Побудь, мій Боже, отут, зі мною,
У цьому полі, у розпал бою.

Над Полтавським краєм зорі ясно сяють,
Україна в серці нашім назавжди.
І Дніпро величний нас благословляє —
Слава Україні! Слава навіки!

Упродовж місяця (23, 24, 30 грудня та 5, 12, 13, 19, 20 січня) у Національному музеї історії України (великому сірому палаці біля Пейзажної алеї, а офіційно на вул. Володимирська, 2) проходитимуть спеціальні дитячі програми «У пошуках Різдвяного дива».

На четвертий рік війни з Московією замаячили на горизонтi вибори Президента і до Верховної Ради. ЗМІ час від часу показують рейтинги основних можливих висуванців і їхніх партій, а висуванці ті самі, давно знайомі.

Українські глядачі добре пам’ятають цього чоловіка з копицею сивого волосся, з хитрувато примруженими очицями з передач Савіка Шустера чи «Свободи слова».

Чомусь нагорі піраміди
вигулькує щось тьмяно-блякле,
хоча в синьо-жовтій хламиді...
Й радіємо ми з переляку.

Чому так відбувається? Тому що у київських історичних будівель є власник (яке-небудь чергове ТОВ), але немає господаря. Господарем же мало б бути місто, в особі, зокрема, його мера. Але той надто захопився фрейдівською похвальбою розмірами, тому все довкола й горить синім полум’ям.

Хохол... Це слово — на язиці кожного московита, в газетних статтях, виступах, написано на парканах і навіть якось випадково трапилась московська газета, де назву нашої Руси-України означили як Хохландія.

Із цих слів починається майже кожен виступ наших можновладців. І не має значення, що це переконання — фальш або ж пристосуванство до певних обставин. Головне тут — «глибоке переконання».

Не хились, не журись,
як у лузі червона калина.