Схоже, вугільні проблеми ще довго залишатимуться сізіфовим каменем для всіх, хто намагатиметься підняти його догори. Методів, аби перетворити шахтарський край у безпечний для життя регіон, самі луганчани пропонують чимало. Втім переважна більшість — це пропозиції на кшталт ухвалення Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці». Президент Віктор Ющенко на нараді з питань вугільної галузі попросив конкретно сформулювати завдання: що має зробити Президент, що уряд і що парламент. Але чиновники все одно говорили про власні досягнення.

Дослідити розгалужені підземні ходи в самісінькому центрі Кіровограда — між центральним ринком і міською радою — пробували не раз. Але над підземеллями з'явився сквер, виросли могутні дерева, набудували споруд, а влітку «виростають» численні торговельні намети. Крім того, за багато років підземелля почали руйнуватися, і їхнє вивчення потребувало комплексного підходу.

Минулого тижня вибоїни на львівських дорогах розмалювали жовтою фарбою. Таким оригінальним чином обласний осередок партії «Пора» вирішив нагадати місцевій владі про незадовільний стан львівських доріг.

Підготовку до Великодніх свят в обласному центрі Прикарпаття прикрасила цікава мистецька подія — презентація ікон, створених руками Надії Соломки з допомогою спиць та голки. Аби пройти складний шлях від плетiння невибагливих ужиткових речей до образів святих і дебютної виставки, майстрині знадобилося цілих 42 роки.

Звичайна «Волга», чергова з багатьох авто, що мала переїхати міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Юнаківка», вийшла на смугу спрощеного контролю. Та ситуація, що виникла за кілька хвилин, виявилася зовсім не спрощеною — непростою. У машині за внутрішньою обшивкою салону було виявлено два пакети, наповнені грошовими купюрами.

Пелена їдкого диму в населених пунктах, язики полум'я і суцільні чорні згарища на узбіччях доріг, луках, у прибережних зонах — таку типову для весняного сезону «великого прибирання» торішніх трави, очерету та листя зустрінеш сьогодні на Полтавщині повсюдно. Цей варварський спосіб «утилізації» непотребу й вивільнення площ під цьогорічну рослинність не лише завдає непоправної шкоди довкіллю. Саме такі рукотворні пожежі вже «злизали» кілька покинутих господарями хат на березі річки Сули, вивели з ладу лінію електропередач поблизу Кременчука, пошкодили могили на окремих цвинтарях...

Ідею створення фільму письменник виношував багато років. Відтоді як уперше потрапив на дитячу зону (у гості, звісно ж). Про те, що Покальчук возиться з неповнолітніми злочинцями, опікується ними у колонії і допомагає влаштувати їхнє подальше життя на свободі, було відомо переважно з приватних розмов із письменником. Свою роботу Юрко не надто афішував. Відчувалося, що це не чергове письменницьке хобі, а стиль життя, те, що робиться для власної душі і совісті, а не про людське око. Розповідали, що й квартиру письменника обкрадали деякі з його колишніх вихованців. Юрко про це взагалі мовчить і продовжує їздити «на зону». Багато з його вихованців зараз — дорослі люди, чимало з яких здобули чи здобувають вищу освіту і цілком успішно влилися у нормальне життя на свободі.
Стрічка фільмувалася рік. Складається із трьох частин: «Жорстокість», «Секс», «Любов». Побудована переважно на «синхронах» із ув'язненими та на відео з життя Прилуцької колонії для неповнолітніх. Юрко Покальчук там практично своя людина. Він усіляко допомагає підліткам, влаштовує гуртки художньої самодіяльності, видає літературний часопис, авторами якого є самі засуджені, збирає для них одяг, допомагає писати листи рідним. Але найважливішою допомогою для хлопців, які через обставини чи й цілком випадково схибили з нормального життєвого шляху, є душевне людське спілкування. Саме його хлопцям найбільше бракує в ув'язненні. І саме його вони отримують від Покальчука.
Фільм має з'явитися на «1+1» у квітні. Точна дата і час ще остаточно не визначені, тому стежте за програмою. А поки що — невеличка розмова з Юрком Покальчуком про його документальне дітище.

Будній день. На годиннику — близько шістнадцятої. У холі кінотеатру лише кілька підлітків та мам із дітьми. А ще — компанія із семи-восьми тіточок і дядечок у ділових костюмах. Схоже, у Києві вони у відрядженні, а в кінотеатрі вирішили «вбити» пару вільних годин. Напевно, підуть на «300 спартанців» — це чи не єдиний «серйозний» фільм, що о цій порі йде в кінотеатрі. Але яким є моє здивування, коли компанія дорослих заходить у той же зал, що і ми, на дитячу казочку «Артур і мініпути». Автор фільму Люк Бессон недарма каже, що фільм — це таблетка аспірину. А хороший фільм — це коли в тебе години півтори не болить голова. «Артур» — це саме таке знеболююче.

День сміху видався зовсім не смішним для курортної Ялти: о 17.15 у місцевому кафе «Динамо», розташованому на ринку, пролунав вибух, жертвами якого стали шістнадцятеро осіб. Навіть важко уявити, якими могли б бути наслідки трагедії, якби нещастя сталося в першій половині дня, коли на базарі зазвичай скуповується багато людей.

Двадцятого березня цього року набрав чинності вирок військового суду, яким майора Миколу Вєннікова, винного у вбивстві солдата-строковика, засуджено до 13 років позбавлення волі. Нагадаємо, трагедія трапилася 6 серпня минулого року. Вєнніков наказав солдату з Полтави Русланові Пащенку вимкнути телевізор, який той дивився в нібито недозволений час, а коли солдат відмовився виконати наказ, майор вистрелив йому в потилицю з табельного пістолета.