Україна і Польща не випустять зі свої рук право на проведення футбольного чемпіонату Європи. І уряди наших держав, об’єднавши зусилля для того, щоб виконати всі вимоги УЄФА, також прямуватимуть до Євро–2012 однією командою. Хоча для початку таки розділяться на дві — футбольні.

Монополіст хлібопекарського ринку столиці ВАТ «Хліб Києва» висунув Київміськдержадміністрації ультиматум: негайно «відпустити» ціни на хліб, оскільки виробництво пройшло вже всі межі рентабельності зі знаком «мінус». Водночас пекарі звернулись до уряду з вимогою припинити регулювання цін на хлібопродукти, особливо ціни на так звані соціальні сорти. Невиконання вимог може призвести до дефіциту хліба в Києві, а то й узагалі до його зникнення зі столичних прилавків, попереджають хлібовиробники. Вже зараз обмежено на 30 відсотків вивіз хлібобулочних виробів за межі столиці.

Українському флоту далеко до американського — і за кількістю, і за якістю, і за габаритами суден та умовами служби. Наші моряки відповідають: кількість і габарити — не голов­не, бо ж і завдання різні, а над якістю й умовами — працюємо. На другий день після відкриття українсько–американських морських навчань «Сі Бриз–2008» журналістам запропонували відвідати американський ескадрений міноносець «МакФол» та український корвет «Луцьк», які в очікуванні активної фази навчань відпрацьовують базову підготовку в Одеському порту, діляться досвідом один з одним та колегами ще з 14 країн–учасниць навчань.

Нового світового рекорду в стрибках із жердиною у жінок чекали майже три роки. Після двох національних досягнень США у виконанні Дженіфер Стучинськи — 4,90 і 4,92 — світ заговорив про можливе «завершення епохи Ісінбаєвої». Сама ж Олена до подібних висловлювань ставилася спокійно. Мовляв, колись чимало чоловіків стрибали на 6 м, а наблизитися до рекордів Сергія Бубки так нікому й не вдалося.

Давньоруські стінописи XII століття прикрашали собор аж до його руйнування в 1937 році. Зідрані зі стін і викинуті більшовиками на смітник фрески певний час зберігалися на території Софії Київської. А в 1940 році були вивезені фашистами до Німеччини. Під час перемовин між Радянським Союзом і Німеччиною святині Михайлівського Золо­товерхого передали до Росії — у державному Ермітажі Санкт–Петербурга вони збе­рігалися аж до останнього часу, коли вони нарешті повернулися додому. Цьому передував тривалий переговорний процес між Росією та Україною ще за президентства Бориса Єльцина, а потім і за Володимира Путіна.

Оригінальну аферистку затримали днями у Сімферополі кримські правоохоронці. Жінка лише півроку тому прибула в Україну з сонячного Узбекистану й одразу винайшла спосіб «підзаробити». Вона купувала гламурні журнали, які пишуть про світське життя відомих осіб, дивилася телебачення й зробила висновок, що може імітувати голос й манеру розмови на той час заступниці мера Києва Ірени Кільчицької.

Так склалося, що ім’я Степана Бандери стало символом для націоналістичного руху, а сам Бандера ще за життя став живою легендою. Але час від часу варто пригадувати, що людина є частиною свого роду. А у випадку Степана Бандери слід згадати про предків, які заклали патріотичний підмурівок у майбутнього Провідника ОУН, про братів та сестер, що заплатили дорогу ціну за діяльність брата, про дітей, які з дитинства пережили разом зі своїм батьком те, що випало на його долю.

У неділю в польському Сопоті, в знаменитій Лісовій опері, яка за свою історію приймала найгучніші імена світової музики (Уїтні Х’юстон, Елтон Джон, Гару, Бі Бі Кінг, Брайан Адамс) закінчився XIX фестиваль української культури. І перший закордонний український захід на моїй пам’яті, який би проходив так широко, організовано і сучасно. Яскраві афіші хорошого дизайну, які можна зустріти в костелах та на афішних тумбах у Гданську, Сопоті, грамотний прес–центр, серйозна програма, широка інформація — від звернення голови Об’єднання українців у Польщі з проханням заохочувати українців приїздити на фестиваль у газеті «Наше слово» до адресної інформації по громадах, костелах, гуртках. Такий рівень фестивалю забезпечує не тільки відпрацьована технологія — як–не–як фестиваль проходить удев’ятнадцяте, але й сприятлива економічна ситуація: в Польщі, за словами нашого посла Олександра Моцика, найбільші українські інвестиції за кордоном — понад 1 млрд. доларів. Відтак вітчизняні бізнесмени трохи інвестують в українську культуру в Польщі, та й «велика Україна» в особі Міністерства культури і туризму дала свій «пай» — адже нинішній «культурний» міністр у 2000, 2003 та 2005 роках був режисером фестивалю української культури в Сопоті.

Літній ажіотаж на українській залізниці на ці вихідні поповнився новим напрямком. Бажаючим потрапити минулого уїк–енду до Вінниці довелося докласти чималих зусиль, вистоюючи черги біля кас і буквально «вимолюючи» дивом не продані квитки у бажаному напрямку. Та це була лише перша перешкода, яка очікувала учасників і гостей міжнародного фестивалю етномузики та ленд–арту «Шешори–Подільські 2008» по дорозі на фест. Тих, хто, попри все, доїхав до берегів Південного Бугу, Вінницький залізничний вокзал зустрів величезною чергою людей, вбраних у народний одяг і «озброєних» туристичним знаряддям, які зайняли майже всю привокзальну площу в очікуванні маршруток до Воробіївки, в яку ще торік із Карпатських полонин переїхав Шешорський фест. Тож навіть за умов, що мікроавтобуси йшли один за одним, чекати на заповітне місце довелося близько години. Але й після цього пригоди не закінчилися, адже попереду на нас чекала 40–хвилинна дорога, протягом якої маршрутку тричі зупиняла міліція для перевірки документів і маршрутного листа водія, на фестивалі нас чекали безкінечна черга для реєстрації, спека, проблеми з наметами.

12 липня «червоні» вийшли з транспарантами «НАТО — геть!» до пропускного пункту на Львівщині, через який, за їхньою інформацією, мала пройти передислокація військових Північноатлантичного альянсу для участі у навчаннях «Сі Бриз­2008» на території нашої держави. Зрештою, аби не нагнітати ситуацію, військові перейшли кордон у районі іншої ПП «Шегині». А ось біля Рави­Руської не обійшлося без сутичок. Звісно, до того, що комуністи та близькі їм за ідеологією організації полюбляють влаштовувати в Криму, справа не дійшла. Однак і диктувати свої умови «праві» Львівщини довзоляти «лівим» наміру не мали.