Хоч би скільки медики били в набат, закликаючи дівчат–підлітків їсти «по–людськи», а не сидіти на небезпечних для здоров’я дієтах, користі з цього мало. Сотні тисяч панянок морять себе голодом, прагнучи досягти «модельних стандартів». Але популярний жіночий журнал «Гламур» вирішив не здаватися і таки довести, що моделі «плас сайз» («плюсових розмірів») теж гідні обкладинки. Отож листопадовий номер видання прикрасить різнопланове тріо: худюща (з «нульовим розміром») бразильська топ–модель Алессандра Амбросіо, «нормальна» (себто трохи повнувата як для «ідеальної» манекенниці) Бруклін Деккер і вже «зовсім товста» Крістал Ренн, яка знімається переважно в рекламі одягу великих розмірів.

Новий здобуток сексуальних меншин на ниві на ниві боротьби за рівні права зафіксовано в Австралії. У цій країні людське створіння на ім’я Норрі Мей–Уелбі стало першою людиною, чию стать в офіційних документах позначили як «невизначену» (not specified).

— А що це там, на обрії, світиться?

— Рінате Леонідовичу, це ж сонце.

— Здуріти можна. Хочу собі таке саме в Донецьк.

Притулок «Світлий дім» існує без бюджетних дотацій та грантів та без коштів церковних структур. Винятково на благодійні пожертви окремих осіб, які приймають банальну, здавалося б, істину: людство єдине і чужих дітей не буває. Особливо тонко ця думка бринить у час передвеликоднього посту, коли християни готуються пережити Воскресіння. Адже у Пасхальній перемозі Христа «зайвих» нема, як каже засновник дитячого притулку «Світлий дім», корінний одесит, чернець ордену салезіян Української греко–католицької церкви Олександр Чумаков. «Світлому дому» — вже 15 років. За цей час із підвалу він перебрався у приміщення колишнього дитсадка, кімнати якого підлітки самі приводять до ладу. У коридорах пахне свіжою фарбою — хлопці декорують стіни. На вулиці кілька юнаків відкидають із доріжок сніг. Це — їхній дім, і вони охоче призвичаюються до ролі господарів. Диякон Олександр нагадує, що в державному сиротинці дитина перебуває до повноліття і після цього вже не може туди повертатися. Діти, які виросли у «Світлому домі», і після 18–ти вважають його за свою домівку.

Сьогодні тут понад 30 хлопців старших 14–ти: після тривалої боротьби з чиновництвом менших дітей позабирали до державних інтернатів. За малих держава чіпляється, їх можна, скажімо, віддати на усиновлення за кордон. А ті «переростки», що їх і до інтернату не візьмуть (вони неписьменні), і не всиновить ніхто, виявляються зовсім «зайвими». У «Світлому домі» вони з педагогами і психологами опановують грамоту, готуються до вступу в будівельне, автомеханічне чи залізничне училища. Загалом благодійний фонд «Світлий дім» допоміг уже понад трьом тисячам соціально незахищених дітей.

Щороку родючість славнозвісних українських чорноземів зменшується, пропорційно збільшуючи обсяги необхідних на їхнє відновлення коштів. Говорять про це як науковці, так і чиновники, проте жодних радикальних дій і досі не видно, а штрафи за «неналежне користування» землею поки залишаються незначними. Перший крок до врегулювання проблеми зробили в аграрному міністерстві — уже з серпня почне діяти нова постанова про структуру сівозмін. Однак чим її недотримання загрожуватиме порушникам — поки не відомо.

42–річна українка своїм вчинком приголомшила італійців — жінка вбила власну новонароджену дитину, бо боялася втратити робоче місце. Як пише газета «Корр’єре делла сера», Тетяна Г. працювала барменом в одному з барів міста Абетоне. Там і сталася трагедія.

Казка та й годі. Приїж­джають Оксанка з татом Тарасом із Києва, де брали участь у проекті телеканалу «1+1» «Танцюю для тебе», а їх мало не на порозі зустрічає начальник рідного ЖЕО. Мовляв, дізналися про вашу скруту, будемо щось вирішувати. Далі — запрошення на прийом до мера. «Мені й тепер не віриться, що в наш час таке буває, — не перестає дивуватися глава сім’ї. — Міський голова Віктор Анушкевичус при зустрічі зізнався, що хоче щиро допомогти не для реклами власної персони, а суто по–людськи. Вірите, каже, чи ні, а в мене був увімкнений телевізор, коли Марічка Падалко розповідала з екрана про те, що юній талановитій піаністці з Івано–Франківська ніде в однокімнатній квартирі навіть музичний інструмент поставити. Про щоденні заняття музикою в таких умовах — і говорити нічого. Мер одразу запропонував продати наше тісне житло або обміняти його на просторіше, з більшою звукоізоляцією. Різницю пообіцяв компенсувати».

Далі все відбулося, як по нотах. Торік Горецькі переселилися у велику двокімнатну квартиру, збудовану в середмісті на початку ХХ століття, тобто ще за австрійського цісаря. І стіни тут, аби не дратувати сусідів музичними вправами, ніби на замовлення — як фортечні мури.