За повідомленням сайту From-UA.com, вночі, коли стало відомо про те, що Президент подасть кандидатуру Януковича на посаду Прем'єра, «талісман» Помаранчевої революції — Параска Королюк — втратила над собою контроль й навіть намагалася повіситись. Її ледве встигли врятувати депутати від БЮТ. Удень баба Параска вже почувалася нормально, зокрема, обнімалася з Юлією Тимошенко біля входу до секретаріату Президента.

2 серпня
17:00
На зустрічі з керівництвом Верховної Ради та лідерами парламентських фракцій Президент заявляє, що загальнонаціональний «круглий стіл» не досяг своєї мети...

Дивний, дуже дивний настрій панував учора в кулуарах Верховної Ради. Ні, з «іменинниками» все було зрозуміло: «антикризові коаліціонери» та їхні симпатики з помічників і журналістів походжали павичами, обнімалися, тиснули одне одному руки й не могли (та й не намагалися) стримати сяючих, торжествуючих усмішок. І хоча, як, скажімо, «регіонал» Тарас Чорновіл, запевняли, що не мали жодного сумніву у тому, що рішення Президента буде саме таким, все ж були приємно здивовані його оперативністю. Мовляв, не думали, що почують радісну новину раніше, ніж принаймні вранці.

Уже після того як депутати Верховної Ради планували свої дії після розпуску, який очікувався позавчора близько півночі у форматі новорічного привітання, Віктор Ющенко ще раз подумав і подав на затвердження парламентом кандидатуру двічі судимого Віктора Януковича. Того самого, який два роки тому називав його «шкідливим котом Леопольдом» і який тоді давав «добро» на фальсифікацію виборів та силовий сценарій розгону Майдану. «Є можливість, по суті, з білого аркуша паперу повернутися до реалізації того, що було проголошено на Майдані, як звести два береги Дніпра до порозуміння... Сьогодні мною демонструється ще один шанс до об'єднання країни. Сьогодні Президент подає руку парламенту, йде назустріч і дає шанс. У нас є всі можливості говорити про перехід з політичної депресії до стабілізації політичної системи й економічного курсу», — наголосив Ющенко у своїй тривалій промові на сходах секретаріату Президента о другій годині ночі.

14:00
У секретаріаті Президента, в рожевій кімнаті біля кабінету глави держави починаються переговори між Віктором Ющенком та Віктором Януковичем тет-а-тет.

Новостворену громадську організацію «Антикримінальний вибір» презентував у Сумах один із її ідеологів Сергій Луценко. Брат міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, який прославився своїм гучним виходом із Соціалістичної партії на протест проти вибору Олександра Мороза, вважає, що вирішальне слово нині — за областями України. «Київський політикум загнав себе у глухий кут і не знає, як звідти вийти, — каже він. — Говорячи медичними термінами, він знаходиться в комі». Тим часом, за словами Сергія Луценка, у нас є реальна небезпека скотитися до формату держави на зразок Білорусі Лукашенка, яку визнаватимуть лише Росія та ота ж Білорусь. Сталося це передусім тому, що криміналітет «просочився» в усі сфери влади, країну роз'їдає корупція, подолати яку неможливо без участі громадськості. Тому нова організація оголосила війну політичному бандитизму, або, як сказано у її зверненні, «бандюкам-бізнесюкам», і звертається до громади зі старим гаслом об'єднання: «Разом нас таки багато!»

В очікуванні своєї долі Верховна Рада особливо не напружується. Щоправда, більшість депутатів переконані, що розпуск парламенту не світить, але при цьому визнають, що «з Банкової можна чекати всього». Але чекати бажано відпустки. Справді, народні обранці вже давно мали бути на канікулах і мирно попивати водичку в Трускавці або вигріватися на теплих пляжах Карибського моря. Що, до речі, дехто з них уже й робить. Принагідно хочеться висловити захоплення фракційною дисципліною Партії регіонів загалом і сім'ї Януковичів зокрема — «синьо-білі» нардепи, включно з Віктором Януковичем-молодшим, на пленарні засідання ходять фактично у повному складі, натомість Блок Тимошенко дотримується політичної позиції й сесійну залу ігнорує, при цьому в комітетах більшість БЮТівців працює у поті чола.

«Мені тебе завжди мало» — так, мабуть, кожен із нас може сказати про свою зарплату. І не важливо, скільки її — 300 гривень чи 10 тисяч «умовних одиниць». Бо ж грошей, як відомо, багато не буває... А якщо йдеться про наших із вами обранців, то й тим паче. Потрапляє справді незаможний політик у Верховну Раду, а там — суцільні мільйонери в шкарпетках від «Бріоні» й на машинах «від «Мерседеса», які людину в краватці за 30 грн. й людиною-то не вважають. Як тут утримаєшся від спокуси «поторгувати» своєю карткою під час голосувань за «вигідні» законопроекти? Тобто депутатів, які радо вхопилися за можливість отримувати не дві, як раніше, а всі двадцять тисяч зарплати, зрозуміти можна. Окрім, хіба що, вищезгаданих мільйонерів, які теж державними грошенятами не гребують (зазвичай роздають водіям-помічникам), хоча зайвої тисячі гривень у набитій доларами кишені й не помітять.