Міністр культури і туризму України Василь Вовкун на Стрітення (15 лютого) стрічався із керівниками обласних управлінь культури, державних мистецьких закладів, директорами бібліотек, музеїв, заповідників, хорів, капел тощо на розширеній колегії МКТ. (Якщо врахувати, що на Василя — 14 січня — він зустрічався в Українському домі з вітчизняною мистецькою елітою, можна вирахувати, коли буде наступний публічний вихід міністра у світ). Доповідь пана Вовкуна мала прояснити стратегічні напрями і можливі галузеві реформи в культурі, які необхідні насправді і в очікуванні яких на два місяці притихла культурна галузь, не маючи жодної інформації хоча б зі ЗМІ про плани міністра.

Почну з аксіоми: історія України не була історією суто самих етнічних українців. Чи багато знають сьогоднішні українці про Кримський ханат? Боюся, що досі головним джерелом формування стереотипів (доволі негативних) є відповідні уривки з давніх дум, почуті колись на уроках української літератури, та ще екранізація роману Сенкевича, де татари постають як люті варвари й безжальні убивці.

Офіційна назва розташованого на околиці Калуша приватного підприємства — «Механік», проте сам засновник жартома називає його «ЙОК» (від перших літер свого імені та імен офіс–менеджера Олі й водія Колі, яких він першими взяв із собою з «потопаючого» «Карпатнафтомашу» — колишнього флагмана «Союзнафтопрому»).
Починався «Механік» кілька років тому з верстата й одного найманого слюсаря. Тепер продукція цього приватного підприємства відома не тільки на теренах СНД, а й — у Польщі та Німеччині. Працівники цеху тут мають найвищу в Калуші (можливо, й на Прикарпатті) зарплатню — в середньому близько 3,5 тисячі гривень у місяць. Причому отримують її не в конверті, а цілком офіційно, в «супроводі» усіх передбачених законодавством податків і відрахувань. Власне, з цієї нетипової для вітчизняного приватного бізнесу соціально–економічної позиції й розпочалася наша розмова з 58–річним Йосипом Андрухівим.

Турнір «Зірки жердини», який щороку в середині лютого відбувається в Донецьку, має неабияку вагу в усьому спортивному світі. Адже тут, як правило, на сектор Палацу спорту «Дружба» виходять найсильніші стрибуни у світі. Звідси й вражаюча арифметика: за 18 турнірів, проведених у Донецьку, встановлено вісім найвищих світових досягнень! «Такої кількості світових рекордів не має у своєму літописі жоден із подібних турнірів, — відзначив напередодні чергового старту незмінний організатор змагань, уславлений рекордсмен, президент НОК України Сергій Бубка. — Я пам’ятаю свій вдалий стрибок у Мальме — там шведи побачили світовий рекорд уперше за 25 років. А донеччани мають змогу спостерігати це майже щороку».

Українська класика видається чим далі більше і краще. Саме у цій номінації — три претенденти на Гран–прі книжкового сезону 2007. Хто — узнаємо 3 березня на урочистій церемонії вшанування лауреатів

Спочатку Харків, потім Москва. Вперше за останні три роки відомий дизайнер одягу Костянтин Пономарьов влаштував прем’єрний показ нової колекції не в одній зі столиць, а в рідному місті, пропагуючи тим самим популярний нині місцевий бренд «Модно жити в Харкові». На закритій вечірці на 600 гостей модельєр продемонстрував моделі, навіяні кінематографічними образами раннього Антоніо Бандераса у фільмах іспанського режисера Педро Альмодовара.

У цих бандитів була воістину звіряча інтуїція. Завдяки їй вони відмовлялися від здійснення злочину там, де їх очікувала можлива небезпека. Маючи у своєму розпорядженні чималі гроші, бандити спокійно жили в чужій країні. Однак, попри все, співробітники Головного відділу боротьби з організованою злочинністю і корупцією Одеського облуправління СБУ виявили ретельно законспіровану банду, затримали її членів і, зібравши переконливу доказову базу, довели справу до суду, що виніс обвинувальний вирок.

Вражає, що ніхто з дорослих у школі села Олишівка неподалік Чернігова не звернув на підозрілого «лікаря–терапевта» уваги, натомість тривогу підняли самі школярки. Дві третьокласниці прибігли додому і розповіли батькам, що в школі з’явився дивний лікар. Він трохи походив подвір’ям школи, уважно придивляючись до дітей, а потім відібрав трьох дівчаток і запропонував їм пройти з ним «на обстеження», бо, мовляв, він запідозрив у них «пташиний грип». Ще й показав малечі якийсь папірець, де зазначалося, що він є «врачом торапевтом» (мовою оригіналу). Але по дорозі «на обстеження» дівчатка передумали «лікуватися» і почали розбігатися від дяді–лікаря. Двом вдалося. А одну чоловік в останній момент схопив за рукав і не відпустив...

Укази Президента, соціальна реклама і збільшення розмірів фінансової допомоги прийомним сім’ям таки викликали в країні моду на усиновлену дитину. Українці стали набагато частіше брати на виховання сиріт. У Харківському регіоні невдовзі почне працювати навіть спеціально створена комісія, яка спробує вирішити подальшу долю інтернатівських закладів, адже дітей тут із кожним роком стає все менше. Директори останніх кажуть, що сиротинцям наразі справді потрібні нові штатні розклади, але радять у процесі чергового реформування не вихлюпнути з водою дитину.

Байка про «даремну загибель у бою під Крутами трьохсот гімназистів і студентів», нібито не навчених навіть поводженню зі зброєю, з’явилася ще за часів Української Центральної Ради, для зменшення довіри й поваги до української влади. Цю байку рік у рік переписують «кабінетні» вчені й творці шкільних підручників. Що ж насправді відбулося під Крутами? Над цим питанням працював Науководослідний інститут українознавства при Міністерстві освіти і науки України (директор — Петро Кононенко). Доктор історичних наук, керівник відділу міжнародних відносин Інституту Володимир Улянич у рамках проекту «Українці у світовій цивілізації і культурі» проаналізував документи і літературу з цього питання, свідчення стареньких очевидців бою та їхніх родичів, дані вперше здійснених археологічних розкопок. Результати дослідження вчений опублікував у книзі «Правда про бій під Крутами. Січень, 1918 рік. Приватне розслідування», яка має вийти друком цього року у видавництві «Лицар».