Попри те що офіційно Валерій Кришень завершив свою мотоциклетну «кругосвітку» 23 червня на Контрактовій площі Києва, звідки стартував у серпні минулого року, фінальною її «крапкою» стало повернення до батьківського дому в селі Світлогірському Кобеляцького району. Тож минулої п’ятниці його зустрічали на Полтавщині, як справжнього героя. Спочатку в Кременчуці, де в одному з вишів навчався майбутній мандрівник, а потім — у рідному селі.

25 квітня виповнилось б 100 років відомій вишивальниці, Герою України Вірі Роїк. Ще минулого літа пані Віра при доброму, як на її вік, самопочутті зі своїми рідними й ученицями будувала плани щодо відзначення свого майбутнього ювілею. На традиційний День міста тодішній мер Геннадій Бабенко привселюдно вручив їй нагрудний знак і посвідчення почесного громадянина Сімферополя. На жаль, 6 вересня у власній квартирі від раптового запоморочення Віра Сергіївна впала і зламала стегно. Її доправили до лікарні. На хірургічне втручання місцеві медики не відважились. Це остаточно підточило життєві сили великої майстрині, певен її єдиний 72–річний син Вадим Роїк. З жовтня 2010 року Віри Сергіївни не стало...

Із Вадимом Михайловичем автор цих рядків зустрівся у сімферопольському Будинку художника. Там саме відкрилась виставка «Український рушничок», присвячена життю і творчості «кримської полтавки», як себе називала сама Віра Роїк.

З усієї України перший підкорювач космосу бував лише в Криму — тренувався на полігоні під Феодосією, працював у Євпаторії, де розташовувався Центр управління пілотованими космічними апаратами, відпочивав у елітних санаторіях та невтомно навідувався в «Артек». Не дивно, отже, що влада автономії з таким завзяттям говорила про велику причетність регіону до святкування на державному рівні разом із Росією півстолітнього ювілею першого польоту людини в космос. Проте розрекламований «цвях програми» — відкриття пам’ятника Юрію Гагаріну — виявився іржавим: конкурс на кращий проект оголосили запізно, та й коштів, як «дивом» з’ясувалося, на цю справу немає. Словом, пам’ятника в Сімферополі не буде щонайменше до осені.

«Квартира ця, відведена йому, коли він повернувся в Петербург, складалася з однієї вузенької кімнати з єдиним вікном, перед яким Шевченко–художник звичайно працював за мольбертом. Окрім стола з книгами та естампами, мольберта й невеликого диванчика, оббитого простою строкатою клейонкою, двох аж надто простих стільців i благенької ширми, що загороджувала вхідні двері від майстерні художника, у цій кімнаті не було ніяких оздоб», — описував останнє помешкання Шевченка російський письменник Микола Лєсков. «Ми хотіли передати ауру того часу й того помешкання, — пояснює ідею нової експозиції директор Національного музею імені Тараса Шевченка Наталя Клименко, стоячи біля того самого диванчика. — І як ви помітили, виставка побудована не як експозиція малюнків, а як житло».

Зі зміною керівництва «Мистецький арсенал», здається, вже забув про амбіції стати національним музейним комплексом (хоча й у попереднього менеджменту із втіленням цієї концепції були проблеми). Тому поки ті плани чекають свого часу, найперспективніший майданчик столиці продовжує презентувати відомі проекти гендиректора «МА» Наталії Заболотної, які вона започаткувала, будучи на чолі «Українського дому». Після ярмарку Art Kyiv i Великого антикварного салону настав час Великого скульптурного салону, який відкрився минулої п’ятниці й триватиме до 13 березня. Характерною для цьогорічної виставки є правильна, спокійна експозиція, що представляє «традиційну» скульптуру 40 українських художників i класичну добірку робіт бунтаря свого часу Едгара Дега. Але не поспішайте впадати в нірвану — вподобану Салоном еклектику ніхто не відміняв: у бокових залах, нішах i просто в центрі експозиції на відвідувача все ж підстерігає експериментальна скульптура.

Щороку 12 лютого в Монастирку на Жовківщині вшановують пам’ять видатного новеліста Леся Мартовича, який прожив у цих краях свої останні роки і похований на місцевому цвинтарi. Спокій письменника ось уже багато десятиліть охороняють столітні тополі. Завтра виповнюється 140 років від його дня народження.

У Києві вже діє Муніципальна лікарняна каса (МЛК), і всі бажаючі можуть вступити до цієї благодійної організації. Усього за 30 гривень на місяць члени МЛК зможуть безкоштовно проходити діагностику та отримувати сучасні медикаменти при лікуванні більшості поширених захворювань. Про це «УМ» розповів виконавчий директор благодійної організації «Муніципальна лікарняна каса» у Києві, кандидат медичних наук Володимир Долот.

Скверик разом із монументом партизанці Зої Космодем’янській на перетині вулиць Хмельницького і Гончара можуть знову передати у власність УПЦ Московського патріархату під зведення церкви. Історія, що бере свій початок із далекого 2003 року, і яка, у принципі, мала би закінчитися минулого літа (після відміни рішення про передачу цієї землі міською держадміністрацією), схоже, найближчим часом тільки набуватиме гостроти.

Релігійна громада, яка поки що у дивний спосіб ділить територію з державним медичним закладом, активно «просуває» ідею необхідності будівництва у сквері Зої Космодем’янської. Хоча документів і дозволів для цього їй бракує. Мешканці ж району та громадські активісти влаштовують біля монумента Космодем’янської акції протесту і наголошують на «бєспрєдєлі» «служителів Бога». Дві сторони знову зустрінуться в суді. І, очевидно, це засідання буде не останнім.

«Ішов, послизнувся, упав, опритомнів — гіпс». Завдяки цій схемі герой відомої радянської кінокомедії розжився на цілий діамантовий скарб. А ось одна французька бабця після виконання аналогічного алгоритму збагатилася 20 тисячами євро. Ці гроші заплатить магазин, у якому старенька послизнулася.

Приказку «Б’є — значить, любить» придумали, очевидно, не жертви домашнього насильства — вони занадто добре знають смак тієї «любові». Знають і здебільшого про це мовчать. На жаль, насильство в українській сім’ї досі залишається чи не найбільшою родинною таємницею. Жертви «важкої руки» благовірних в Україні ще бояться відкрито говорити про наругу над собою, наше суспільство ж не навчилося її різко засуджувати, а кривдників — карати. А тим часом соціологічні опитування свідчать: понад 44 відсотки населення України потерпали від насильства в сім’ї упродовж свого життя, причому 30 відсотків зазнавали насильства в дитячому віці.

На ці сімейні «фронти» Українська держава звернула увагу лише кілька років тому: на вулицях та в ЗМІ побільшало соціальної реклами, кампанії проти насильства підтримує чимало відомих українців, почали відкриватися реабілітаційні заклади та притулки для жертв домашнього терору.

Днями ж стартувала щорічна національна акція «16 днів проти насильства»: нам розкажуть, як допомогти жертвам родинної тиранії, а краще — не стати ними.