Правоохоронці затримали очільника Новоушицької райдержадміністрації Антона Бугерка «на гарячому». Голова району саме отримував кругленьку суму за виділення земельної ділянки — 120 тисяч доларів. Утім устиг узяти лише 11 тисяч.
Як тільки не називали Дмитра Табачника його однопартійці й опозиція: і клоун, і казнокрад, і україножер, і українофоб. Одіозний професор тим часом запевняв, що розділятиме політику й роботу міністром освіти. Божився ж у незаангажованості — і поїхав до Москви, на консультації щодо «правильного» майбутнього української освіти. Що б не обіцяв Дмитро Табачник, але факт лишається очевидним: міністр намагається заретушувати все українське, б’ючи по найважливіших чинниках нашої етнічної ідентичності. Останньою жертвою Табачника стала «біографія нації» — історія України. Прикриваючись європейською ідеєю антропоцентристського підходу до викладання історії, пан міністр обіцяє переглянути її концепцію і відійти від ідей етноцентризму. Експерти ж занепокоєні: під цим благим наміром може критися банальне переписування історії України в «ідеологічно правильному» руслі. «Виходить, що та Україна, яка будувалася останні 18 років, може зникнути, а що з’явиться нове — невідомо», — наголошує Станіслав Кульчицький, заввідділу Інституту історії НАНУ. Історики не виключають: підручник від Табачника може стати холуйським, підручником від «старшого брата», і знову нав’язуватиме радянську модель бачення історії.
Жертви авіакатастрофи під Смоленськом повертаються на батьківщину. Вчора з Москви, де проходить упізнання тіл, до Польщі відлетів черговий літак із сумним вантажем — трунами пасажирів президентського Ту–154, який назавжди залишився у проклятому катинському лісі. За попередніми даними слідства, трагедії можна було уникнути ледве не до останньої миті, але через фатальну помилку пілота літак в умовах сильного туману, замість іти по прямій, звернув убік, зачепився за дерево і сталося те, що сталося. Та розслідування обставин катастрофи триває, і зміст «чорних скриньок», які мають дати відповіді на більшість запитань, досі не розшифровано.
Цього тижня у Верховній Раді про себе заявила депутатська група «Наша Україна». Її координатором визначено 62–річного іванофранківця Зіновія Шкутяка. Досі Зіновій Васильович входив до групи «За Україну!», і тривалий час саме «ЗУ!» була альтернативою «протимошенківській» більшості у фракції «НУНС». В’ячеслав Кириленко створив цю групу, поки партія «Наша Україна» визначалася щодо майбутніх дій. Але тепер і «НУ» вирішила створити у парламенті свою «філію».
Шкутяк каже, що головне завдання, що стоїть перед фракцією, — відновити більшість, яка була б здатна ухвалювати рішення.
Запитавши пересічного громадянина, чи знає він, яке найдавніше населення жило на теренах нашої країни, ви почуєте у відповідь кілька етнонімів, але серед інших обов’язково прозвучить назва «трипільці». Нічого дивного: цей народ залишив величезний спадок, бо мешкав тут упродовж двох тисяч років, ареал його розселення в межах України становив 200 тисяч квадратних кілометрів (тобто третину нинішньої площі), а його археологічні «сліди» можна зустріти в культурному шарі мало не всіх населених пунктів Південного Заходу. Про стан збереження і дослідження трипільської спадщини та пов’язані з нею проблеми ми розмовляємо з Владиславом Чабанюком — директором Державного історико–культурного заповідника «Трипільська культура», розташованого у селі Легедзине Тальнівського району на Черкащині.
Коли минулого року в розпал чемпіонату керівництво БК «Київ» вирішило відмовитись від легіонерської гвардії, на якій довгий час базувалася гра команди, здавалося, що від чемпіонських амбіцій «вовків» не залишиться й сліду. Місце високооплачуваних «варягів» тоді зайняли дублери із числа необстріляної молоді «беків», а на тренерську посаду пізніше призначили Віталія Чернія — той теж уперше опинився на такій посаді. Однак команда непогано продовжувала виступати на європейській арені, а у внутрішньому чемпіонаті оновлений «Київ» посів четверте місце. На пристойному рівні кияни виступають і в цьому сезоні: «жовто–зелені» пробилися до фіналу Кубка суперліги, вийшли до «плей–оф» чемпіонату. Такі успіхи команди не залишились непоміченими: нещодавно Черній отримав місце головного тренера чоловічої збірної України. «УМ» розпитала пана Віталія про його враження від таких пертурбацій у кар’єрі.
Коли заходить мова про муніципальний хор «Вінниця», вінничани зазвичай не згадують ні слова «академічний», ні слова «камерний», присутні в офіційній назві. Його називають коротко: «хор Газінського», бо саме з іменем організатора і незмінного керівника пов’язують і блискуче виконання колективом найскладніших творів світової музичної класики, і незаперечне міжнародне визнання.
Проте шлях Віталія Івановича до сьогоднішнього успіху був по–справжньому тернистим. Мимоволі згадується роман Павла Загребельного «Розгін» — надто багато спільного проступало в життєвих шляхах головного героя твору (нині напівзабутого) і мого співрозмовника. І навіть більше: надто багато типового для представників покоління, чиє дитинство обпалила війна і які з труднощами пробивались нагору із самого низу — із загнаного в злидні подільського села.
Учора в столичній книгарні «Є» презентували звукову книгу «Дорога до ближнього» глави Української греко–католицької церкви Любомира (Гузара). За словами працівників книгарні, нинішня презентація вирізняється з–поміж усіх цьогорічних особливою яскравістю та рекордною кількістю журналістів. Тамара Ґорґішелі проспівала «Ірмос», промовляв до присутніх сам Блаженнійший Любомир, було показано фрагмент із відеоверсії звукової книги. До речі, вступне слово для аудіокниги записала відома співачка Ніна Матвієнко. Вона наголошує на важливості традиції у вихованні дітей.
