Восьмирічний учень міської гімназії після уроків разом з однолітками по дорозі додому завернув до скверу Перемоги. Головний об’єкт дитячої розваги у цьому сквері — легендарний Т–34 під бортовим номером «201», встановлений ще в 1944 році на честь визволення Сімферополя від німецько–фашистських загарбників і значиться у реєстрі як пам’ятник місцевого значення. Швидше за все, школярі хотіли залізти на танк, але несподівано одна з важких мармурових плит, якими облицьовано п’єдестал пам’ятника, відвалилась від основи і впала на хлопчину. Випадкові перехожі визволили його з–під завалу і негайно викликали карету швидкої допомоги.

Ось і минули перші два тижні з початку нового навчального року. Теперішні школярі та студенти разюче відрізняються від своїх «колег», якими ті були років десять тому. Й не тільки наявністю мобільних телефонів та ноутбуків. Кожній епосі — свою освіту. Авторка цих рядків застала в середині 90–х цікавий період розшарування середніх шкіл на рядові та елітні. Я сама ходила найматися в один терміново зліплений із нічого ліцей для «крутих», пропонуючи там послуги викладача давньогрецької мови. Керівництво ліцею так квапилося набрати до викладацького складу найбільших «екзотів», що взяло мене без жодної програми чи попереднього тестування. Це була, звісно, чистої води авантюра. Пам’ятаю, як з директорського кабінету виходив тоді щасливий учитель есперанто (він отримав роботу), а під дверима своєї черги чекали я та ще один священик. Батюшка сердито блимав на мене оком, побоюючись, як би хто не перебив у нього латину. Бідні діти, на голови яких звалились відразу стільки можливостей, — чи пам’ятають вони ще, що «офіс» означає давньогрецькою «змія»? Але лірику — набік. Сьогодні «УМ» згадує, якою була освіта в Києві до революції. І починає з найменших вихованців — із тих, хто ходив до дитячих садочків.

Схоже, що великий американський пересмішник, кінорежисер Вуді Аллен знову закохався, хай навіть і платонічно. У кількох його останніх фільмах незмінно з’являється молода, але вже дуже популярна акторка Скарлет Йоханссон. Зокрема, в останньому «Вікі, Крістіна, Барселона», прем’єра якого має невдовзі відбутися. 72–річний режисер заявив, що ця стрічка буде найеротичнішою з усіх, які він зняв до цього часу.

Проповідь в українській церкві:
— I тоді зібралися усі апостоли на Масличній горі у Гефсиманському саду на Таємну вечерю. І піднявся Іісус і сказав: «Сьогодні, ще до світанку, один із вас зрадить мене перед тим, як тричі проспіває півень».
І піднявся апостол Петро і запитав: «Чи це не я зраджу тебе, Господи?».
І піднявся апостол Павло і запитав: «Чи це не я зраджу тебе, Господи?»...
І так кожен з апостолів піднявся і запитав: «Чи це не я зраджу тебе, Господи?».
І навіть Іуда піднявся і спитав: «Нє я лі ето прєдам тєбя, Госпаді?».

Коли мова заходить про жіночий баскетбол, усі відзначають його значно більшу непередбачуваність, ніж змагання чоловіків. На коливання настрою чарівних панянок і, як наслідок, підсумок матчу, можуть уплинути такі чинники, про існування яких представники сильної статі й не здогадуються.

Останні офіційні матчі європейських збірних вкотре підтвердили тезу про поступове нівелювання різниці між колишніми лідерами й начебто слабкими командами. Чого тільки варта поразка швейцарців під керівництвом Отмара Хітцфельда на стадіоні «Летцигрунд» у Цюриху від скромного Люксембурга!

Поки вітчизняні політики чубляться, розмірковуючи, чи потрібні Україні нові дострокові вибори, окремі політичні сили та їхні штаби вже готуються. Приміром, дедалі частіше столичний міський голова Леонід Черновецький заявляє, що його політична сила (очевидно, йдеться про Блок Черновецького. — Авт.) у випадку перевиборів буде представлена у Верховній Раді. З цікавою заявою виступив і керівник умовного «Київського медіахолдингу» Казбек Бектурсунов — він повідомив, що комунальний телеканал «Київ» має намір уже до кінця року мовити на всі обласні центри.

Часи занепаду для найбільшої української кіностудії, здається, минули. У будь–якому разі в цьому впевнені її співробітники. На думку довженківців, останнім часом держава звертає значно більше уваги на проблеми кіногалузі. Наприклад, цьогоріч уже презентовано два повнометражні українські фільми, відзняті за державні кошти й у павільйонах кіностудії: «Богдан–Зи­новій Хмельницький» та «Владика Андрей». Звісно, замало. Особливо порівнюючи з «голлівудським конвеєром». Але головне — початок. Нині Національна кіностудія імені Олександра Довженка — це сучасне кінопідприємство, здатне вирішувати найскладніші завдання при зйомках фільмів різної постановочної складності та будь–яких жанрів. Телевізійники також використовують потужності студії для створення телепрограм і серіалів.

У середу не стало поета та письменника Миколи Негоди, відомого у нашій державі як автора пісні–реквієму «Степом, степом...», котра зачіпає серця не лише українців. Митець пішов із життя у 81 рік. Свого часу письменник Олесь Гончар сказав, що «Микола Негода і композитор Анатолій Пашкевич піснею «Степом, степом...» обезсмертили себе...».