Хто намагався взути на зиму свою дитину, добре знає, яка це проблема. Доводиться вибирати між дешевим і часто неякісним китайським взуттям і дорогущим європейським, яке в ціні не поступається дорослому. Але ж має бути тут якась золота середина. І вона є — це наше вітчизняне взуття. Чому ж його вдень з вогнем не знайдеш?
Неефективність управлінських структур на рівні районів, на утримання яких щороку виділяється із бюджету близько двох мільйонів гривень, неодноразово викликала і постійну критику з боку міської влади, і намагання взагалі від них відмовитись. Щоправда, років п’ятнадцять тому перша кавалерійська атака зі спробою ліквідувати поділ міста закінчилась нічим. Районні керівники, які не бажали втратити теплі крісла, звернулись до суду і врешті свого домоглись: остаточним вердиктом «ліквідаційне» рішення сесії міськради було скасоване, оскільки депутати не врахували думку територіальної громади, яку можна дізнатись лише на референдумі.
Київська галерея сучасного мистецтва «А–Хаус» за допомогою зв’язків із Національним художнім музеєм ім. Лю Хайсу в Шанхаї представила зріз китайського сучасного мистецтва, яке вже кілька років поспіль тримає першість на світових арт–ринках. На днях у столичну галерею «Лавра» доставили 81 картину з арт–проекту Play ink ink play («Пекінська опера в сучасному китайському живописі»). Ця виставка за сприяння МЗС Китаю упродовж 20 років мандрує різними країнами світу. Спершу в арт–проект входили роботи винятково відомих майстрів старої школи, але за кілька останніх років колекція поповнилася малярськими описами сюжетів опери молодих митців.
В Українському домі відбувалася виставка–ярмарок «Арт–Київ», а в PinchukArtCentre відкрилася експозиція номінантів премії цієї престижної галереї, і ці дві події привернули велику увагу мистецької критики, а в маленькій галереї «Коло» на бульварі Лесі Українки майже не поміченою пройшла виставка одного з найцікавіших сучасних художників Миколи Кумановського «Умовні українці». І книга відгуків на вернісажі лишилася майже порожньою. І річ не в тім, що на виставці не було відвідувачів. Вони були, і немало, хоча експозиція тривала недовго і відбувалася саме в розпал епідемії грипу. Та, певне, той шок болю, те відчуття людської кризи, яке пробудили роботи Кумановського, позбавили слів і тих, хто хотів щось сказати, і тих, хто не хотів.
Три дні залишається до першого з двох поєдинків «плей–оф» чемпіонату світу, в яких збірна України зустрінеться з греками. Спершу суперники поміряються силами на афінському стадіоні «Спірос Луїс» — це побачення стане п’ятим в історії їхніх протистоянь. Повторна гра — 18 листопада в Донецьку.
Позавчора тренерський штаб української команди на традиційній прес–конференції розповів журналістам, як збирається боротися проти підопічних уславленого німецького фахівця Отто Рехагеля за путівку до Південної Африки. Зустріч пройшла в дусі часу: «акул пера й мікрофона» пускали в Кончу–Заспу лише з марлевими пов’язками, аби випадково не занесли грип.
Рівно за місяць виконком УЄФА ухвалить остаточне рішення щодо українських міст, які прийматимуть матчі футбольного чемпіонату Європи 2012 року. А тому візити високих європейських функціонерів до України останнім часом стали звичним явищем.
Дивитися і бачити, слухати і чути — чи не мрія кожної людини? Виявляється, ні. Часом задіюємо всі сили свого інтелекту, аби не побачити й не почути страшної чи неприємної правди. Як часом охоче «віримо» тим, хто запевняє, що зірку з неба готовий для нас дістати, от лише «вороги заважають». А буває, ніби під гіпнозом, маршируємо у натовпі за «лідером» у «світле майбутнє», не помічаючи, що той «лідер» однією рукою демонструє нам солодку приманку, а іншою відбирає в нас набагато цінніші речі.
У священних книгах різних релігій, у легендах і переказах усіх народів світу описуються випадки, коли люди досконало загострювали свій внутрішній зір (відкривали «третє око») і ставали провидцями або ж утрачали здатність пильнувати дійсність і при зірких очах «сліпли». І то не лише окремі особи, а й цілі народи. Результатом затуманення духовного зору завжди ставало узалежнення і схильність піддаватися обманові та, як тепер кажуть, «психологічним маніпуляціям».
Душі нашій потрібно живитися — для цього є причастя. Душі також потрібно час від часу «купатися» — для цього сповідь. Отець Алєксандр Мень називав причастя «духовними батарейками», адже воно дає нам внутрішню силу розуміння дійсності й витривалості у вірності. Священики радять сповідатися принаймні чотири рази на рік, у кожен із тривалих постів. Готуватися до сповіді слід так. Помолившись, згадувати різновиди гріхів і Божі заповіді та визнавати перед собою, яку з них порушили. Слід пригадати також обставини, час, мету й середовище помилки. І прийняти рішення більше не грішити. Основних гріхів та протилежних їм чеснот є сім. Це гордість (покора), жадібність (щедрість), розпуста (цнотливість), заздрість (доброзичливість), зажерливість (поміркованість), гнів (лагідність), лінощі (працьовитість). Заповідей, як відомо, — десять. На сповіді не потрібно «виправдовувати» себе і намагатися «звалити провину» на когось, хто «підмовив» чи «подав приклад».
