Учені Центру дослідження зору в університеті Л’Аквілла в Італії виявили, що популярна приправа шафран здатна зупиняти розвиток хвороб очей, а також може запобігати втраті зору у літньому віці.

На Черкащині щойно закінчилися дослідження черняхівського некрополя, які проводила Трипільська експедиція Інституту археології НАНУ (керівник цих розкопок доктор Інституту археології Борис Магомедов). Незважаючи на фінансові проблеми, що, як злидні, обсіли українську археологію, учасники даної експедиції залишилися задоволені цьогорічними роботами. Адже на території села Легедзине їм удалося наткнутися на фактичний скарб — розкопати кілька поховань малодослідженої черняхівської культури. Відкрита у 1899 році Вікентієм Хвойкою біля села Черняхи, вона отримала однойменну назву. Відомо, що етнічну основу черняхів складали давньогерманські племена готів, які у ІІІ ст. мігрували на території сучасної Румунії, Молдови, України та на південь Росії. Черняхи мали тісний зв’язок із античним світом, що спонукало до підвищення культурного та технічного рівня цього народу.

«Хто у вас тут організатор? Мою стіну прошу не чіпати, бо вчора я її сам пофарбував». Візит огрядного дядечка, готового рішуче захищати своє майно від творчості майстрів графіті, точно відтворює внутрішні протиріччя вуличного мистецтва. Райтери (вони ж, за стійким уявленням пересічних городян, хулігани з балончиками фарби у руках) малюють, де хочуть, з чим не завжди погоджується навколишній світ. Але у Харкові усе було легально і пристойно. Тобто узгоджено, оплачено, підкріплено офіційними паперами. У результаті кілометрова стіна, утворена типовими залізними будками одного з салтівських гаражних кооперативів, перетворилася на виставку під відкритим небом. Нею любо–дорого помилуватися і з вікна автівки чи трамвая, і крокуючи вздовж різнобарвного арту пішим ходом. Останнє справляє більш яскраве враження через сусідство вуличної «галереї» з такою ж гаражною, але не розписаною стіною: на тлі знайомої до болю сірості райтерське мистецтво доводить право на власне існування ще переконливіше.

Учора українські судмедексперти почали ідентифікацію фрагментів черепа, які можуть належати журналістові Георгію Гонгадзе. Передбачається ДНК–експертиза та ідентифікація з кістками тіла Гонгадзе, яке ще з листопада 2000 року зберігається у морзі. Нагадаємо, що фрагменти голови слідчі знайшли позавчора неподалік села Сухоліси Білоцерківського району — на місці, яке вказав затриманий екс–генерал МВС Олексій Пукач. З невідомих причин, які ще потрібно з’ясувати слідчим, убивці на чолі з Пукачем відітнули тут жертві голову, а тіло перепоховали за 20 км від місця злочину — в Таращанському лісі.

Справжній шок пережили власники 30 автомобілів, припаркованих на вулиці Академіка Курчатова на Лісовому масиві Києва. Прокинувшись о четвертій ранку 28 липня під завивання сирен сигналізації, вони вийшли, аби з’ясувати причини нічної какофонії, і побачили розбиті вікна і всипані склом тротуари. Примітно, що з жодної автівки не було викрадено речей, тобто метою злочину було аж ніяк не пограбування. Що ж тоді?

Неймовірна трагедія сталася у селі Старий Мерчик Валківського району. Пізно вночі після домашньої сварки 43–річний глава сімей­ства облив свою громадську дружину, трьох доньок (19, 16 і 12 років) та півторарічного сина бензином й бездумно черкнув сірником. Бризки від пального розлетілися на всі боки, тому дерев’яне помешкання, зовні обкладене цеглою, спалахнуло, мов скіпка.

У ніч на середу невідомі злочинці у масках увірвалися в помешкання начальника вантажного району №2 морпорту «Південний» Геннадія Савельєва, закрили в одній із кімнат його дружину і завдали йому жорстоких побоїв. Рятуючи життя потерпілого, хірурги міської лікарні зробили кілька операцій. Однак стан пана Савельєва залишається тяжким. Про це «УМ» розповіли в управлінні міліції міста Південного, співробітники якого почали дослідчу перевірку обставин скоєння злочинного нападу.

Грандіозні плани «Укрзалізниці» — до Євро–2012 запровадити в країні швидкісний рух до 200 км/год — підкоригувала криза. Задля здійснення цих задумів довелося б будувати нові колії, а це потягло б за собою неймовірні витрати. Тож вирішено відбутися «малою кров’ю»: поїзди справді стануть швидшими, але всього до 160 км/год (зараз у середньому вони «чухкають» по 100–120 км/год, тоді як у світі потяги вже «літають» зі швидкістю 300 км).

Деякі західні фінустанови у першому кварталі нинішнього року — вперше за останній час — можуть похвалитися не епізодичним, а серйозним за банківськими мірками прибутком. Українські ж банки вперше продемонстрували збитки. Причому на солідну суму — понад 14 мільярдів гривень, за підсумками першого півріччя 2009 року. Усього собі на шкоду працювали 40 банків.