Кількість шахрайств, на які попадаються довірливі громадяни, на Вінниччині залишається майже незмінною: торік за десять місяців їх було зафіксовано 236, у цьому році — 240. Однак цікаві акценти внесла виборча кампанія та закон про підвищення соціальних стандартів, чим відразу вирішили скористатися спритники.

Учора в Берліні з великою помпою відзначили 20–ту річницю падіння Берлінської стіни. До міста з’їхалися лідери багатьох країн, політики, завдяки яким стали можливими події тих днів, і прості громадяни, для яких ліквідація символу поділу Європи була мрією життя. Хоча вчорашній день був робочим, вулиці німецької столиці були заповнені натовпами ще зрання.

Учора в Німеччині відзначали 20–річчя падіння Берлінської стіни, яка поділяла Німеччину на ФРН та НДР, німців на «вессі» та «оссі», а Європу — на «демократчні країни» та «соціалістичний табір». Саме тому Берлінська стіна та її падіння мають значення не лише для німців, і річницю цієї події, як крок до свободи та єднання, відзначають у цілій Європі. З цієї нагоди перед посольством ФРН у Києві, як пам’ятник, учора встановили справжню секцію Берлінської стіни, що відтепер завжди зустрічатиме відвідувачів амбасади.

Останніми днями українська зовнішня політика пожвавішала — після восьми місяців роботи без повноцінного міністра МЗС нарешті «з головою». Прихід на цю посаду Петра Порошенка додав дипломатам передусім моральної підтримки: незалежно від конкретних прізвищ, працювати без очільника важко й у моральному, й у політичному, і в фінансовому сенсі. Випадково чи ні, цими ж днями відбувся стрімкий прорив у відносинах України з Білоруссю: до Києва приїхав «Бацька» Олександр Лукашенко, який після переговорів із колегою Віктором Ющенком погодився внести на ратифікацію до білоруського парламенту багатостраждальний договір про міждержавний кордон. Про те, на яких умовах Києву нарешті вдалося домовитися з Мінськом, чого чекати від грудневого саміту Україна—ЄС та як позначиться на євроінтеграційних прагненнях нашої держави набуття чинності європейською малою «конституцією», «Україна молода» розпитала заступника міністра закордонних справ Костянтина Єлісєєва.

Сірі осінні хмари висіли над Івано–Франківськом мало не на рівні сьомого поверху адмінбудинку ДП «Карпати» (в народі — радіозаводу), де міститься офіс інженера Володимира Іванова, а за вікном — його уловлювач тепла. За таких несприятливих погодних умов сонячна ідея пана Іванова, подумалося кореспонденту «УМ», вочевидь дасть збій, позаяк було видно, що жодний промінчик небесного світила не дотягувався до земної поверхні.

Рейди по аптеках, які сьогодні проводять податківці й співробітники Держінспекції з контролю за якістю ліків, засвідчують: практично в усіх регіонах, де лютує високопатогенний грип,у продажу відсутні основні антивірусні ліки (амізон, аміксин, оксолінова мазь тощо), марля і маски одноразового використання. У західних регіонах із 15 обов’язкових найменувань протигрипозних ліків у залишках та в реалізації — лише п’ять–шість препаратів. У східних регіонах з обов’язкових 15 у реалізації — лише сім–вісім лікарських засобів. У багатьох закладах були завищені ціни на дефіцитні медикаменти. Загалом, за даними прес–служби Державної податкової адміністрації України, порушення виявили у більш ніж трьох тисячах аптек, які будуть оштрафовані на 2 мільйони гривень.

Коли вам говорять про кобзаря зі США, ви одразу ж уявляєте замріяного музиканта з діаспори, який вірить, що лише там і збереглася українська автентика. Україна йому мислиться як ідеальна територія, де всі оберігають своє рідне і де кобзарі — такі ж зіркові особи, як і поп–виконавці. Таке уявлення розвінчує американський кобзар Юрко Фединський, який більше десяти років тому переїхав зі Сполучених Штатів Америки до України, бо переконаний: лише тут можна займатися справжньою українською культурою.

Фединський — постійний учасник українських етнофестивалів, а ще — кількох відомих етноколективів: «Хореї козацької», «Карпатіян», «Гайдамаків». Грає він професійно не лише на старосвітських бандурі та кобзі, а ще на басолі, торбані й більш звичній гітарі.

Минулого тижня він вкотре приїхав до Харкова на концерт виконавців на традиційних кобзарських інструментах «Живі струни». У вересні Фединський виступав у слобожанській столиці разом зі своїм американським навчителем — бандуристом Юліаном Китастим.

Щоб не прогоріти з квитками і не зірвати заходу, як це було на «Свіржі» і «ПроРоці» цього літа, організатори фестивалю Global East вирішили готуватися ґрунтовно і заздалегідь. Global East — це один із найновіших і найдорожчих рок–фестивалів в Україні. 1–2 серпня цього року «свято важкої музики» стартувало на київському стадіоні «Чайка». У 2010 році 3–4 вересня організатори спечуть другий роковий млинець. Програма дійства ще до кінця не відома, однак квитки на фест активно продають за чималу суму як на любителів хеві–метал — від 300 до 350 грн. Дмитро Хлевінський, директор Global East знає секрет фестивального успіху: дати доторкнутися меломанам до хедлайнера і впродовж року регулярно нагадувати, що Global East відбудеться і на країну чекає «повний відрив голови».

Про свою захопливу подорож на сайті Максим Кідрук розповів у книжці «Мексиканські хроніки. Історія однієї мрії», яка цього року стала лауреатом другої премії конкурсу «Коронація слова — 2009». «Мексиканські хроніки» — це справжня, повноцінна книга про мандрівки, написана живою українською мовою, — каже директор видавництва «Нора–друк» Елеонора Симонова. — Відразу після нагородження на «Коронації слова» Максима Кідрука наше видавництво взяло на себе видання його твору». Перипетії мандрівки молодого українця далекою країною привернули увагу і Президента України Віктора Ющенка, котрий придбав «Мексиканські хроніки» на XVI Львівському форумі книговидавців.

Мандрівна проза на сьогодні має колосальний успіх у читачів, тому, реалізувавши свою першу мрію, ім’я якій — Мексика, Максим нещодавно повернувся з мандрівки Південною Америкою — книга про пригоди там уже в роботі, а на часі — збори в Бразилію. Чому, як і навіщо — відповіді на всі запитання Максим дає читачам «УМ» особисто.

Каліцтво чи вроджену неповносправність свого часу вважали «карою за гріхи». Як і будь–яку «інакшість» чи брак чогось, що бачилося ознакою «норми». Та після революції Духу, яка дала людству розуміння єдиного для всіх Бога–Творця, почалося поступове усвідомлення спільності, взаємодоповнюваності і глибинної потреби людини в людині, незалежно від її зовнішніх ознак чи здібностей. Навіть розумових. Утім аж у ХХ столітті заговорили про особливий дар стосунків з розумово неповносправними. Чи не першим відкрив цей дар канадський філософ Жан Ваньє. Він побував у психіатричному інтернаті, де служив капеланом його знайомий священик Тома Філіп, і був вражений нелюдськими умовами тамтешнього існування. У 1964 році мислитель придбав у Франції будиночок і поселився там з двома розумово неповносправними чоловіками. З часом таких людей з особливими потребами та їхніх молодих помічників–волонтерів у будиночку більшало. Створилася спільнота, яку назвали «Лярш», тобто «Ковчег». Сьогодні таких спільнот налічується вже понад 135, у більш ніж 30 країнах світу. Україна стала першою з пострадянських держав, що сприйняла ідею «Ковчега». У березні 2007 року спільноту у Львові офіційно визнав міжнародний рух «Лярш».