Двадцять років тому, 15 лютого 1988го, останній радянський підрозділ по дорозі додому перетнув афганський кордон. Відтоді ця дата офіційно вважається днем виведення військ з Афганістану, а отже — днем закінчення майже дев’ятирічної війни. За сумною статистикою, в Україну з неї не повернулися 3360 чоловік, ще понад вісім тисяч зазнали поранень. Гинули здебільшого чоловіки, але в афганському мартиролозі зустрічаються й жіночі імена. Серед них — ім’я Тані Врублевської, яка добровільно зголосилась до Афгану, а повернулась на Батьківщину в «чорному тюльпані».

Автором такого незвичайного транспорту є скромний винахідник, киянин Володимир Хахель. Механік за освітою, він вирішив подарувати гранд–велосипед найвищій людині світу, житомирянину Леоніду Стаднику. Ще влітку в ефірі одного з телеканалів Стадник розповів про мрію мати велосипед, адже «магазинні» для нього замалі. Тож конструктор не полінувався і за чотири місяці за допомогою водопровідних труб, дитячого велосипеда і покришок власноруч сконструював найбільший в Україні «ровер».

Днями Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко вкотре підтвердила свої плани терміново приватизувати низку великих українських підприємств. Фахівці б’ють на сполох: до переліку потрапили стратегічні об’єкти, що мають безпосередній вплив на безпеку країни. Яскравий приклад — харківський «Турбоатом».
Власне кажучи, привид аукціонного молотка над ним витає вже так давно, що боротьба з цим безтілесним, але загрозливим духом стала для підприємства замалим не частиною високотехнологічного виробничого процесу. Пам’ятається, відбивали атаку і дрібних прохіндеїв, які прагнули відкусити від акціонерного пирога по маленькому шматочку, і великих гравців енергетичного ринку, що за протекції столичних управлінців готові були проковтнути одразу все заводське господарство за ціною престижної іномарки. Досі ніби щастило — до чужих рук відпливло лише 25 відсотків акцій. І ось на тобі, нова проблема. Причому несподівана і скандальна.

12 лютого у кав’ярні «Бабай» подружжя Дяченків презентувало роман «Мідний король», уперше за всю їхню літературну кар’єру виданий спочатку українською. До цього у них вийшло більше 20 романів рідною мовою, але після того, як їх презентувало видавництво «Ексмо» російською. Цього разу український переклад Якова Житіна випередив російське видання на кілька місяців. У 1999 році, коли ведучий «Свободи слова» Андрій Куликов працював на Новому каналі, він пообіцяв у прямому ефірі з’їсти «Секрети домашнього консервування», якщо Дяченки спершу виходитимуть українською. Дочекалися. Та кулінари залишаться з рецептами, адже умови закладу змінено — Куликов пішов із Нового каналу. Інакше б бідоласі довелося добряче попрацювати щелепами.

Позавчора в Остерзунді відбулася «екзотична» змішана естафета, яка не входить до олімпійської програми: свої квартети — по двоє чоловіків і жінок — виставили 19 країн. «Сильна» стать бігла по 7,5 км, «слабка» — по 6 км. Перший етап головний тренер «синьо–жовтих» Євген Колупаєв довірив стабільній снайперці Оксані Яковлєвій, компанію їй склали Лілія Єфремова і два Олексії — Коробейников та Айдаров. Не найсильнішим складом виступали й лідери естафетних перегонів — німці та росіяни. Проте нашим резервістам з їхніми не зрівнятися. Головні «ударні» сили на трасу кинули шведи й білоруси.

Три роки тому, після здобуття в Гельсінкі звання абсолютного чемпіона світу з пауерліфтингу в жимі лежачи, Віталій в інтерв’ю «Україні молодій» захоплено розповідав про свої амбітні спортивні плани, зокрема про намір відкрити власну спортивну школу пауерліфтингу на Прикарпатті.

З’явитися на обкладинці видання «Спортс іллюстрейтед» — це вершина кар’єри для кожної моделі. Адже і в календар, і в журнал з однойменною назвою потрапляють фото лише найуспішніших і найкрасивіших манекен­ниць світу. Причому «дистрофіків», які успішно світять кістками на подіумах, туди не беруть — лише дівчат із підтягнутими, але «апетитними» фігурами.

Оптиміст — це людина, впевнена в тому, що, якщо бутерброд намастити маслом з обох боків, він узагалі повисне в повітрі, так і не збагнувши, на який бік падати.
Песиміст же переконаний, що, впавши на підлогу, бутерброд підскочить і ляпнеться вдруге, але вже іншим боком.

Американські вчені виявили ділянку мозку, що відповідає за емоційну складову морально–етичних оцінок. Виявляється, що пацієнти з двосторонніми ураженнями вентромедіальної префронтальної кори головного мозку (ВМПК) при рішенні складних моральних дилем керуються лише своїм розумом, тоді як у здорових людей важливу роль у цьому відіграють емоції. Відомо, що згаданий відділ мозку здійснює емоційну оцінку сенсорної інформації, яка потрапляє в мозок, особливо тієї, що має «соціальне» забарвлення. Так, наприклад, «піддослідні» пацієнти не побачили різниці між убивством, яке здійснюється заочно (наприклад, шляхом натиснення кнопки) і вчиненим власноруч, тоді як здоровим людям така різниця видається величезною. Чудово розрізняючи добро і зло на свідомому рівні, такі пацієнти не здатні до співчуття і не знають, що таке почуття провини. ВМПК також регулює емоційні реакції організму (наприклад, прискорення пульсу при погляді на фотографію, яка зображує чиїсь страждання).