Ще до початку «Великої петлі» 17–й етап нарекли «королівським». На ньому велосипедистам треба було продемонструвати всю свою майстерність: вміння «дряпатися» в гори й майстерно, на швидкості до 100 км/год., долати віражі на спуску, працювати в групі і прискорюватися самотужки. Усі сподівання етап виправдав — перевірку на виживання гідно пройшли тільки найвитриваліші. На жаль, українці Ярослав Попович і Володимир Густов більше, ніж удвічі віддалилися від лідера. Але крапки над «і» у визначенні переможця генеральної класифікації середа ще не розставила.

На континентальному форумі у Хорватії скарбничка нашої збірної нарешті знову поповнилася медалями. Кілька днів українські снайпери не могли пробитися до трійки призерів, аж поки неприємну тенденцію не перервала чоловіча команда майстрів стрільби зі швидкісного пістолета з відстані 25 метрів. Уже звичну для «синьо–жовтих» в Осієку «бронзу» принесло тріо у складі івано–франківця Тараса Магмета та двох львів’ян — Романа Бондарука й олімпійського чемпіона–2008 Олександра Петріва. Перемогли тут чехи, а одразу за ними розташувалися росіяни, котрі на цьому чемпіонаті виступають дуже сильно.

Популярна британська співачка Лілі Аллен вирішила, що самими піснями, хай навіть вони посідають перші місця у чартах і збирають на концерти тисячі слухачів, заробляти на життя ризиковано. Не дай Боже, щось трапиться із голосом — і що тоді? А 24–річна зірка звикла жити з розмахом — тільки на одяг за рік витрачає близько 200 тисяч доларів. Тому Лілі й вирішила перетворити моду на джерело збагачення.

Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, навіщо він тобі потрібен.

Учора близько десятої години ранку двоє молодиків «опрацювали» три торговельні точки, розташовані у Мелітополі на вулиці Кірова. Щойно двоє хлопців у джинсах і темних футболках (як свідчать очевидці, світловолосий був коротко стрижений, другий — неголений і з темним, «закрученим» волоссям) залишили приміщення, як продавці квіткового павільйону відчули себе зле: почали задихатися і «плакати», кашляти і блювати. Усі повибігали на вулицю. «Я тричі викликала «швидку допомогу», — каже продавець Віра. — А приїхала не відразу, бо не з центрального шпиталю, а тільки з Піщаної».

Затримання основного фігуранта у справі про вбивство Георгія Гонгадзе — Олексія Пукача — неабияк сколихнуло політикум. Окремі професійні «говоруни» недоречно, але активно коментують успішну спецоперацію СБУ й Генпрокуратури та перспективи викриття замовників із вищих щаблів влади. Лунають дивні заклики не політизувати цю справу, хоча вона давно вже є політичною і такою, що може засвідчити рівень демократизації незалежної України. Як можна не політизувати справу Гонгадзе, яка отримала такий резонанс саме через те, що майже дев’ять років громадськість підозрює у замовленні вбивства вищих політичних діячів держави. Як колишніх, так і деяких нинішніх.

Арсеній Яценюк почав президентську кампанію одним із перших. Наразі вона замаскована під «розкрутку» громадського руху «Фронт змін», хоча всім зрозуміло, що насправді за цим стоїть пропаганда екс–спікера. Зовнішні прояви цієї кампанії — у мілітарному стилі, в брунатну смугу — багато хто називає невдалою. Спочатку команда Яценюка розставила бігборди з гаслом «Врятувати країну. Арсеній» (їх обсміяли в інтернеті, наробивши купу пародій), а недавно почала агітацію ще одним оригінальним засобом — наметами, стилізованими під військові. У Києві ця форма агітації теж зіткнулася з проблемами: київські комунальники вилучили дюжину «малих архітектурних форм».

Заступник голови ради «Фронту змін» (фактично — співкерівник штабу) Андрій Пишний, який знає Яценюка ще зі студентських років, відповів на запитання «УМ» про особливості їхнього з Арсенієм «походу по владу». Щоправда, багато відповідей Пишного були неконкретними. Утім такий стиль сповідує і сам Арсеній Петрович…

Поговорити із Нелею Куковальською, директором Софійського заповідника, «УМ» збиралася давно. Проте навіть знаючи, що буде цікаво, «УМ» почала із суто «попсових» запитань. Чи, якщо хочете, з запитань важливих та актуальних. Про забудову довкола Софії, про широко висвітлені погрози–попередження з боку ЮНЕСКО тощо. Що поробиш? Як сказано в Біблії, «довліє дневі злоба його». У перекладі це означає, що на кожен день знайдеться свій геморой. Тим паче у наш час та при нашій владі. Ми правильно робимо, що звертаємо увагу на те, як дбають у нас про пам’ятки. Але якось зовсім забуваємо, що саме ми охороняємо. Тобто всякий школяр, хотілося б вірити, зможе пояснити, що Софія Київська — це пам’ятка національного масштабу, перлина зодчества, історична цінність — пафос шаблонних визначень нівелює їхній глибинний смисл, а відтак — і наше справжнє ставлення до спадщини минулих поколінь. А тим часом Софія живе і промовляє до нас у доступний їй спосіб. За словами Нелі Куковальської, вік пам’ятки є дещо більшим, ніж це записано в усіх енциклопедіях. Зводити Софію в 1111 році почав іще князь Володимир, а відтак передав справу до рук свого сина, Ярослава Мудрого. Таке відкриття зробили графологи, читаючи написи на стінах Софійського собору. Це означає, що через рік, у 2011–му, ми зможемо відсвяткувати 900–річчя Софії Київської.