Ірину Вишеславську–Макарову важко назвати українським живописцем, адже більшу частину часу проводить у Європі. Її картини зберігаються у 29 музеях світу, хоча художниця народилася у Києві, закінчила Київський художній інститут і «на 40 відсотків» мешкає в Україні. До 24 лютого у Національному художньому музеї України проходить її виставка «Мандри у просторі часу».
Ви знаєте, чим займаються сучасні українські філософи? Я теж не знаю. Спеціальність така ніби є, дипломи видають, інститути і кафедри функціонують, а якогось більш–менш помітного масиву сучасної філософії — катма. Чи то мислення перетворилося на найменш потрібний суспільству продукт, чи то культурні та політичні процеси у нас настільки аномальні, що фаховому філософу доводиться лише безпорадно плямкати ротом.
У ці зимові дні 90 років тому, після затримки під Крутами, Київ окупували російські більшовики. Столицю УНР муравйовці буквально затопили у крові тисяч городян, було вбито і Київського митрополита Володимира. Маловідомий факт: 9 лютого (27 січня за старим стилем) 1918 року в столиці загинули відомі українські генерали Яків Гандзюк та Яків Сафонов. Знаючи про наближення більшовиків до Києва, вони поспішали сюди, щоб отримати вказівки від керівництва Центральної Ради й узяти участь в обороні столиці. Але не знали, що цієї ж ночі урядовці УНР у паніці втекли з Києва, кинувши армію напризволяще. Заметільного ранку за шість кілометрів від столиці генеральське авто стало легкою здобиччю кулеметної застави більшовиків. «Братва, до нас генерали–мазепинці потрапили!» — радісно вигукували балтійські матроси. Вже підвечір генерали Гандзюк та Сафонов мужньо прийняли смерть...
Порівняно з боєм студентів під Крутами, цей епізод українсько–більшовицької війни 1917—1921 рр. фактично залишається білою плямою історії, а кілька публікацій істориків та відомих колекціонерів у пресі, які досліджували останній день генералів та долю їхніх нащадків, — не дає загальної картини, громадськості й досі мало що про це відомо. «Україна молода» вдячна прес–центру УСБУ в місті Києві за надання узагальнюючого матеріалу Олега Шевченка про останній день генералів УНР і їхнє незаслужене забуття сьогодні. Співробітник СБУ при підготовці статті враховував не лише розвідки окремих дослідників та нащадків героїв, а й цікаві архівні документи.
Анджеліна Джолі з Бредом Піттом (скорочено — Бреджеліна або Джоліпітти) знову опинилися в центрі уваги «жовтої» преси. Не встигло вщухнути обговорення слів брата Енджі, який розповів, що акторський тандем планує всиновити чергову дитину — швидше за все, дівчинку з Африки, як світ шоу–бізнесу сколихнула ще «гарячіша» новина. Одразу кілька американських видань повідомили, що Джолі вагітна, причому двійнятами!
Якщо у вас не складаються справи на «особистому фронті» (кинула дружина, зрадив коханий абощо), вам треба у зв’язку з цим присвятити один–два дні рюмсанню в подушку, а з роботи не відпускають — зверніть увагу на досвід Японії. Там уже з’явилися щиросердні фірми, які надають своїм працівникам оплачені відпустки у зв’язку з «розбитим серцем».
— Я купив сухарики зі смаком цукру!
— Дурню, це цукор–рафінад!
Минулого уїк–енду за океаном відбувся черговий, 56–й за ліком, «Матч усіх зірок» НХЛ. Найкращі майстри найшвидшої у світі гри, яких шляхом голосування визначили вболівальники, цього разу з’їхалися до Атланти. Щоправда, не всі фаворити опитування змогли взяти участь у гала–шоу. Зірковим форвардам — Хенріку Зеттербергу, Сідні Кросбі й Дені Хітлі — на заваді стали травми, а воротарі Мартін Бродо й Роберто Луонго відмовились через сімейні обставини. Зауважимо також, що цього року «Олл старз» обійшлися без українців (раніше, бувало, викликали Олексія Житника).
Нинішній рік — через наявність у календарі Олімпійських ігор — для спортсменів особливий. Тож, аби підготуватися до серпневих баталій у Пекіні як слід, представники літніх видів спорту виходять із відпустки в розпал зими.
Ніщо не мобілізує українську свідомість так, як безпардонні нападки всілякого роду україножерів, що жирують на шиї українського народу за часів реальної демократії Ющенка не згірш ніж за часів правічного Щербицького. Невже справедливість, про існування якої впродовж останніх років голосила Юлія Тимошенко, полягає в тому, що плювання в душу України та українців є своєрідним «бонтоном» серед усілякої продвинутої шушери, котра мало того що добре піднакралася в часи Кучми, так її ще тягне промалюватися як не в колах інтелектуалів — ну то в тусовках усілякого самозваного дрантя, де за десять штук баксів тобі легко прималюють доктора чи недополковника. Ну припідлополковничився собі — то сиди нишком. Але є така невиліковна хвороба — марнославство, і аби пригасити її напади, яких тільки прийомів з арсеналу «синього злодюжки» не застосовує хворий.
