Страх перших днів невідомості на Львівщині почав відступати. Учора в Управлінні з питань надзвичаних ситуацій Львівської обласної держадміністрації «УМ» повідомили, що впродовж 16—17 липня майже всі евакуйовані з постраждалих сіл люди повернулися до своїх домівок. Тим більше що віце-прем'єр-міністр Олександр Кузьмук учора зустрічався під Ожидовим із делегацією депутатів Львівської облради і запевнив, що на місці трагедії, виявляється, «можна спокійно пити воду, збирати врожай та купатися». Джерело в МНС, яке не побажало назватися, коментуючи слова віце-прем'єра, сказало «УМ»: «Не пишіть цю маячню». Ще б пак! Адже Олександр Кузьмук ще з тих часів, коли очолював Міноборони, є великим спецом із надзвичайних ситуацій. Згадайте лише Бровари, Ту-154, збитий над Чорним морем. Кузьмук і тоді брехав...

У результаті аварії літака-аеробуса А-320 в аеропорту бразильського міста Сан-Паулу загинули близько 200 осіб. Як повідомляє Бі-Бі-Сі, губернатор штату Сан-Паулу Жозе Серра заявив, що шансів вижити у 170 пасажирів та шести членів екіпажу аеробуса не було, оскільки температура після загорання літака сягала тисячу градусів за Цельсієм. Аеробус не зміг загальмувати на посадковій смузі й врізався в автостраду та будівлі аеровокзалу, тому загинули не лише пасажири, а ще десятки людей, які «потрапили під літак». Учора до полудня було знайдено 15 тіл загиблих «на землі», але мартиролог, вважають рятувальники, ще неостаточний. У країні оголошено триденну жалобу.

«Усе добре коли-небудь обов'язково закінчується!» — можна було прочитати на обличчі українського Прем'єра Віктора Януковича, коли він уперше після повернення з Іспанії переступив поріг зали засідань Кабміну. Позаду були ласкаве сонце, уважний персонал та відповідальні соратники, що запопадливо хвилювалися під стінами барселонської клініки за здоров'я улюбленого шефа. Після повернення на батьківщину на голову Віктора Федоровича звалилася нестерпна спека, надто розхолоджені його довгою відсутністю підлеглі та горе-соратнички з коаліції, у яких за рекордно короткий термін трапилося цілих чотири залізничні аварії.

...24 вересня 1941 року на Хрещатику, як пише очевидець, здригнулася земля і потемніло небо. Будинки злітали у повітря або палали у вогні. Скрізь палахкотіло полум'я і до хмар здіймались стовпи диму. То Червона армія, відступаючи, залишала по собі румовища. Звісно, що навіть по цей день руйнацію Києва приписують винятково німцям. Без жодних сумнівів, вони також доклали рук до нищення столиці. Але пізніше — в листопаді 1943-го. А на початку війни окупанти дивились на зайняте ними місто як на власність, з псування якої їм не було б ніякого зиску. До того ж, вже наступного дня німці розшукували причетних до вибухів на Хрещатику і розстрілювали їх. Та й зрештою, у свідомому та цілеспрямованому нищенні СВОГО проглядає питома риса саме радянського мислення чи способу життя, настільки відмінного від усіх інших суспільних устроїв, що помилитися з авторством чину просто неможливо. А ще раніше — у 1934-му — більшовики висадили у повітря Михайлівський Золотоверхий собор. І не тільки його — мартиролог Києва довший, ніж плач пророка Ієремії за зруйнованим Єрусалимом. «Народна» влада нищила безцінні пам'ятки так хвацько, що позаздрити міг будь-який хан Батий.
Власне, зараз у місті відбувається те саме, тільки ще драматичніше. Адже нинішній столичній громаді ніхто не спускав мера згори — самі обирали! І тут, мабуть, прикрість ще більша, ніж присилувана «любов» українців до більшовиків. Але в цьому, водночас, і надія. Бо навіть якщо нашого міського голову не заберуть до себе ані марсіани, ані регіони (є інформація, що Черновецький не проти бути у виборчому списку ПР), кияни зможуть переглянути свій вибір. Це буде непросто, але це буде. Зрештою, на кін поставлено забагато.

Нинішня посуха, яка призвела до значних втрат врожаю, змусила науковців-аграріїв замислитися: а, може, нашим селянам, аби і надалі не залишатися біля розбитого корита, варто робити ставку на інші сорти рослин? Тим паче, що науковці всього світу одностайні — клімат мінятиметься й надалі. Серед зернових культур експерти радять надати перевагу олійним, а в МінАП заохочують зрошувати свої врожаї. Навіть незважаючи на те, що задоволення це не з дешевих.

«Комусь весілля, а півневі — смерть!» — ця приказка чудово підходить до ситуації, що склалася із нарощуванням виробництва потужного свинокомплексу в Запорізькій області. Нині ВАТ «Агропромислова компанія» відгодовує тут уже понад 20 тисяч поросят. Постачання живності на не менш «розкручений» Мелітопольський м'ясокомбінат приносить акціонерам пристойні дивіденди, і ці гроші дійсно не пахнуть!.. «Це тільки для «свинячих» бізнесменів», — зло уточнюють мешканці навколишніх сіл. А нам, «маленьким українцям», мовляв, дістається такий сморід, що не знаєш, куди й подітися від нього! Люди закривають, у прямому розумінні, носи і спорадично зчиняють галас, акціонери ж відмахуються від претензій контрольним пакетом акцій і, закривши очі й вуха, нарощують свій воістину свинячий бізнес.

У понеділок Ада Миколаївна Роговцева відзначала день народження. Найперше її привітала родина. Як розповіла донька актриси Катя Степанкова, «мамі влаштували справжнісінький дитячий день народження: зранку зайшли до неї у кімнату, з тортом і свічками, повітряними кульками у вигляді різнокольорових сердечок, і привітали. Реготали, з задоволенням дивилися, як Адуся розпаковує подарунки й радіє».

Дніпровська набережна у Каневі під Чернечою горою не впорядковувалася останніх 20 років. 22 травня цього року пустка вздовж шляху особливо вразила усіх, хто пішки пройшов близько 5 кілометрів «хресної дороги» від канівського Успенського собору до могили Тараса Шевченка. Отож Президент Віктор Ющенко запропонував влаштувати симпозіум скульпторів, під час якого з'являться на світ скульптурні композиції за мотивами творів Тараса Шевченка, а також впорядкувати дорогу і вздовж неї посадити вишні. Тепер, коли створений Канівський заповідник, куди увійшли і Тарасова Гора, і Моринці, Керелівка, з'явилася можливість подбати про ці територiї.

Переважна більшість українців на запитання про античну Україну насамперед згадає саме руїни Херсонеса в Севастополі. Важко уявити людину, яка ніколи не чула про цю відому на весь світ «руську Трою». Зауважимо, саме руську, а не російську. Це місто-держава мало найдовше життя з усіх грецьких полісів Причорномор'я — майже дві тисячі років (виник наприкінці VI ст. до н.е. й проіснував до початку XV ст. н.е.), тож його історія є частиною історії Стародавньої Греції, Риму, Візантії та Київської Русі. Не дивно, що Комітет ООН з питань освіти, науки та культури включив Херсонес до числа 150 найвизначніших стародавніх пам'яток, поруч із такими чудесами світу, як египетські піраміди, афінський Парфенон та римський Колізей.