У Криворівні особливо гостро відчувається доторк до небесного. Можливо, тому що це село високо в Карпатах, а може, що настоятелем тутешньої церкви є протоієрей Української православної Церкви (КП) Іван Рибарук, який дбайливо опікується духовним життям краю — і журнал видає, і програму на місцевому радіо веде, і конференції й творчі зустрічі організовує. Отець Іван продовжує і розвиває традиції своїх попередників, які служили в храмі Різдва Богородиці, де бували Іван Франко, Михайло Грушевський, Леся Українка... Останнім часом у Криворівні кілька разів на рік «неофіційно» і, як правило, спонтанно, відбуваються братські духовні зустрічі православних, католиків і греко–католиків.

Цього року вступ до всіх вищих навчальних закладів, незалежно від форми власності, здійснюватиметься тільки за результатами зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) знань випускників шкіл. Якщо минулого року воно лише проходило «обкатку», то цьогоріч ЗНО є обов’язковим для всіх, хто хоче здобути вищу освіту, незалежно від того, коли людина закінчила середню школу — цього року чи давніше. Про особливості цьогорічного зовнішнього оцінювання розповідав учора міністр освіти Іван Вакарчук.

— Володимире Олександровичу, ви — голова Комітету ВР із питань культури. Як ваш комітет ставиться до погроз кінотеатрів страйкувати через вимогу дублювати фільми українською?
— У законі про кінематографію питання дублювання фільмів врегульоване давно. Але раніше його «не помічали». Рішення Конституційного Суду вилило на більшість із них відро холодної води, адже ні психологічно, ні технологічно вони не готові до того, щоб виконувати цей закон. На жаль, свого часу Україна «проспала», не налагодила прямого контакту з виробниками іноземного кіно, і тепер усі фільми з Америки, Європи тощо йдуть до нас через Росію. Відповідно, вже дубльовані російською. Для наших прокатників це було вигідно, адже не треба витрачати кошти на дублювання. Тому, замість виконувати рішення КС, їм легше зараз підняти на страйк Крим, Донбас, Одесу.

На борцівський килим Володимир потрапив випадково. Секцію дзюдо, з якої розпочав свою спортивну кар’єру майбутній чемпіон, закрили. Тож, приставши на пропозицію «класиків», які тренувалися з дзюдоїстами в одному залі міста Молодогвардійськ Луганської області, десятирічний хлопчак почав опановувати ази одного з найдревніших видів спорту. На татамі йому подобалося просто дуріти й перекидатися. Так Володя Шацьких і «докотився» до золотої медалі на світовій першості...

Учора Володимир Путін давав останню за свою президентську кар’єру прес–конференцію, на яку зійшлося 1364 журналіста. Але ж «пісня не розлучиться з тобою»: екс–президент планує лишитися при владі, стати за спиною свого «спадкоємця» Медведєва. Цікава навіть така обставина: днями було заявлено, що він, уже пішовши з президентської посади, має намір взяти участь у бухарестському саміті НАТО, запланованому на квітень.

Його життя можна було б назвати втіленням американської мрії: звичайний мігрант з повоєнної Європи, яких до США прибувало тисячі, за кількадесят років здобув поважний соціальний статус, значні матеріальні статки і включився в активну громадську роботу. Звісно, Америка дала можливості реалізувати себе. Але чи був би використаний цей шанс, якби не насичене минуле Омеляна Антоновича: ОУН, польські в’язниці, арешти гестапо і табір Заксенхаузен. Омелян Антонович жив і працював з людьми, які для нас уже стали історією, — Андрей Шептицький, Роман Шухевич, Степан Бандера, Іван Багряний. Це вже імена з минулого століття. А от Антоновичу пощастило переступити рубіж віків. Зараз йому 94 роки.

Цього дня, за Святим Писанням, сліпий старець Симеон стрів у храмі Спасителя. На 40–й день після народження Марія з Йосифом принесли дитятко до Єрусалимсь­кого храму. За Мойсеєвим законом, первістка годилося посвятити Богові. У храмі саме був 360–літній Симеон, якому Дух Святий обіцяв не мати смерті, доки не побачить Христа. Старець узяв Немовля на руки і, прозрівши, мовив: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по слову Твоєму з миром: бо виділи очі мої спасення Твоє, яке Ти уготовив перед лицем усіх людей...»

Життя — дивна річ. Воно ховається за тоненькими лініями на людських долонях, у рисах обличчя та в думках. І зовсім не дивно, що людина споконвіку намагається розгадати таємничі знаки і дізнатися про своє майбутнє.
У пошуках відповіді на запитання «Що?», «Де?», «Коли?» люди нерідко звертаються до тих, хто «читає» лінії рук. Та чи знають наївні «шукачі», до кого насправді вони йдуть і чи можна передбачити майбутнє по руках?
Згадки про хіромантію зустрічаються ще в текстах ранньої індійської культури. Тоді її вивчали браміни. У середні віки хіромантія стала досить популярною наукою чи не в усіх європейських столицях і була визнаною навіть університетськими вченими. У ХХ столітті розвиток технологій призвів до того, що людство почало відмовлятися від традицій та знань минулого, отож і хіромантія з серйозної науки перетворилася на забаву.

Першим від Мадонни постраждав ветеран японського кіно Йоші Ямада. Його фільм «Кабей» відкривав день на Берлінале, і на прес–показі у величезному залі було аж надто мало журналістів. Та й ті доволі швидко потягнулися до виходу — їх чекала Мадонна, її дебют, її народження як режисера у картині під назвою «Бруд і мудрість / Filth and Wisdom». Фільм показали в одній із головних фестивальних програм — у «Панорамі».