Володимир Шинкарук, викладач Житомирського університету, відомий музикант і конферансьє одним із перших серед публiчних людей скористався новою послугою «Укрпошти» і замовив доньці на день народження два комплекти поштових марок. Більше того, він не втримався до 31 липня, і подарував дві «картини» — листи із марками під склом і в рамці — за півмісяця до події. Пан Володимир сказав «УМ», що замовив по 500 марок двох видів. Ірина була в захваті: поштовий «документ» зі своїм обличчям — це тобі не банальні парфуми чи потрібна в господарстві «вєщ». До того ж ці марки, очевидно, стануть предметом «полювання» філателістів.

...Трагічно загинути, виявляється, може і трамвай. Тобто цілий трамвайний маршрут. Так сталося з 27-м київським трамваєм — точніше, з тим, котрий був приписаний до цієї «цифірі» з 1956 по 1961 рік. Пізніше нещасливий номер відійшов іншому маршруту. А в 1956-му 27-й дзеленчав із Контрактової площі — через промзону — і до суднобудівельного заводу імені Сталіна. Цим маршрутом ходили дерев'яні пульманівські вагони — дивом збережені з старозавітних часів. Адже перші два пульмани прибули до Києва з Нюрнберга ще в 1902 році. Щоправда, цю новинку швидко забракували — вагони погано справлялися з малими поворотами. Вдосконалені пульмани німецькі виробники надсилали до Києва в 1907, 1909 та 1911 роках. Вагони були цікаві тим, що відкривалися вручну — це давало змогу поспішайкам зістрибувати на ходу. Пульмани ходили містом і після Другої світової війни — зокрема й 27-м маршрутом... Але у 1961-му сталася величезна біда — в районі Бабиного Яру прорвало земляну дамбу, і пульпа (змішана з водою глина) зі страшною силою ринула на Куренівку, знищуючи все на своєму шляху. Місто давало собі раду з Куренівською трагедією як могло — важезні самоскиди цілодобово вивозили глиняне місиво, але оскільки їхній шлях збiгався з маршрутом 27-го трамвая, рейки останнього рятівна машинерія попросту увігнала в землю. Пізніше колію вже не відновлювали...

77 вбитих, серед яких 28 дітей. 292 поранених, серед яких 136 неповнолітніх. Це страшні підсумки святкового авіашоу, яке назавжди закарбується в пам'яті українців, як одна з найбільших трагедій останніх десятиліть. Попри те що з часу авіакатастрофи минуло п'ять років, очевидці кажуть, що досі при згадцi про ті події стає страшно.

Тепер уже важко повірити в те, що ще якихось кілька років тому однією з найпотужніших, найвладніших і «найдемонічніших» партій в Україні була СДПУ(о). Хай не завдяки підтримці виборців, яких у есдеків (об'єднаних) ніколи не було надто багато, а завдяки адмінресурсу і великому капіталу, але про них чули всі. Не те, що тепер. Так, незважаючи на повне політичне банкрутство своєї партії, соціал-демократи(о) мають в уряді Януковича аж двох міністрів. Але при згадці про Нестора Шуфрича на думку спадають зовсім інші, не партійні асоціації, а про те, що в Кабміні працює ще й Михайло Папієв, узагалі мало хто знає. В усякому разі про «об'єднаний» есдеківський партквиток міністра соціальної політики та праці широкі маси й думати забули.

Про це село, розташоване у Буському районі Львівської області, нині знає вся Україна. Ожидів має чудове сполучення: неподалік — траса Київ—Чоп та залізниця. Місцеві мешканці й подумати не могли, що така перевага — можливість швидко дістатися до обласного центру, столиці, інших великих міст — стане колись причиною їхньої біди. Адже саме близькість до потенційного транспортного коридору «Схід—Захід», яким курсував злощасний вантажний потяг із жовтим фосфором, внесла у життя селян суттєві корективи.

Лайка суттєво відрізняється у різних етносів і в різні історичні епохи. У ній проглядає суть багатьох стереотипів поведінки та спосіб думання народу. Адже лайка «виголошується» людиною розлюченою, отож піддає образі головні цінності ображуваної людини. А ці цінності, звичайно, перебувають у рамках загальної системи цінностей даного суспільства.
У радянські часи на вивчення лайок було накладено табу, і хоч деякі дослідження проводилися, їх результати, як правило, були доступними лише вузькому колу фахівців. Зараз ці табу знято, і, як наслідок, — з'являються наукові праці, зокрема розвідки Наталі Яковенко, матеріали яких, а також низка власних спостережень, покладені мною в основу цієї статті. Йтиметься тут про пізній період епохи Середньовіччя, оскільки про те, як лаяли один одного наші предки в раніші часи, нам за браком джерел поки що відомо небагато.

Убивство, скоєне тиждень тому на перехресті двох людних вінницьких вулиць — Келецької та Воїнів-інтернаціоналістів, — вразило городян особливим нахабством і жорстокістю. Приблизно о тринадцятій годині невідомий увійшов через незамкнуті двері до тютюново-газетного кіоску, завдав продавцеві вісімнадцять ножових ран і кинувся тікати. Потерпіла ще зуміла пройти десять метрів до ближнього кафе, повідомила, що нападник був у світлих штанях та з оголеним торсом, і знепритомніла. Померла вона уже в машині швидкої допомоги.

Свого часу «УМ» повідомляла про рівненський рекорд з одночасного перебування в одному місці найбільшої кількості людей у вишиваних сорочках — його встановили торік на День незалежності. А цьогоріч 24 серпня побити його планують у Тернополі.