Поїздка у Моринці для Віктора Ющенка стала першою публічною появою після завершення президентської каденції. Зранку до села, де народився Тарас Шевченко, почали з’їжджатися партійні делегації «Нашої України». Група помітних політичних діячів (зокрема, Андрій Парубій, Зиновій Шкутяк, Володимир Огризко з дружиною) прибули в Моринці у двоповерховому автобусі.
Із приємних спогадів дитинства у пам’яті трохи не кожного — бабусина смакота: млинці, вареники, оладки чи котлетки. Список можна продовжувати до нескінченності. Бо, приміром, для мене неперевершеною бабусиною стравою став, здавалось би, банальний пшоняний суп із яйцем, який кілька десятків років тому домлівав на плиті і поширював у помешканні такий запах, якого я не можу забути.
Укладачка виданого минулоріч в Ужгороді рецептурного збірника «Бабусині страви» Тамара Новицька титульними словами передмови зробила вислів Брійат–Саварена: «Тварина насичується, людина їсть, а розумна людина вміє харчуватися». Спонукав збирати рецепти закарпатських страв нині вчителя–методиста, відмінника освіти та ще й активну діячку товариства «Краяни Рахівщини» кулінарний бабусин записник, знайдений у родинній шафі. «З дитинства пам’ятається, якою смачною була їжа, приготовлена бабусею, котра мала до куховарства дар від Бога, — згадує Тамара Василівна. — А далі до бабусиних рецептів за роки додалися ще й інші, зібрані по селах і містах Закарпаття, зокрема у Великому Бичкові, записані від різних жінок — берегинь сімейних традицій». Основа видання — рецепти 20—30–х років минулого століття. До речі, укладачка «Бабусиних страв» переслідувала ще одну мету — донести мову регіону Тиси такою, якою вона була колись. Тому і написані рецепти у книзі діалектом. Тож подолавши зі словничком, що в кінці видання, мовний бар’єр, готуємо, як колись і тепер у закарпатському краї.
Провідні дизайнери планети завершують ознайомлення модників із трендами наступної осені–зими. Сьогодні в Парижі завершується повне коло «головних» тижнів моди прет–а–порте, і хоча скромніші модні центри (в тому числі й Київ) ще тільки переймають цю естафету, підбити підсумки модних тенденцій на наступний холодний сезон можна вже зараз.
Учора на Чернечій горі в Каневі, де похований Кобзар, відбулося вручення Шевченківських премій. Свято зіпсувала не примхлива весняна погода, а... рішення Президента України. Віктор Янукович, який обіцяв підтримувати культуру та мистецтво, «закріпив» слова ділом: «урізав» Шевченківську премію на 40 тисяч гривень. Відтепер розмір найпрестижнішої літературно–мистецької нагороди становить 130 тис. грн.
Цими днями в полтавському корпункті «УМ» й далі лунають телефонні дзвінки стосовно надійності Кременчуцької ГЕС, її спроможності пропустити через свої нутрощі «велику воду» Дніпра за нинішнього паводка та витримати натиск льодоходу. Зазвичай телефонують мешканці розташованого нижче греблі гідроелектростанції Кременчука, схвильовані роздмухуваними деякими місцевими ЗМІ чутками про появу на «тілі» ГЕС «тріщин», крізь які нібито вже просочується вода. Тим паче що згадану «будову комунізму», яку особисто відвідував тодішній перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов, зі значним випередженням графіка споруджували більш ніж півстоліття тому, в часи, коли над усе треба було «наздогнати і перегнати» Америку...
Із вікон монастирського корпусу, що дивляться на захід, відкривається чудова панорама м’яких рельєфів Верхнього Подністров’я. Праворуч, як і колись, над Більшівцями возвеличується костел Воскресіння — пошрамована часом перлина пізньобарокової архітектури ХVІІ—ХVІІІ століть. На величезному подвір’ї — будівельний гармидер: штабелі цегли, риштування і місиво гравію з перезволоженою землею. Тут уже п’ять років триває відбудова духовного комплексу, котрий у період свого розквіту вважався одним із найвпливовіших католицьких центрів Галичини.
