Візерунок на фіранці

В Українському домі відбувалася виставка–ярмарок «Арт–Київ», а в PinchukArtCentre відкрилася експозиція номінантів премії цієї престижної галереї, і ці дві події привернули велику увагу мистецької критики, а в маленькій галереї «Коло» на бульварі Лесі Українки майже не поміченою пройшла виставка одного з найцікавіших сучасних художників Миколи Кумановського «Умовні українці». І книга відгуків на вернісажі лишилася майже порожньою. І річ не в тім, що на виставці не було відвідувачів. Вони були, і немало, хоча експозиція тривала недовго і відбувалася саме в розпал епідемії грипу. Та, певне, той шок болю, те відчуття людської кризи, яке пробудили роботи Кумановського, позбавили слів і тих, хто хотів щось сказати, і тих, хто не хотів.

Світ «Умовних українців» не лишає байдужим, хоча зрозуміти, чому ці зібрані картини об’єднані такою назвою, принаймні людині з аналітичним розумом, важко і неможливо. Я бачу в так званих «Умовних українцях» скоріше наднаціональне. Може, тому вони й умовні?

У картинах Кумановського, представлених на виставці, є лише чоловіки. Хоча жінка традиційно — об’єкт мистецтва, якщо не її душа, то її тіло, але серед «умовних українців» місця для жінки не знайшлося. Є дві картини, які можна вважати еротичними, вони, певне, такими і є. На одній чоловік і жінка кохаються на подушці серед поля, на другій — у човні, який, здається, от–от перевернеться, аж страшно за тих коханців. Це не ґвалт, це кохання, але, здається, сам митець боїться сильного почуття до жінки. Бо ж одну з тих картин він назвав словом «Любва», ніби бажаючи понизити те, що мимоволі сам відчув і створив.

Чоловіки на його картинах невеселі, чоловіки, які шукають розради в небі, в саду, у відрі з водою, де відбилася химерна хмарка, одне в одному (на одній із картин поряд замислено мовчать символічні батько й син), але тільки не в жінці. Можливо, якийсь інтерпретатор побачив би у світі «Умовних українців» кризу патріархату, яка калічить і чоловіків, і жінок, але мені не хочеться інтерпретувати. Хоча й на його картинах є численні символи, яких я не розумію, та й маю право не розуміти. Щось, напевне, означає колесо, присутнє на кількох полотнах, чи мангуст на плечі одного з тих загадкових чоловіків. Його картини — це повна протилежність натюрмортам давніх майстрів, де речі існують самі по собі, щоб говорити світові про свою красу. Перед натюрмортом можна відключити розум, бо активізуються почуття. Перед картинами Кумановського розум не відключається, інтелект весь час ініціює болючі роздуми: а чи так воно є у світі, як він намалював?

«Триптих» на задній стіні галереї кричить про поразку чоловіка, а може, й про поразку людини. Але не всі картини лишають таке моторошне враження. Є й спокій, якого, очевидно, прагне митець. Як не дивно, до нього наближаються старі чоловік і жінка біля купи буряків. Тяжка монотонна робота, буває, врівноважує бентежні пошуки митців. У ній є якийсь сенс, помічений чи відчутий художниками попередніх віків, і Кумановським також. На обличчях тих старших людей несподівано з’явилися спокій і доброзичливість, яких нема в інших умовних українців.

А ще, як на мене, є на виставці картина, де не лише болісні пошуки, а й світла, навіть просвітлена знахідка. Ця картина має символічну назву — «Дзен». Там немає людини. Є біла фіранка із прозорим візерунком на вікні сільського будинку. За вікном — подвір’я, ліс, небо. На картині — упокорення бентежної душі, високе споглядання, приборкання почуттів, але неспання духу. Земне щастя неможливе, човен от–от перевернеться, проте можливе щастя небесне. Такий сенс відкрився мені на виставці Миколи Кумановського з Луцька.

P. S. Напевне, фахові арт–критики написали б про «Умовних українців» по–іншому. Але, зрештою, як літературні твори пишуть не для критиків і літературознавців, а для читачів — і шанувальників, і випадкових, так і картини малюють не для арт–критиків, галерейників і колекціонерів, а для тих, хто любить малярство... З виставки Кумановського було дуже важко піти. Його картини дають почуття таємниці, якого не так і легко позбутися. Чи це не головна мета мистецтва, якщо в нього і є мета?..