Великий піст — найважливіший і найдавніший з усіх багатоденних постів. Це своєрідна підготовка до найбільшого християнського свята — Святої Пасхи (Великодня).

Протягом сорока днів, що відводяться для цього, люди мають відмовитись не лише від їжі тваринного походження, а й від усіх спокус, розваг та веселощів.

Ісус Христос був розп’ятий на хресті за наші з вами гріхи і воскрес задля нашого спасіння. Саме тому день Його Воскресіння вважається чи не найважливішим днем у всій історії людства, до зустрічі якого люди мають готуватись з хвилюючими перед­чуттями та молитвою в серці.

У Казахстану є нафта і газ, в України — бажання купувати все це і транспортувати в Західну Європу. На цьому, здебільшого, і базується наше стратегічне партнерство. Поки що — потенційне. Адже мало можливостей для реалізації цих зустрічних бажань використано. Під час українсько–казахстанського бізнес–форуму, який позавчора відбувся в Астані в рамках офіційного візиту Президента Віктора Ющенка, лідер Казахстану Нурсултан Назарбаєв запевнив, що його країна «має потенціал та бажання збільшити поставки нафти та газу в Україну».

«Газпром», як визнають навіть у Росії, вперше у своїй історії програв — українській владі. Після психологічного тиску, гострих заяв, звинувачень російська сторона все–таки відкрила вентиль на газовій трубі, а компанія–монополіст сіла за стіл переговорів із непокірним «Нафтогазом». Хоча Україна залежить від російського газу, але й ця держава також не обійдеться без нашої газотранспортної системи та підземних сховищ. До слова, технічні експерти вже давно твердили: Росія не має змоги надовго перекривати постачання газу. Оскільки зупинити його видобуток неможливо, а сховища для зберігання у східного сусіда маломісткі і вщерть заповнені. Залишається тільки одне — спалювати національне багатство.

Цього року організатори плідніше попрацювали над експозицією. Вперше у Києві представлено роботи генія українського бароко майстра Пінзеля, які надав «Великому скульптурному салону» Герой України, директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький. При перевезенні скульптури зайняли цілий вагон. На минулорічному салоні були презентовані лише роботи його учнів. В «Українському домі» Пінзелю надано весь перший поверх.

Досі Тижні франкофонії в Україні мали академічний характер, тобто розумний, але нудний і, відповідно, адресовані були вузькій науково­студентській аудиторії закоханих у все французьке. Цьогоріч Тиждень набуде нового формату — і широкими кроками піде в маси по всіх фронтах України. Тут і фестиваль «Територія кіно» (Київ, Львів, Одеса, Дніпропетровськ, Харків), і міжнародний фестиваль студентських театрів (Дніпропетровськ, 20—22 березня), конкурс фільмів кишенькового формату (16 березня, галерея «Я», Київ), конкурс франколюбів на радіо «ЕраFM» із шансом виграти тижневу поїздку до Парижа, зустріч з Андрієм Курковим та його перекладеним французькою романом «Пінгвін», опера «Кармен» за участі викладачки вокалу Національної консерваторії в Парижі Ізабель Гійо (партія Кармен) та Жака­Грега Белобо (бас­баритон, який нині виступає в Дрезденській опері, виконає партію Ескамйо) (20 березня, Київська опера, 19.00), і навіть форум із працевлаштування (19 березня, 10 — 18.00, Київська «Політехніка»).

Режисер Андрій Білоус має репутацію такого собі пілігрима столичного театрального простору. Будучи власником престижної «прописки» в Київському театрі драми і комедії, він не відмовляє собі в задоволенні ставити вистави на інших сценічних майданчиках («Закохана витівниця» у ТЮГу, «Украдене щастя» та «Жінка в пісках» у «Сузір’ї», «Ріверсайд драйв» та «Навь» у театрі «Ательє16»...) Донедавна одним із найпровокативніших спектаклів у столичній театральній афіші вважали Білоусові «Небезпечні зв’язки», які Андрій поставив у Театрі драми і комедії на Лівому березі минулого року. Днями режисер випустив «Лоліту», створивши конкуренцію у провокативності собі ж самому. Набоковську історію, неоднозначну та суперечливу, він ледь втиснув у чотири години «сценічного» часу. Незважаючи на таку розтягнутість, нудною цю виставу назвати складно — актори відшліфували своїх героїв до взірцевого стану, діалоги звучали переконливо, мізансцени були вибудовані грамотно, «з точністю до міліметра». Але протягом усього спектаклю не полишало відчуття, що чогось–таки цій «Лоліті» не вистачало.

...Дехто каже, задираючи носа, що бачив її на власні очі. Але поки що вона — майже таємниця. Кажуть, що минулої п’ятниці вона показалася на люди в київському кінотеатрі «Київ». Не брешуть. Державна служба кінематографії України і Міністерство культури Естонії презентували того дня український художній фільм «Прикольна казка», створений студією «Інтерфільм».

Видатному педагогу та письменнику Антону Макаренку в березні виповнюється 120 років. Старше покоління напевне пам’ятає його «Педагогічну поему», що свого часу була надзвичайно популярною книгою. Молодші пригадають прообраз директора у не менш відомому колись фільмі «Республіка ШКІД»... А наскільки важлива для нас, сьогоднішніх, його педагогічна спадщина?

Той день для мешканців будинку №49, що по вулиці Лесі Українки в Луцьку, міг стати справді чорним. В обідню пору в під’їзді будинку почувся різкий запах газу. Працівники аварійної служби «Волиньгазу», що оперативно прибула на цей виклик, були шоковані: в одній із квартир господар сплутав газову трубу з... водопровідною і відрізав її «болгаркою», завбачливо перекривши... воду по «стояку».

Корені конфлікту, що виник між сільською громадою Боричівки та Теребовлянською райрадою, тягнуться ще з 60–х років минулого століття. Саме тоді було розформовано сільраду цього приміського населеного пункту, а його приєднано до міста Теребовлі. Поки існували Союз і відповідна система, особливого дискомфорту від цього селяни не відчували, а от після здобуття Україною незалежності все почало змінюватися. Теребовлянська міськрада, постійно відчуваючи брак коштів, почала все більше забувати про свою частинку у вигляді колишнього окремого села. Відтак воно, переставши офіційно бути селом, але так і не ставши реально міською територією, дедалі більше занепадало.