У Харкові — чергова війна. На вістрі атаки як завжди секретар міськради, «регіонал» Геннадій Кернес. По інший бік барикад цього разу «Концерн АВЕК і К», почесним президентом якого є народний депутат — БЮТівець Олександр Фельдман. Донедавна ринкова імперія одного з найбагатших харків'ян (незважаючи на його партійну опозиційність) знаходила з командою нового мера спільну мову без особливих проблем. І ось на тобі! Мирне співіснування порушено разом із договором про ненапад. Формально яблуком розбрату стала бізнесова діяльність концерну. Але «АВЕКiвцi» переконані — справжню причину останніх проблем варто шукати в політичній площині. Це по-перше. А по-друге, розпочата війна ніколи б не набрала таких обертів, якби нею не керував особисто Геннадій Кернес.

Багато літературознавців вважають іванофранківця Степана Пушика явищем у вітчизняній літературі. Вочевидь, так воно і є. І не в останню чергу завдяки тому, що письменник — рвучкий, беручкий, цілеспрямований і дуже непосидющий. «Я прожив надзвичайно цікаве життя, — написав він кілька років тому, — зустрічався і пив по чарці з президентами, прем'єрами, міністрами, дипломатами, мандрівниками, «губернаторами», пастухами на полонинах, лісорубами, трактористами... Сам був пастухом, їздовим, косарем, садівником, скотарем, солдатом, рахівником, економістом, журналістом, поетом, прозаїком, драматургом, есеїстом, критиком, перекладачем, редактором, безробітним, альпіністом, професором, мужем, батьком, дідом...»
«Та, мабуть, найкорисніше, що я зробив у житті, — нині зізнався Степан Пушик у розмові з кореспондентом «УМ», — із дитячих літ записував фольклор. Коли подорослішав, шукав його для своїх творів, а потім стільки зібрав, що мені вже треба було прожити десять життів, аби використати фольклорні запаси за призначенням. Назбиралося на десятки томів. Дещо підготував до друку, та бракує коштів. Мушу чекати кращих часів».
Серед усього цього розмаїття усної народної творчості осібно стоять приповідки «зі злим умислом».

У середу на чергування на центральних вулицях Одеси вийшов перший наряд співробітників міліції на велосипедах. Вісім правоохоронців, що перебувають у складі патрульної служби міськуправління міліції, несуть службу на магістралях, що межують із парком культури і відпочинку ім. Тараса Шевченка та вулицею Дерибасівською. Про це розповів кореспонденту «УМ» заступник начальника облуправління МВС України в області Дмитро Фучеджі.

Уявіть, що ви затятий мисливець, і при цьому у вас великі статки й солідне місце в суспільстві. На кого полюватимете? Зрозуміло, що не на зайців. VIP-мисливців приваблює здобич, недоступна для простих смертних, — тварини, занесені до Червоної книги. Одним з найпрестижніших об'єктів такого «царського полювання» є зубр. Причому робити це можна цілком легально. Тому організації «Екоправо-Київ» та Київський еколого-культурний центр б'ють на сполох — через недосконалість нашого законодавства «червонокнижних» зубрів у країні незабаром може взагалі не залишитись. Поголів'я цих красенів за роки незалежності скоротилося вдвічі — з 659 до 300.

Депутати Львівської обласної ради спробували заборонити «російськомовну попсу». Утім після тривалої дискусії вирішили «рекомендувати Львівській міській раді популяризувати українську музику та обмежити звучання іноземної музики в закладах харчування та дискобарах Львова».

Як уже повідомляла «УМ», двоє наших співвітчизників були поховані в Таллінні, серед інших радянських вояків, у братській могилі біля пам'ятника Воїну-визволителю, який із таким скандалом спробувала перенести естонська влада. Минулого місяця уповноважена Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова звернулася до міністра закордонних справ Арсенія Яценюка з вимогою перевірити дії естонської влади на відповідність нормам міжнародного права й з'ясувати, чи не можна повернути в Україну останки бійців-полтавців Олени Варшавської та Степана Хапікала.

Епоха вакханалії з цінами за парковку на вулицях столиці, здається, добігає свого кінця. Не секрет, що за останні роки «залізних коней» у Києві значно побільшало, відтак на їх паркуванні почали робити досить непоганий бізнес. Ось тільки прайси на те, аби залишити свій автомобіль десь на узбіччі дороги, з незрозумілих причин стали вже аж занадто різними і досить високими — від двох гривень і подекуди до десяти за годину.

Останніми роками у пасажирів маршруток, трамваїв, тролейбусів та метро з'явилася нова «забавка». До традиційного падіння групи пасажирів на одного під час раптової зупинки та ритмічного тупцювання по чужих ногах під час руху додалося мобільне «завантаження» салону. З чужих розмов по телефону пасажир може дізнатися, що чиясь кицька третій день не може сходити в туалет, що якийсь хлопець зраджує своїй дівчині з Люсею, Дусею і навіть Васею, а якась жінка просто вмирає, так хоче зустрітися зі своїм «солоденьким негідником»...

Інтелектуальне кіно в сучасному прокаті — явище стабільно рідкісне. Настільки, що, завдяки потужній домінанті голлівудських стрілялок, яка надійно заволоділа нашим широким екраном, його можна просто не розгледіти. А тому спеціально повідомляємо для небайдужих: сьогодні в кінотеатрі «Київ» розпочинається фестиваль картин Інгмара Бергмана.

Меломани і неформали, хлопці та дівчата у вишиванках, представники телеканалів та друкованих ЗМІ почали збиратися на пісочку Труханового острова, саме навпроти річкового вокзалу та фунікулеру, ще з п'ятої вечора. Спочатку слухачів-глядачів «розігрівали» Лірник Сашко та Катя Чілі. Молодь попивала пиво і брала участь у конкурсах. Дівчата носили воду з Дніпра на швидкість, хлопці змагалися у поїданні вареників.