Програма «Ліжко приколів» позиціонується як власний продукт «Нового каналу». Хоча елемент власного там уособлюють лише двоє ведучих в антуражі гламурненької спальні, які намагаються розігрувати життєві (начебто) сценки і підводити глядачів до імпортних сюжетів а-ля «прихована камера». Ті сюжети хоч і куповані, але ще менш смішні, ніж кволі підводки ведучих.

Чергова «рокіровка» творчих колективів на Першому каналі, про яку ТелебУM вичерпно інформував читачів «УМ», глядацьких сподівань, на жаль, не виправдала. Щоправда, заспокоїла пристрасті у профспілкових комітетах НТКУ, адже працівників «старої гвардії» новий президент телекомпанії Віталій Докаленко не скоротив. Навпаки, в ефір повернулися давні проекти, які мляво-плинно «вищали» ще за часів Леоніда Кучми. Представники команди Тараса Стецьківа та Андрія Шевченка (за невеличким винятком тих, хто прижився на УТ-1) залишили НТКУ «бєз шума і пилі». Всенародний галас, хоч як це дивно, вчинила лише авторка програми, поява якої під час керівництва Стецьківа здивувала медійників. Адже від ідеологів yпровадження Суспільного мовлення на базі УТ-1 сподівалися заповнення ефірної сітки якісним продуктом. Натомість після багаторічної перерви на УТ-1 орденоносно з'явився хіт-парад «Територія А» з Анжелікою Рудницькою. До того ж у такому вигляді, який вітчизняним меломанам доводилося спостерігати з десять років тому на ICTV. Хтозна, з яких міркувань колишнє вже і таке начебто прогресивне керівництво прихистило на каналі цей кволий провінційний хіт-парад, але «нова мітла» вирішила зняти цю кліпову «нарізку» з ефіру. Таке «прибирання» викликало несамовите обурення ведучої і нарешті надихнуло її на творчість у вигляді відкритого листа до Президента Ющенка. У «посланії» ведуча хіт-параду, а заодно і співачка Рудницька скаржиться на цькування української пісні та себе особисто, відверто намагаючись «пробити на сльозу» громадськість і несимпатично спекулюючи власною хворобою і чудовим зціленням, яке сталося одночасно з інавгурацією Віктора Ющенка.

Подавши у відставку після призначення президентом НТКУ Віталія Докаленка, один із найактивніших ініціаторів та ідеологів створення в Україні Суспільного мовлення, відомий телевізійний журналіст Андрій Шевченко вирішив розбудовувати і впроваджувати в життя своє дітище поза стінами «олівця» — телецентру на вулиці Мельникова. Деякий час Андрій ходив загадково-стриманий і надто не розводився перед колегами стосовно своїх творчих планів. Єдине, на чому він незмінно наголошував, це те, що й далі «лупатиме скелю» громадського мовлення в Україні.

З 15 січня 2005 року збіг термін дії повноважень пана Ряшина як голови правління. За час перемовин, які протягом останнього місяця тривали між Владом Ряшиним та Валерієм Хорошковським, вдалося дійти компромісного рішення між акціонерами та наглядовою Радою каналу. В чому конкретно полягає згаданий компроміс, жодна зі сторін не коментує. Єдине, в чому запевняють громадськість і працівників телеканалу, це рішення дозволить працювати «Інтеру» в звичному режимі.

— Пане Володимире, чи можна зарахувати телесеріали до мистецтва?
— Не про кожен повнометражний художній фільм можна сказати, що він причетний до мистецтва. Якась стрічка — більш мистецька, якась — менш мистецька. Це залежить від багатьох чинників, починаючи від того, хто ті фільми створює, і закінчуючи тим, які в них вкладаються гроші. Тому не можна говорити, що всі серіали погані, а всі художні фільми — хороші.

Федіркові вже багато років затісно жити у статусі просто художника. Але своїми епатажними перформенсами Анатоль розширює межі не лише власного фахового статусу, а й свідомість тих людей, які з особистої симпатії до митця чи з банальної людської допитливості долучаються до його творчих проектів. Проекти ті — часом до сороміцькості мінімалістичні і стислі — примушують люд ще довго перемивати кісточки і сперечатися про право Федірка називатися митцем, про профанацію малярства як такого, сенс творчості, мильні бульбашки і важкі бетонні брили. Анатолеві лише цього й треба. Він епатує натовп (мистецький зокрема), напихаючи його свідомість символами і знаками, мов тіло старого плюшевого ведмедя жовтим поролоном. Часом небагатослівний, а коли й велемовний, але незмінно незворушний і пародійно мудрий митець наполегливо лупає власну скелю, яка у кожного — своя, жодним чином не звертаючи уваги на кпини «правильних» колег-художників укупі з циніками-журналюгами, яким тільки дай нагоду позбиткуватися...

Менше того, я чекаю на нього. І щодня з понеділка по четвер із 24.00 по 1.00 під звуки бадьорої музички зручно вмощуюсь на улюбленому диванчику, цинічно закликаючи чоловіка приєднуватися до високого феміністичного мистецтва. Це вже перетворилося на ритуал. Чоловік традиційно відмовляється складати мені товариство. Мотивуючи це тим, що вважає нижче власної гідності дивитися тупоголові серіали. Насправді він просто соромиться дивитися його зі мною. Це я знаю напевно. Бо, відверто кажучи, й сама б не хотіла дивитися «Секс і місто» разом із чоловіком. Занадто інтимна стрічка як на подружній перегляд. Зі старшим сином — будь ласка. Дивимося — хихикаємо, сміємося, регочемо до сліз. Чоловік у сусідній кімнаті — заздрить, але до нас не приєднується.

У листі йдеться про некоректне, ба, навіть знущальне висвітлення у вечірньому інформаційному випуску за 9 листопада непересічної для України події — VI Міжнародного конкурсу з української мови ім. Петра Яцика. Цього року конкурс стартував у Криму, регіоні, де, як зазначається у листі, «є політичні сили, що спеціалізуються на штучному роздмухуванні пристрастей навколо мовного питання».

Позавчора зранку, в день професійного свята працівників телебачення та радіомовлення було поширено прес-реліз Нацради з питань телебачення та радіомовлення про те, що її голова — Віталій Шевченко — подав у відставку, пояснюючи свій крок «небажанням вищого керівництва країни реалізувати передвиборчу обіцянку — створення Суспільного мовлення».

З 18 листопада по 30 грудня у Центрі сучасного мистецтва при НаУКМА триватиме виставка фотографій, показуватимуть фільми, буде влаштовано хепенінг, а також відбудеться низка лекцій легендарного польського митця, учасника «Солідарності» та засновника Помаранчевої альтернативи Майора Вальдемара Фидриха.