жоден із суперників йому не надав.

Позавчора матчем у київському спорткомплексі «Авангард» завершилася 15-та першість Республіки Білорусь. Наш «Сокіл» за присутності всього сотні глядачів у фактично тренувальній зустрічі переграв «Брест» із рахунком 6:1 (Бобкін — 2, Панченко, Яковенко, Матвійчук, Войцеховський). Цей результат ніяк не впливав на розподіл місць — команда Олександра Сеуканда завершила сезон на 10-й позиції, що є її найгіршим показником за часи незалежності. Щоправда, керівництво клубу сподівається, що вже в наступному чемпіонаті ситуація з фінансуванням виправиться на краще, і «Сокіл» зможе зібрати під свої прапори багатьох наших співвітчизників — гравців збірної України. Тоді, звісно, можна розраховувати і на пристойніше місце.

Ці вихідні у столичному Палаці спорту пройдуть під знаком спортивної гімнастики — виду спорту, в якому українські спортсмени ще з радянських часів займали лідерські позиції і який із початку 90-х на довгий час був захований від очей уболівальників (у тому сенсі, що всі чемпіонати і кубки України проводилися в маленьких залах, без глядацької підтримки). Першою, хто повернув спортивну гімнастику на великий поміст, стала олімпійська чемпіонка Стелла Захарова. Починаючи з 2002 року, її іменний турнір є не менш помітною прикметою київської спортивної весни, ніж Кубок Дерюгіної із художньої гімнастики. Щоправда, Кубок Захарової поки що не має статусу етапу Гран-прі чи Кубка світу — чесно кажучи, одній людині, без підтримки всієї гімнастичної громадськості країни, змагань такого рівня не організувати. Але й за нинішнього масштабу київський турнір багато в чому можна назвати подією унікальною.

«Ух ти, концерт, шо лі, буде?» — зацікавлено роздивляються сцену на майдані Незалежності кілька підлітків. «Нє, флагі — ето опять что-то політічєскоє», — визначає один, очевидно, «найпідкованіший» у політичному сенсі. Молодь одразу втрачає цікавість до споруди і прямує до лавочок (у руках — пляшки з пивом, незважаючи на погрози мера Черновецького заборонити розпивання спиртних напоїв у центрі Києва).

На перший погляд, до Українського дому потрапити непросто — центральний вхід повністю загороджений синьою сценою, з якої через кілька годин виступатимуть члени «коаліції національного єднання» та їхні ідейні соратники, навколо стоїть міліція. Однак насправді, як з'ясувалося, пройти всередину можна без проблем — там відбувається багато конференцій і виставок, тому «пропускну» систему встановлювати марно. Металеві «рамки» стоять лише перед входом до залу, де зазвичай відбуваються концерти.

«Затесавшись» у лави учасників мітингу, чи то пак, Форуму національної єдності, який проводили на Європейській площі перед Українським домом члени правлячої коаліції, журналістка «УМ» аж ніяк не сподівалася почути щось компрометуюче. Ну справді, це ж уже просто смішно — розповідати про гроші, які нібито платять за участь у таких заходах, звезених студентів тощо. Смішно — не смішно, а все це було: групки молодих людей, не соромлячись, «ділили» прапори, бідкалися, як би не забути «відмітитися в списку», обговорювали, куди підуть «на пиво» після того, як отримають «заробіток».