«...Карфаген має бути зруйнований!» Навряд чи консул Катон Старший, завершуючи такими словами свої пафосні промови в римському сенаті, міг припустити, що їм судилося стати пророчими. Але жорсткий вердикт оскарженню не підлягав: заздрість до торжества успіхів інших, зодягнена у форму нескінченних військових походів і запеклих битв, перетворила колись могутню державу на купу каміння. Від прекрасного Карфагена, що сім століть возвеличувався над блакиттю Середземного моря, залишилися жалюгідні руїни. І навіть землю, на якій стояло могутнє місто, було наказано посипати товстим шаром солі...

Слідом за трьома бронзовими медалями наших представниць син­хронного плавання в Ейндховені дуже швидко почали збирати нагороди наші плавці й стрибуни у воду. У середу наші чоловіки отримали по одній медалі різного ґатунку.

Вільям Стюард Хальстед, відомий американський хірург, який жив на початку ХХ століття, категорично відмовлявся, незважаючи на величину запропонованого йому гонорару, допомогти пацієнтові, якщо той не вірив в успіх операції. «Хворі, які сумніваються у своєму одужанні, часто помирають, незважаючи на найкращі опіку і лікування. Буває і навпаки. Стан здоров’я хворого, в якого, здавалося б, уже немає жодних шансів, раптово і цілком несподівано для лікарів починає поліпшуватися», — так Хальстед пояснював свою позицію. Про те, наскільки велику роль відіграє психіка в поверненні хворого до життя, відомо здавна. Вже протягом століть засвідчує свою успішність застосування плацебо, тобто абсолютно нейтральної для організму субстанції, яка призначається пацієнтові як ліки. Проте лише віднедавна західноєвропейські лікарі визнали терапію плацебо офіційним методом лікування.

Експерти премії «Київська пектораль» оголосили імена претендентів, які можуть розраховувати на перемогу і вже купувати вечірні вбрання для церемонії нагородження. Традиційно, як і в попередні п’ятнадцять років існування «Пекторалі», догодили не всім і не кожному — кількість статуеток, зрозуміло, поступається кількості тих, хто хоче їх отримати. Але цьогорічний список фіналістів виглядає досить об’єктивно, претензій до нього значно менше, ніж було в попередні роки.

У 1937 році старанням окружної ради і міського уряду в Хусті побачила світ унікальна книжка «Хуст у Марамороші». Її автором був чех Ян Душанек. Опрацювавши дев’ять джерел угорською, чеською, німецькою та словацькою мовами, він написав понад сто­сторінкову книжку з історії Хустського замку та Марамороської жупи. На сьогодні це — єдина доступна нам капітальна праця про цей регіон.

«Я дуже не хотів зробити ще одну «Останню вечерю». Їх так багато... Та для мене остання вечеря чомусь завжди є першою. Тож бажаю всім сприймати таємницю останньої вечері в такий спосіб», — пояснює митець. Декілька років тому Олександр Оверчук отримав замовлення з Росії, з католицького храму «Останньої вечері» у місті Ростові–на–Дону. Над вівтарем і розбудовою всієї вівтарної частини працював три роки. Каже, що кожен скульптор міг би позаздрити йому. «Зрідка така нагода випадає. Дехто за все життя не робить 13 скульптур.

Узяти участь у затриманні «перевертнів у погонах» лінійного відділення міліції залізничної станції Сімферополь «Україні молодій» запропонував міністр внутрішніх справ Юрій Луценко під час робочої поїздки до Криму. «Уявіть собі, вони затримали людину, побили, подумали, що вбили чоловіка, й викинули за містом у лісосмузі, а той опритомнів на снігу й прийшов до нашого підрозділу внутрішньої безпеки й написав заяву», — розповів Юрій Віталійович.

Вівторок виявився успішним для «вовчих» команд. Щоправда, якщо перемога хокейних «вовків» із Казахстану над українським «Соколом» принесла їм вихід до наступного кола змагань, то баскетболісти «Києва», попри виграш у польського «Турова», до «фіналу восьми» Кубка УЛЄБ не пробилися. Виною цьо­му стала домашня поразка тижневої давнини з різницею в 12 очок.