Кажуть, кіт, на якого бабуся переписала хату, заявив під час допиту в міліції: «Нічого не знаю, моя хата скраю».

Тридцять років тому, 26 серпня, пішла у вічність польська співачка Анна Герман, дивовижний, проникливий голос якої здобув надзвичайну популярність у СРСР. Слова «Надежды» знав чи не кожен. Пісня «Один раз в год сады цветут» була першим шлягером домашнього застілля.

Прикладом оновленої Грузії, як на думку автора цих рядків, є не контраверсійний Батумі, не ефектні урбаністичні конструкції, що конкурують із традиційними сванськими вежами у Местії, не засилля скляних урядових будівель у Тбілісі й Кутаїсі, що мають символізувати відкритість та прозорість влади, а скромний — порівняно із вищеперерахованими об’єктами — маєток у Цинандалі. Тут не бравують відомими іменами європейських архітекторів, не тиражують політичні месиджі, але кожна деталь в оновленому домі–музеї Александра Чавчавадзе говорить про кропітку роботу реставраторів й небайдужість влади до національної культурної спадщини.

Єдиний в Україні музей Ярослави Стецько розташований у селі Юшківці Жидачівського району Львівської області. Його місцевий ентузіаст Володимир Лагоцький практично власноруч облаштував у старому приміщенні школи, де колись учителювала видатна громадська діячка. Все в музеї — від штукатурки на стінах і до деяких експонатів — зроблено його руками. «Ми п’ять років ремонтували приміщення, — розповідає Володимир Микола­йович, показуючи на світлину, де зображена стара, майже розвалена, хатка. — Ось яка вона була, а ось, бачите, що зараз. То ми з шваґром усе робили: я — права, а він — ліва рука. Люди спочатку не зовсім розуміли потреби в такому музеї, були навіть пропозиції знести стару будівлю». Тепер всі мешканці села пишаються ним і з радістю показують дорогу до закладу.

Як розповідала наша газета 1 червня цього року, 21 квітня пізно ввечері з невідомих причин у новомосковському лісі на двох хлопців і трьох дівчат, вік яких не перевищував 23 років, несподівано напали троє невідомих у масках, озброєних мачете, револьвером. При цьому хтось тільки й прокричав: «Ушивайтеся звідси, це наша галявина!».

Ще в юнацькі роки Василь Корчовий зрозумів, що для нього природно мислити і творити саме в традиціях реалістичного бачення світу. Абстрактні, футуристичні, модернові та постмодернові твори він сприймає дещо відсторонено. Саме тому, на відміну від колег, які протягом тривалого часу пробують себе у різних напрямах, а потім нарешті знаходять щось своє, Василь Корчовий одразу ж відчув свою нішу і, не марнуючи часу, почав її освоювати. Реалізм у виконанні Корчового— це об’єктивне зображення людини, художник спирається на добру академічну школу і власні спостереження за натурою, але водночас йому властиве дещо ідеалізоване, піднесене сприйняття людської краси.

Нещодавно масштабною виставкою у Будинку художника Василь Корчовий відзначив свій 50–й ювілей

Ця кривава драма, що розігралася ввечері 22 квітня у Новомосковську, дотепер викликає мороз по шкірі від однієї тільки згадки про неї. Чогось подібного у місті на Самарі, яке ніколи криміногенним не вважалося, не пригадають навіть старожили.

З огляду на Олімпійські ігри у Лондоні, нинішній рік для представників літніх видів спорту особливий. Хтось із спортсменів чекає на головний старт сезону «в засідці», практично не виступаючи на турнірах. Але більшість набирають форму саме на великих змаганнях, звіряючи готовність з основними конкурентами. На 14–му чемпіонаті світу з легкої атлетики в приміщенні, який відбувся наприкінці минулого тижня в Стамбулі, зібралися не всі найсильніші, однак і зірок тут не бракувало. Зокрема, свої титули захищали 11 переможців попереднього ЧС–2010 у Катарі.

Цей художник–киянин, академік мистецтва, кавалер ордену Св. Анни ІІ ступеня, свої картини про традиційний український побут успішно виставляв у Мюнхені, Берліні, Парижі. Частина його картин відтоді зберігається за кордоном. Скажімо, картину «Вихід з церкви у Страсний четвер» придбав після виставки один з музеїв Мюнхена. А картину «Гопак», експоновану в паризькому салоні, купив Лувр. Один iз найуспішніших митців кінця ХІХ століття, учитель Олександра Мурашка, Фотія Красицького, Казимира Малевича, здобув славу ліричними сюжетами з життя українського села, що часто мали громадянський та правозахисний підтекст.